Перехрестя

Розмір шрифту: - +

19

Марися кинулася мені на шию з усією своєю безпосередністю:

 - О, Софі, як же я за вами скучила! Господи, вибачте, - вона вихопила з моїх рук валізку, відсторонивши Тамару Федорівну, котра  хотіла це зробити. - Я сама, сама віднесу ваші речі, люба Софі, - і таємниче підморгнувши, додала: - Мені стільки треба вам розповісти!

 Вона почала докоряти мені за те, що я рідко телефонувала, і тут же хвалилася. що прочитала всі книги, про які ми домовлялися, і навіть більше; що намалювала картину, а Тамара Федорівна навчила її гадати на картах; що тато купив нову машину, а Анатолій з Ольгою подорожують по Європі, і схоже додому зовсім не спішать...

"Ну й добре". - промайнула в мене думка, яку я, звісно, не озвучила.

А за вікном - на контрасті до нашої радості від зустрічі - знову сірий туман, чорна земля і голі привиди дерев, неначе й не минуло більше місяця моєї вимушеної відпустки. Сімейні  турботи затримали мене значно довше, ніж я сподівалася. Але ніхто в Замку мені не дорікнув цим.  Я неначе повернулася у маленьку оазу спокою та благополуччя, відгороджену від усього світу холодними водами ріки.

-І ще одна приємна новина, але я поки що  про неї не скажу!  - заявила Марися, сяючи, наче те сонечко.

 - Що це за таємниці Мадридського двору ?

 - А подивіться он туди, - вона підштовхнула мене до вікна, що виходило на подвір'я. Я визирнула надвір і побачила крізь голі гілки лип машину, що саме під'їздила до будинку. Неважко було упізнати автомобіль Ежена.

 - Сьогодні такий класний день! - тішилася Марися. - Ви повернулися, і братик мій приїхав!

Я дивилася, як Ежен дістає з багажника якісь сумки, велику коробку...

 - Дивно, він завжди їздить  майже з порожніми руками, а це скільки  речей привіз, - розмірковувала вслух Марися. - Може, це нам подарунки? Швидше ходімо вниз!

 - Ти йди, а я тут у себе лад наведу, - сказала я.  Пригадуючи свою перепалку з Еженом у новорічну ніч, я відчувала сором,  і якось не хотілося знов потрапляти йому на очі.   Але Марися, не слухаючи заперечень, потягнула мене вниз:

 - Ні, я поки вас нікуди не відпущу, дуже вже за вами скучила!

Побачивши брата, вона кинулася йому на шию. Він теж був на диво у гарному настрої, і, залишивши свої валізи, міцно обійняв сестру.

 - Обережніше, навіжені, стола перекинете, - зробив зауваження Олександр Іванович, який теж на цю мить перебував у холі, але він тільки  прикидався суворим, а насправді його очі сміялися.  - Як там ваша мама? - звернувся він до мене. - Їй вже краще?

- Так, дякую, уже все добре.

 - Ти надовго приїхав? - спитала Марися, нарешті відпустивши брата і хапаючи  котрусь із його сумок - схоже, сьогодні їй подобалося виконувати роль носильника.

 - Цю не бери, вона важка... Вам доведеться мене терпіти протягом трьох тижнів,  у друга виникли проблеми, і я пустив його пожити в свою квартиру.

 - А як же твоя робота?

 - Узяв відпустку, вирішив відпочити трохи. Ну що, приймаєте мене, чи  їхати шукати іншого притулку?

 - Та де тебе подіти, - засміявся Олександр Іванович. - Живи скільки хочеш, місця в нас не бракує.

 - А Софі теж тільки сьогодні приїхала, - сказала Марися Ежену. - Тепер мені не буде нудно, бо ви  обоє зі мною!

 - А тобі колись буває нудно? - здивувався її брат. - Не помічав за тобою такого...

Ми вже почали підійматися по сходах, як Олександр Іванович гукнув доньку, щоб щось у неї спитати, і вона підійшла до нього, залишивши нас із Еженом на самоті.

 - Ну що, укладаємо мирну угоду?- серйозно спитав він, хоча в його очах у цей час стрибали бісики, і цим він дуже нагадував свого батька.

 - Так ми наче й не ворогували, - знизала я плечима.

 - Ну, деякі розбіжності у поглядах все ж були.

 - Хіба що ви візьмете назад свої слова про п'яницю...

 - А ви - про "мажора"... І може, все-таки будемо на "ти"?

 - Без проблем, - сказала я.

Цього вечора Замок світився не лише електричними вогнями, але й сяйвом безтурботних, веселих посмішок.



Мар'яна Доля

Відредаговано: 31.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись