Перехрестя

Розмір шрифту: - +

27

Пробило дванадцяту - час обіду.

 - Ходімте до столу, - сказв Ежен, - мабуть, нас чекають.

Ми з Марисею перезирнулись, і вона нерішуче сказала:

 - Може, залишишся з нами у Малій вітальні?

 - А що сталося? - перепитав він. - Я не знав, що тепер накривають стіл у вітальні.

 - Ну... там їмо тільки ми і Тамара Федорівна, а всі інші, як і раніше, в залі.

Ежен нерозуміюче дивився на нас.

-То через Ольгу, - пояснила Марися. - Вона не хоче сидіти за одним столом із прислугою... Ой, Софі, ти чого?

Я легенько щипнула її за руку, щоб вона помовчала, але Марися й не думала зупинятися.

 - А я сама не хочу з нею сидіти за одним столом, - сказала дівчинка. - подумаєш, королева знайшлася...

 - Скільки несподіванок, - сказав Ежен. - То ви гадаєте, мене теж не пустять у залу?

Він. звичайно, жартував, але Марися сприйняла його слова за чисту монету.

 - Ні, тебе пустять, звичайно, але в них з Анатолієм від твоєї присутності може зіпсуватися апетит. Або ще пронос нападе... Ой, Софі. що ти увесь час щипаєшся!

 - Марися жартує, - звернулася я до Ежена, побачивши його вираз обличчя. - Ми їмо окремо, бо просто нам так зручніше. Вмикаємо у вітальні телевізор і дивимося кіно. А в Білому залі всі ті китайські церемонії...

 - Але від сьогодні, - відповів він рішуче, - ви будете, як і раніше, обідати в Білій залі. Зрозуміли? І Тамара Федорівна теж.

Коли ми увійшли в залу, всі вже сиділи за столом. Поряд з Олександром Івановичем стояв вільний прибор - для Ежена. Тамара Федорівна, що саме розливала в тарілки суп, кинула на нас здивований погляд.

 - Пані Тамаро, ви забули поставити ще три прибори, - привітно сказав Ежен.

 - Але... - почала економка і враз замовкла.

 - Тату, - спитав Ежен,- ти, звичайно,  не проти, щоб уся наша сім'я їла за одним столом?

 - Ні, - сказав Олександр Іванович після невеликої паузи. - Сідайте, будь ласка.

Так було відновлено справедливість.

Обід пройшов у незручному мовчанні. Анатолій похмуро дивився у свою тарілку, на його вилиці червонів погано замаскований синець. Між бровами Олександра Івановича залягла глибока зморшка. Ольга сиділа з гордим виглядом і тільки її руки, що напружено крутили паперову серветку, відщипуючи від неї невеликі клаптики, виказували невдоволення.

 



Мар'яна Доля

Відредаговано: 31.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись