Поцілунок Смерті

Розмір шрифту: - +

Поцілунок Смерті

Автор буде безмежно вдячний за ваш лайк, підписку і додавання в персональну бібліотеку.
Кожен Ваш коментар мотивує автора та робить його роботу кращою.




Не важко потрапити на той світ. Важко повернутися.
                    Пірати Карибського моря: На краю світу




   Запах ліків дратівливо вдарив у носа, хоча Абігейл вже не раз відчувала цю суміш спирту, трав, настоїв і хімічних компонентів, які були притаманні лікарським препаратам. Не любила вона і палату, в яку її помістили три дні тому після важкої операції, наслідки якої гарно виражалися у чорних колах під очима дівчинки. Палата, на думку Абігейл, була чимось на подобу концтабору, з якого не можна втекти, а саме високо підняте ліжко - місцем катувань ката або схибленого лікаря, який хотів поставити декілька експериментів над і так вже напівмертвою дівчиною.

  У двері хтось тихенько постукав, наче намагаючись не розбудити юну пацієнтку, проте дівчинка не могла заснути, занадто сильними були болі у голові, а тіло ламало від слабкості. Двері в палату повільно відчинилися і всередину зайшов лікар, від якого тягнувся непоганий шлейф перегару.

- Нус, - сказав він із виглядом знавця, - Хто тут у нас? Ага, пані Абігайл, - чоловік, тримаючи в руках записник, перегорнув історію хвороби, глянув на маленьку дівчинку, яка скорчилася при його вигляді на ліжку. Лікар посміхнувся холодною, нещирою посмішкою, оголивши дрібні зуби, - Ну, малеча, що нас турбує, що болить? - запитав він на автоматі, а сам в голові думав, з ким би йому допити нещодавно розпочату пляшку коньяка.

- Голова болить, пане Генріху, не можу спатки, все тіло ламає, - відповіла дівчинка поникшим голосом.

- Ага, угу, ясненько, отже голова болить, це недобре, - захиляв головою "лікар", і хоча в голові таких медпрацівників давно були зазначені прописані препарати і таблетки, але на ділі допомогти вони аж ніяк не могли, - Ось тобі таблетки, - він поклав ліки дівчинці на живіт, - Випий по одній і лягай спатки, а завтра я приведу лікаря Тадешського, і він тебе огляне як слід.

- Але мені болить...

- Нічого-нічого, переболить, тобі ж вирізали пухлину, малеча, а не якийсь прищик, так просто воно і не пройде, тому доведеться потерпіти.

   Справжні слова лікаря, думала дівчинка, дивлячись у спину чоловіка, який зник за дверима, голосно гримнувши ними. Залишились лише вона і таблетки, безкорисність яких були відомі навіть дванадцятирічній дівчинці, та попри це вона ковтнула по одній, запила водою, що стояла на тумбочці поруч з нею, їжа ж, яка лежала на іншій, викликала у неї нудоту, тому в той бік вона і не дивилася.

   Абігейл глянула в пошуках дзеркала, яке їй залишила мама в останню їхню зустріч, що була не багато не мало п'ять днів тому. Напевно, мама Ганна ще не просохла після останнього перепою, а батька і взагалі можна було оголошувати безвісті зникшим, бо якщо він і пив, то робив це красиво і загадково зникав, створюючи певну інтригу - повернеться чи ні, але, все ж таки, на щастя Ганни і нещастя Абігейл він повертався знову і знову. Проте дівчинка не шкодувала про те, що народилася у такій "повноцінній" сім'ї, навпаки, інколи навіть пишалася, що могла, на відміну від своїх однолітків, гуляти на вулиці до самої ночі і при цьому не отримувати стусанів від батьків за те, що пізно прийшла з гулянок.

   Сама ж біографія дівчинки не потребує особливого розголосу, тому що розголошувати немає чого. Народилася 1989 року у місті Кракові, у сім'ї вічно п'яного батька і такої ж матері, яка працювала, а це вже досягнення, у місцевому барі офіціанткою на пів ставки, іншу ж половину забирав чоловік на свої розваги. З чотирьох років дівчинка займається у художній школі, по словам її викладачки пані Лілії, має необмежений потенціал і хист до малювання, а тому на слова батька: "У мене немає чим платити, тому доведеться їй якось обійтися без вашого малювання", пані Лілія відповідає тими словами, які чудово розуміє пан Анджей: "Хрін вам, пане. Тут справа не в грошах, але в таланті і майбутньому не тільки цієї дівчинки, а і цілої країни." Так, пані Лілія була вкрай войовничою патріоткою, а тому дівчинку, яка могла принести для Польщі велику користь і славу, вона могла утримувати сама, тут вже справа принципу і відповідальності. Ну і досить, гадаю, тому як інша сторона життя юної Абігейл вам вкрай не сподобається своєю багнюкою і матюками, якими було б слід описати цю історію, краще повернемося до самої дівчинки, розповідь про яку саме починає набирати обертів.

   Як виявилось, дзеркало у дівчинки забрали, аби вона не могла подивитися на своє личико і не жахнулася від результатів операції, яка, хочу вам сказати, пройшла доволі складно і лікарі за спиною батьків і пацієнтки давали їй не більше двох днів, якщо ж не менше, тому то всі обходилися простими вітамінками, а ніякий там Тадешський приходити не збирався.

   Абігейл повільно повернула голівку вліво, глянувши у відчинене вікно, де саме цвіли вишні, засіваючи своїм цвітом, як здавалося дівчинці, весь земний шар, а тому літом наставала своя зима, проте без Нового року. Співали пташки, що нагадало їй про зоопарк, у який вона колись ходила разом з однокласниками. Дівчинка пам'ятала великих страусів, папуг із ірокезами, які вміли говорити і навіть називали її ім'я, дуже ясно пам'ятала чорного старого ворона, який сидів на гілці і голосно та протяжно тягнув своє "кар". Але на цьому усі спогади дівчинки і завершувалися. Вона не пам'ятала майже нічого із того, що було у її минулому, навіть не могла згадати деяких імен своїх друзів, а хоча ні, стоп! Все ж таки пам'ятала вона ще одну річ - мольберт. Абігейл пам'ятала художню школу, поруч з якою виник образ пані Лілії, пам'ятала свою першу картину "Яблуко і груша", пам'ятала свою перемогу на конкурсі у місті Лодзь, де її нагородили невеличкою грошовою винагородою і дипломом. Це все вона пам'ятала добре, але ж інше все десь загубилося, кудись безслідно поділося, наче сон.



Назар Мулик

Відредаговано: 16.12.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись