Померлі теж помиляються

Розмір шрифту: - +

QR

Додому Марта прийшла зі змішаними почуттями.  На кухні хтось сміявся. Школярка зрозуміла, що це Діана з Іваном, і попрямувала до них.

- Діана, Вань, привіт! Можна і мені чаю?

- Ні, ми жадібні! – пожартував Іван. Вогненно-рудий, усміхнений, він піднімав настрій одним своїм виглядом.

- Ми обрали ім’я для малечі! – вигукнула Діана.

- Нарешті! І як же зватимуть племінника?

- Сергійко!

Щось кольнуло в грудях, потемніло в очах. Так, Сергійко, а як же… Як хлопчика зі сну… У школярки перехопило дихання.

- Марто! Води? – стривожився Іван. – Невже таке ім’я погане? 

- Ні, ні… Я просто… Не важливо! Класне ім’я! – отямилась Марта.

- От! Досить штовхатись! Взагалі, спати мені не дають, Марточко, уявляєш? То Сергійко б’ється, то Рудик хропе, - засміялася Діана. – Та скільки можна битися? Сергійку, ти так геть маму жалієш !

- Ха-ха-ха… - правдоподібно засміялась дівчинка. – Дякую за чай, піду почитаю.

Марта застигла на порозі своєї кімнати: книжка лежала біля самісіньких дверей, хоча зранку була під подушкою. На вікні червоною помадою були написані великі англійські літери QR.

Завібрував телефон. Повідомлення від мами: «Записала тебе до лікаря в неділю».

- Певно, вже давно час… - дівчинка не вірила своїм очам.

- Марто, до тебе подруга прийшла! – гукнула Діана. – Ліна, зі школи.

- Привіт, - однокласниця виглядала занепокоєною.

- Ось, - Марта кивнула на вікно. Більше вона сказати нічого не могла.

- Ого! Так, швидко витираємо, поки ніхто не побачив, а потім я розкажу, що дізналась.

- Чому ти мені повірила? Це ж якась нісенітниця, - спитала Марта, відтираючи помаду від скла ватним диском.

- На маминій практиці і не таке бувало, - засміялась Луна.

Тільки-но подруги відтерли напис, до кімнати зайшла невдоволена бабуся.

- Мартусю, ти до мене на роботу не заходила сьогодні? Привіт, як тебе звати?

- Добрий день. Я Ліна.

- Ні, бабусю, а що? Нові книги?

- Ні! Ти уявляєш, зникла одна, знайти не можу! Ось і подумала, може ти щось про це знаєш…

- Хто може красти з бібліотеки? – здивовано підняла брови Марта.

- Тим більше «Слов’янську міфологію»! – насупилась жінка і вийшла.

- Це занадто! – дівчина опустилась на підлогу і заплакала.

- Ну, тихо, тихо! Я поясню тобі те, що розумію, - заспокоювала подруга. – Покажи книгу.

Марта тремтячими руками простягла однокласниці товстезний том.

- Сторінки зупинились тут?

-Т-так.

- Я так і знала! Полуночниця!

- Злий дух, який надсилає людям кошмари?

-  До речі, оте страхіття на склі – її рук діло.

- QR?

- Так.

- А що це означає? Що за абревіатура?

- А ти погортай книгу.

Марта слухняно стала гортати книгу, поки не натрапила на згорнутий учетверо папірець.

- Ліно, глянь!- школярка округлила очі, побачивши, що там було.

- Це QR-код! – Луна підстрибнула від радості. – Бодай щось! Сподіваюсь, це посилання на сайт, який наблизить нас до розгадки.

- А може це бабусин? Почекай, спитаю у неї, - сказала Марта і прожогом полетіла на перший поверх.

- Онученько, що сталося? Чому така бліда?

- Я не бліда, я білолиця. Слухай, а чому ти про книжку спитала, вона чимось важлива? Ти в ній щось заховала?

- Жартуєш? Думаєш, я ховаю в бібліотечних книжках скарби? – засміялася бабуся. – Ні, просто перевіряла за каталогом і виявила пропажу.

- А я на скарби сподівалась… - підтримала жарт школярка і побігла до себе.

- Ну що, це її? – нетерпляче спитала Ліна.

- Ні… Це з’явилося тут саме собою, судячи з усього.

- Не саме собою. Це послання від того, хто підкинув тобі цю книжку тієї ночі. До речі, ти знаєш, що якщо якась подія відбувається уві сні тричі, вона справджується?

- Я в шоці! Особливо з того, що я в це вірю!  Але що буде, якщо мені ще два рази переріжуть горло уві сні? Я ж не помру?!

- Хотілося б тебе заспокоїти… Послухай, ти сама керуєш своїми снами. Це – твоя підсвідомість! Полуночниці лише навіюють ситуацію, так би мовити, створюють антураж, а як поводитись уві сні, це вже твоє діло.

- Луно, будь ласка, переночуй сьогодні в мене!

- Добре, я зателефоную мамі і спитаю дозволу.

Дівчатам дозволили. Подруги сиділи нагорі зі смаколиками і чаєм. Тут було так затишно: пахло книжками, лимоном, тьмяне світло нічника розливалось по кімнаті. А за вікном біліли легкі заморозки. Хотілось розмовляти та слухати музику і зовсім не хотілось ніяких жахів та містики.

- Ну що, почнемо? – прошепотіла Ліна.

Марта глибоко зітхнула і навела камеру телефону на код.

- Хоча… Думаєш, це безпечно?

- А в мене є вибір? – відповіла питанням на питання Марта.

На екрані з’явився напис: «Введіть пароль». А в самому куточку: «Реєстрація».

- Що ж, зареєструємось. Логін – Марта. Пароль…ОК.

- Поглянь, це якась соцмережа. Дивно, чому в таких темних кольорах? Непривітно так, - недовірливо розглядала сайт Луна.

- Що це?! У нас повідомлення, – Марта боязливо натисла на значок «Чат, Martha. Одне повідомлення».

Книжка від мене. Ти знаєш, хто я.

- Поглянь, її звати, як тебе.

- Так…

Я та, хто навіває тобі сни.

- Напиши: «Що вони означають? Хто мене вбиває?»

Це привид, який хоче з тобою одружитися. Пам’ятаєш минуле Різдво?



Sonnyk

Відредаговано: 12.07.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись