Померлі теж помиляються

Розмір шрифту: - +

Пощастило

Ліс. Тоненькі голоси. Марта здригається від кожного шурхоту.

- Як мене звати? Як мене звати? – знайомий голос дедалі ближче.

- Підкажи, де шукати! – гукнула дівчина.

- Спитай у мами! Вона підкаже! – неочікувано озвався Сергійко. – Допоможи, інакше я не доживу до власного народження... – хлопчик раптом махнув рукою і вибив із невидимих рук ножа. – Біжи!

 Холод, вітер, чиїсь кроки.

- Ні! Не підходь! Я не та! Не вона! – кричала Марта, прикриваючи горло і бігла , що є сили.

- Прокинься! Швидко! Давай! – Ліна стала плескати подругу по щокам. – Я вчасно?

- Цього разу пощастило… - видихнула Марта.



Sonnyk

Відредаговано: 12.07.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись