Померлі теж помиляються

Розмір шрифту: - +

І знову сон

- Як мене звати? Як мене звати? – лунав голосок серед дерев.

- Марто, я в тебе вірю. Ми скоро побачимося! – вигукнув Сергійко десь здалеку .

Марта біжить крізь хащі, гілки боляче б’ють і чіпляють, дряпають руки й ноги.

- Марино, перестань! Не чіпай! – закричала дівчина. – Ти не просто дух! Тебе звати Марина Микитівна Петрова!

Дівчинка завмерла. Вона дивилась величезними очима на Марту. Раптом вона радісно засміялась, застрибала.

- Дякую! Я вільна, вільна!

Її голос звучав все тихіше і тихіше. Дитина розтанула у повітрі. Сергійко струсив пилюку з штанів. Хотів був обійняти Марту, але чомусь позадкував.

- Позаду! Обережно!

Але попередження племінника не врятувало Марту від ножа. Вона впала на землю.

- Сергійку, швидко тікай, - просичала.

- Я йому не потрібен. Тримайся, допоможи йому знайти справжню кохану. Лише це тебе врятує. До зустрічі!

Марта прокинулась і побачила біля себе всю родину.

- З тобою все добре?Сергійко щось розштовхався , а як ти закричала , відразу ж стих, – схвильовано схилилась Діана.

- Ми чули, як ти кричала, - стурбовано підхопив Рудик.

- Все добре, дайте поспати! – Марта ледь не плакала.

- Ти така бліда. Щось наснилося? – розпитував тато.

- Я заварю чаю, трав’яного та запашного, - бабуся похитала головою. – Бідна дитина.

- Все гаразд! Чому ви мене не слухаєте? – Марта не стримувала сліз. – Нічого мені не снилося!

- Тихо, тихо! – мама обійняла дівчинку. – Завтра сходимо до лікаря, проконсультуємось, може він щось порадить… Все залишиться позаду, чуєш?

- Так, - Марта витерла сльози, - тільки давайте поспати. Будь ласка!

Коли родичі один за одним покинули кімнату, школярка тихо заплакала. Потім схопила телефон і набрала повідомлення: «Мене щойно вбили вдруге. Я не буду спати, поки все не скінчиться.»

Цієї ночі Марта і справді більше не спала. Вона розуміла, що третє вбивство уві сні буде останнім. Після цього вона вже не прокинеться, дух забере її.



Sonnyk

Відредаговано: 12.07.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись