Померлі теж помиляються

Розмір шрифту: - +

Керований сон

Знайоме місце. Вперше Марта не боїться.

- Романе, виходь! – закричала вона так голосно, що це стало сюрпризом для неї самої.

Неподалік в хащі зашурхотіло листя і звідти вийшов він… Блідий, з лагідною посмішкою. А в руці ніж…

- Любий, чекай на мене вночі на виході з цвинтаря. До зустрічі!

- Але чому не зараз? – спитав привид.

- Не хочу помирати тут, - дівчина  помітила Сергійка за спиною Тараса . 

Посміхнувшись плиміннику, Марта боляче себе вщипнула і прокинулась.

- Як ти так швидко? Пройшло лише двадцять хвилин, - здивувалась Ліна.

- Розмова вийшла короткою. Він мене зрозумів. А я, нарешті, зрозуміла, що мала на увазі твоя мама. Стала, так би мовити, господаркою сновидінь, - посміхнулась Марта. – О котрій мені виходити?

- Чекатиму біля двору о дев’ятій, це за три години, - Ліна подивилась на годинник. – Мені час, ще підготуватись потрібно. Вдягни білу сукню, щоб бути схожою на наречену



Sonnyk

Відредаговано: 12.07.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись