Попутниця

Розмір шрифту: - +

IV

Річки і потічки Шипота омивають схили, течуть униз,сплітаються в одне ціле і падають з гори. Водоспад Шипіт - місце паломництва хіппі, що першими приїхали сюди на пікнік ще десь у вісьмидесятих і вирішили відсвяткувати тут свято Купала.

Вони приїздили сюди щороку і привозили друзів, а ті, у свою чергу, везли своїх приятелів, дівчат, хлопців, чоловіків і дружин, знайомих і рідних, усіх тих, хто любив життя на природі і був не проти дертися на гору з важким рюкзаком, аби пожити кілька днів, а то й тиждень, у наметі серед карпатських лісів. Минали роки і десятиліття, а Шипіт і досі був наймасштабнішим і найстихійнішим фестивалем країни. Без організаторів, без сцен, без мерчу і спонсорів, без фан-зон і віп-місць. Лише гори і люди.

Особлива енергетика цього намоленого місця чулася шкірою. Егрегор п'янкої дикості і романтики пульсував над схилом гори, котра чіпляла своєю верхівкою пухнасті хмари і ті, часто-густо поливали пістрявих приблуд Шипоту рясними дощами. Цього року дощу не було. Було сонячно і людно. По усіх галявинах тут і там тяглися у небо димки від вогнищ, чувся дзвін гітарних струн і валялися п'яні панки з Чорткова. 

Ми з Ульою вирішили прогулятися до водоспаду. Скупнутися. Бо воїстину, побувати на Шипоті і не скупатися у водоспаді - це майже як не побувати на Шипоті. Купатися треба виключно голяка. По-перше - бо це Шипіт, по-друге - бо водоспад надто швидкий, а купання у його бурхливих холодних водах надто коротке, аби намагатися ще й втримати на місці труси і ліфчик, поки тебе саму зносить з ніг і прибиває до холодного ковзького каміння.

Тож, ми не могли оминути цей важливий ритуал. А заодно, варто було спуститися нижче, у село, і придбати ще пляшку домашнього вина у місцевого люду.

Бурхлива крижана вода падала згори, змиваючи з тіла пилюку, а з голови зайві думки. Ми верещали і застрибували під потужний струмінь, намагаючись втриматися на ногах. Води Шипоту били по маківці і шиї,тяжко лягали на плечі. Вдих, заплющити очі і крок під ревучу воду. Кричиш і собі, стискаючись усім нутром, а тоді, виходиш з-під водоспаду оновлена і чиста, як наче провела у сауні добрих дві години. Тіло легке і прохлодне.

Щось блиснуло позаду. Потім ще і ще. То ціла купа туристів з Німеччини висадилася на березі річки, там унизу і фоткають нас з Уляною, голих і вільних. Підстаркуваті німці позадирали голови і з молодечим азартом знімкували нас на свої дорогі дзеркалки, поки ми приймали шипітське освячення. Що ж, сподіваємося, що світлини у них вийшли файні. Ми сміючись загортаємося у рушники і ховаємося за каміння, де лежить наш одяг. 

Село біля Шипоту невеличке, з одним єдиним магазином, котрий за останні кілька років пережив серйозні трансформації і перетворився на мекку для мешканців Шипоту. Столики, стільці, їжа, алкоголь і розетки для зарядки телефонів, провізія на наступні дні, і просто місце зустрічі. "Плай" гудів наче вулик.

Біля магазину була велика калюжа з мульким баговинням. Якісь панки весело регочучи, з криками по черзі стрибали у калюжу і плюскотілися у ній, наче діти. У них проводився конкурс на самий класний стрибок. Чувак, якого всі називали Риба, намагався пірнути у калабаню щучкою і вимастився у багнюку так рясно, що став цілковито сірим. Ми підтримали його оплесками і пішли заряджати телефони.

Пропущений від мами, смс від Дєні, пропозиція змінити тарифний план. 

Ми повернулися на галявину по обіді. 

По той бік стежини, у десяти метрах від нас стояв намет. Біля намету сиділи хлопці. Хлопці дивились на нас і посміхалися. То були тернопільські КВН-щики, які виявилися напрочуд веселими і кльовими чуваками.

- Ей, - вигукнула я уже через пять хвилин знайомтсва. - Де ви були, такі прикольні?

- Та тут і були, - відказали КВН-щики.

- Та а як же! Чого ж ми вас не бачили? - спитала мала.

- Треба було менше курити траву, - відповіли хлопці.

Вони вставали щоранку о сьомій годині і робили ранкову руханку. І щоранку хтось один із них був ведучим руханки, а усі інші чемно виконували рухи. Це було неймовірно весело і ми попросили, аби наступного ранку вони запросили і нас. 

Наступного ранку КВН-щики прийшли до нашого намету з криками "Єввва!", імітуючи робота з мультфільму Воллі. Та ми з Улькою виявилися не готовими до ранкової руханки о сьомій годині ранку. Надто цікавими і веселими були наші вечори.

Ми вешталися Шипотом, ходили у гості, купалися у холоднючій гірській ріці, пили вино і саме минулого вечора, робили з КВН-щиками славнозвісний шипітський коктейль Карпатські Зорі. Хлопці перетворили приготування коктейлю у справжнє шоу.

- Отже, беремо пляшку горілки, і тоненькою цівочкою виливаємо рівно сто пятдесять грамів у пластикову пляшку. Бажано, дволітрову. - поважно коментував процес Саша, обливши руки горілкою.

- Витираємо руку об джинсу! Це важливо. Тоді, дуууже обережно і акуратно виливаємо у пластикову пляшку решту горілки. Не забуваємо відсьорбнути зайвих дадцять грамів! Це важливо. 

Ми сиділи на траві і спостерігали за дійством. Весь цей час Діма порпався у пакетах, що лежали в купі речей біля намету.

- Діма, ти знайшов? - спитав Сашко.

- Знайшов!

- Чудово. Далі, беремо у Діми два три в одному. Ну, тако два-три, але в одному.

- Це що таке?

- Кава розчинна. Три в Одному. Беремо два пакетика і всипаємо у наш коктейль. Асистент бармена, подай згущик.

Хтось із хлопців видобув із пакетів банку згущенки.

- Відкриваємо згущеночку. Ножакою, грубо і по-мужицьки. Отако. Ножаку теж - об джинсу. - сказав Сашка, витираючи вимащеного  згущенкою ножа об бедро. У процесі, він оступився і став ногою у кінське лайно. 

- О! - вигукнув Рома - втсупити в лайно!

- Так. Вступаємо у лайно! - поважно промовив Сашка, повторно, підкреслено старанно наступаючи на купу.



Єва Єндрик

Відредаговано: 06.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись