Попутниця

Розмір шрифту: - +

VII

На порожній дорозі стояло авто. Воно погойдувалося у сторони і від того руху мені було страшно. Той рух, у купі з внутрішньою тривогою, давав зрозуміти, що в салоні відбувається щось недобре. Я хотіла піти, але йти було нікуди. Я стояла там, на порожній дорозі і мої босі ноги відчували тепло шершавого асфальту. Я не зчулася, як опинилася біля машини, намагаючись розгледіти бодай щось крізь тоноване скло з боку пасажирського сидіння. Лише миготіння тіней і все. Ані звуку.

Я наближаюся до лобового скла і бачу спину дівчини. Її довге волосся розлітається від рухів її рук. Вона махає руками, вона махає скривавленими руками знову і знову. Ще одна дівчина, з коротким темним волоссям, перекинувши ногу і пів тіла у салон водія, наполовину лежить на його сидінні  і я не бачу, хто там, за кермом. Дівчата душать і б’ють водія. Їх четверо, чи п’ятеро. Кількість рук, що здіймаються і падають, дряпають і рвуть, кількість ніг, що штовхають і буцають, не злічити. Це місиво з тіл і крові, і шматків одягу, і зірваної шкіри.

Я б’ю руками по капоті. «Припиніть!» І одразу ж шкодую про зроблене, бо їхні очі дивляться на мене. Їхні різні очі, п’ять чи шість пар, дивляться на мене так пильно. «Ти хто така?» і мені стає страшно. Вони роздеруть мене, вони мене знищать.

У цей момент я бачу того, хто сидить на сидінні водія. Едік, з подертим нігтями і зубами обличчям, з відкушеним вухом, кричить мені, що це я винна і вони його мучать, але не вбивають і нехай би убили.

Дівчата посміхаються мені недобрими посмішками. Одна з них малює сердечко на склі. Кров’ю малює сердечко на склі.

«Ми тепер завжди будемо разом. Дякую».

Я прокидаюсь.

Деякий час лежу у темряві. Як завжди, третя ночі. Я завжди прокидаюся о третій ночі. Вранці на роботу і ще би поспати, але цей сон вибиває мене зі стану спокою і я деякий час прокручую у голові усе побачене. Не думай про нього. Руки в крові. Не думай, викинь це. Струмінь гарячої крові обливає мене і я думаю про те, що СНІД передається через кров, то хоч би не потрапило в око. Його здивовані очі і ривок тіла в унісон з гортанним «Г!». Дивно дивитись, як вмирає людина. Я ніколи не бачила, як вмирають старі, але я бачила, як не хотів вмирати Едік. Як чіплявся за життя, як багато всього відобразилося в його очах. «Г!» Не думай. «Г!» Геть з моєї голови!!!

Перед смертю усі когнітивні процеси у людському мозку прискорюються. І доки тіло бореться за життя, втрачаючи кров, людина встигає подумати про те, чим би заткати дірку і про те, що у бардачку лишилася пачка недоїдених крекерів, про те, що мамине печиво краще за крекери і згадати смак домашньої випічки. Він згадає дитинство у батьківському домі і батька, що був щедрий на копняки і лящі, маму, яка захищала, а тоді, забирала його малого з дому і втікала гуляти у парку. І вони гуляли у парку до ночі, а тоді, він малий і стомлений, засинав на маминих колінах. Голодний. А на ранок усе починалося заново. Вони поверталися додому, де тато спав у заштореній темній кімнаті, пропахлій його власними алкогольними вихлопами і цигарковим димом.

Наприкінці першого поштовху кривавого фонтану, Едік згадував, як підріс і почав ненавидіти маму за те, що кожного разу поверталася у той дім. З ним за руку. Він почав зневажати жінку, яка лягала у ліжко з тим, хто вчив його, що усі баби однакові, хтиві і ласі до грошей хвойди і не варті того, аби їх щонайменше поважати. «Ти ще малий пиздюк! От виростеш і побачиш, як до тебе причепиться якась блядь і буде вєшать на вуха лапшу, ага. Скаже, шо бєрєєємєнна від тебе, скаже грошей давай. І будеш всю жизь на неї батрачить». Рот, вигнутий у ненависті, з присохлою у кутиках слиною, рука з пожовклими пальцями, що тримають цигарку. Рука, що тримає за шию, «шоб не рипався, поки з тобою батя балака», а тоді відпускає, щоб дати важкого підпотиличника «ану, вали звідси, пиздюк». А мама тим часом, готує на кухні обід і фартухом натирає чарку. Щоб блищала.

І уночі, він чув звуки і боявся за маму. І зневажав її. І коли батько черговий раз давав їй стусана, а тоді ще і ще… це зрештою перестало лякати і одного дня, навіть принесло якесь задоволення, ледь відчутне у штанях дивним лоскотанням. Сильний чоловік. Грубий, сильний і брутальний.

«Ти шо, дівка, блядь?»

«Іди сюди, пиздюк! Покажи шо ти мужик.»

Другий поштовх кривавого струменю…

«Диви но, як скавчить... подобається? На ще!»

Порнуха у комп’ютері друга. Там, де зґвалтування і брутал. Так її. Так їй і треба. Їй подобається. Вона цього сама хоче.

За секунду він встигне подумати про першу свою дівчину і про те, як вона дивилася на нього після того, як він схопив її за шию і повернув до себе задом, як це робили сильні мужики у порнусі. Вона дивилася так, наче він людожер і щойно відгриз їй ногу. А тоді, пішла, не повернувши подарунків, які він їй дарував. Правий був батя. Всі вони жадібні сучки.

Він згадає, як на одній студентській вечірці вони з друзями пустили п’яну одногрупницю по колу, а тоді, вона почала кричати, що здасть їх ментам, і він узяв її за шию у стукнув об стіну головою. На стіні лишилася вм’ятина з кривавим патьоком і шматочком шкіри та волосся. Дівчину вони загорнули у ковдру і вивезли за місто. Копали яму по черзі. Глибоченну яму, у котру кинули тіло і шмаття, та засипали землею. А тоді, на світанку сиділи і курили надцяту пачку цигарок. Один з одногрупників відтоді став його ліпшим другом. Його батько – місцевий кримінальний авторитет, узяв Едіка під крило. Перша крупна сума грошей, перша машина, дівки, які годні були на жорсткий секс і вірні друзі, що вміли тримати язика за зубами. 

Кілька мертвих дівок, та багато живих і гарячих, що дозволяли різне.

«Та ти чувак не гони. Нафіга ти її придушив? Кльова баба була. Тепер прийдеться мудохатись з трупаком.» Відтоді, він все робив сам, без друзів.



Єва Єндрик

Відредаговано: 06.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись