Примарна декларація

Розмір шрифту: - +

Глава 24

Глава 24

 

Я сиділа в затишній вітальні і ніяк не могла дібрати потрібних слів. Навіть вигадана легенда не знадобилася. Цікаво, звідкіля їй відомо про привидів? Невже вона також відьма?

- Вгадала, дорогенька! Ще й яка!

Я аж підстрибнула на місці:

- Ви…Ви думки читаєте?

- Виходячи з того, як ти на мене дивишся, неважко здогадатися, про що міркуєш. – Жіночка простягнула філіжанку з кавою, а я подякувала та обережно прийняла її, хоча не встигла і помітити, коли відьма зварила напій.

- Не будемо ходити навкруги, одразу перейдемо до справи. Нажаль, ти не знайдеш тут відповідей на свої запитання. Мого сина ледь не вбило щось надзвичайно темне. То вже не Оберег, який став на бік зла, щоб захопити владу, то щось набагато гірше. В нього вкрай зіпсована енергетика, спотворена я б сказала.

В мене спина вкрилася холодом. Жінка майже не припиняла палити і вперлася поглядом в одне місце.

- Як Ви знаєте, для чого я приїхала?

- Мені днями видіння було. Я чекала на тебе. Хоч і не скажу того, чого б ти хотіла почути.

Але я все одно не збиралася йти без жодних відповідей, має ж бути хоч щось!

 - Вибачте за подібне питання, але як Ваш син не став…привидом? Адже, наскільки мені відомо, Оберегів вбити важко, а ось ув’язнити сили чи проклясти можливо. Рана була глибокою, крові втрачено чимало, навіть не дивлячись на те, що його вчасно врятували сусіди, якщо б дар перетік до ножа, він не зміг би вижити. Ще раз пробачте, уявляю, як це жахливо звучить та…

Жінка видихнула стільки диму, що з’явилося відчуття, ніби я знаходжуся в кальянній.

- Бо мій син поки не Оберег, він ще не унаслідував цієї сили. Саме тому ніж Пареуса на нього і не подіяв.

- А чому Ви вирішили, що то був ніж Пареуса?

Жіночка дивилася на мене як на дитину малу:

- Я дружина теперішнього і мати майбутнього Оберега. Як гадаєш, чи знаю про такі речі? Якби то був звичайний ніж, я б відчула.

Мені закортіло поставити ще одне питання, яке виникло одразу після промовлених відьмою слів:

- А скажіть, у Вашого чоловіка, напевно ж є особлива для нього людина? Як Ви…

- Чи не ревную я його до джерела?

Здається, мої щоки враз почервонішали. Я не зовсім те мала на увазі! Просто поведінка Артемія постійно плутає мене….

Жінка хитро примружилася і знову піднесла цигарку до губ:

- Я і є його джерело. Мої відьомські здібності відкрилися після нашого об’єднання.

Ого! Це й на мене таке чекає?

- Необов’язково. – Ні, вона точно бачить мої думки! – Все індивідуально.

Чому незнайомка так багатозначно дивиться на мене? Наче їй відома величезна таємниця, а мені про неї залишається лише здогадуватися.

- Вибач, я б розповіла більше та ти й сама ні в чому не впевнена, а базікати аби базікати – сенсу немає.

Ось тут я зрозуміла, куди вона хилить:

- Ну, ми поки ще не перевіряли... тому не знаю, чи така ж, як Ви, чи ні.

Жіночка загасила цигарку і змовницьки глянула в очі:

- Та не потрібно того знати. У цій справі – головне вірити. Якщо ти сама не віритимеш у власні сили, звідки ж тоді знайдеш їх для когось іншого?

- Почекайте, ну є ж ще чотири відмінності, за якими можна ідентифікувати джерело?

- Є. Звісно є. Проте вони ніколи не замінять того, що в тебе отут. – Вона нахилилася до мене і приклала долоню до серця. Крізь тіло ніби струм пройшов, такі дивні відчуття завирували всередині. Незнайомка задоволено посміхнулася і прибрала руку.

Між нами нависла пауза. Кожен обдумував щось своє. Першою тишу порушила відьма, нарешті повідомивши власне ім’я. Марфа, так її звуть. Я відрекомендувалася у відповідь, хоча, як на мене, вона це вже знала. Багато часу ми не говорили. Тему Оберегів та їх джерел жіночка старанно обминала. Проте цінну пораду, яку обіцяла, коли впускала на поріг будинку, все ж дала:

- Як привиди надокучатимуть – просто рахуй. Це вивільнить твою свідомість.

Подякувавши їй, я вирішила спробувати поговорити з сусідами, що врятували тоді життя сину Марфи. Про них я дізналася також завдяки Владиславові. Але, нажаль, і тут не вигоріло. Або ж ніхто з них нічого не пам’ятав, або й взагалі не бажав розмовляти. Все зводилося до торішніх показань, які знову ж таки вдалося роздобути патрульному. Ось, хто справді володіє даром вмовляння – так це він. Йому б в Оберегах ціни не було.

Соромно повертатися ні з чим. А зізнатися самій собі, що світить глухий кут – то ще гірше. Я стільки сподівань вкладала в цю міні-подорож, ще й пожертвувала власним спокоєм, бо тепер доведеться переїхати до Артемія і терпіти його фірмові витівки привида.

Вже на виїзді з міста сформувався невеличкий затор. В телефон дивитися мені набридло, тому я почала уважно розглядати все навкруги. Спочатку просто слідкувала за автомобілями, вголос промовляючи їхні марки, а потім мою увагу привернув невеличкий пристрій біля світлофору, то була камера. Дорожня камера. Точнісінько така ж, як на в’їзді до міста, що ніяк мене не відпустить.... Ідея спалахнула з неймовірною швидкістю, я ледь не вискочила та не почала танцювати у оточуючих на очах. Якщо камери постійно ведуть запис всіх, хто прибуває чи покидає місто, значить можна виявити одні й ті ж автомобілі, що знаходились в обох містах в ту добу, коли ніж Пареуса викрали та потім назад підкинули Ксенії. Звісно, не факт, що злочинець переміщався саме подібним чином, але це найпростіший спосіб. Навряд чи він користувався громадським транспортом, бо то довше, обмежено в годинах та ще й бачитиме велика кількість людей. Не знаю, які там в нього можуть бути надприродні сили, але ж не на мітлі він літає? Особливо, якщо скрізь стільки відьом, які можуть будь-якої миті відчути щось зайве. Я миттєво набрала Владислава і бігом ділитися своїми міркуваннями.



Александра Чернобай

Відредаговано: 27.07.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись