Примарна декларація

Розмір шрифту: - +

Глава 35

Глава 35

 

Я дивилася на блискучу сталь клинка, ніби заворожена. Руків’я за формою нагадувало людську кістку з червоним каменем посередині. Лезо здавалося таким гострим, що могло порізати одним своїм виглядом просто на відстані. Ніколи раніше не бачила цього ножа, а його б я точно запам’ятала, бо він справді, наче з іншої епохи і суттєво відрізняється, наприклад, від того, яким Максим Анатолійович вдарив Філіпа.

- Ну то як, Норо? Кожний отримає своє чи мені продовжити знайомство з твоїм оточенням?

- Але тобі заборонено мене примушувати. – Я підійшла ближче і взяла в руки те, що зберігало в собі сили Артемія, а може й ще когось. Руків’я миттєво відгукнулося приємним теплом, а камінь сильніше запалав червоним, як справжній рубін на сонці. А далі я відчула в собі дивну енергію...вона лагідно лоскотала зсередини і змусила хвилювання піти геть. Я навіть тремтіти перестала. Дихання поступово вирівнювалося і розум взяв гору над емоціями. Цікаво, чому я не запам’ятала цих відчуттів, коли раніше торкалася ножа Пареуса? Можливо, Максим Анатолійович збрехав? Але як би він тоді дізнався, що я джерело? Напевно, минулого разу не звернула уваги і відреагувала так, що директор все одразу зрозумів. Та зараз необов’язково цього показувати. Я поклала ніж назад на стіл і відійшла. Якщо переграю чи навпаки недограю, негідник здогадається, в чому справа.

- Що далі? Кажи, я хочу скоріше друзів врятувати!

- А далі все залежить від твоє віри і самовідданості.

- Гаразд, і?

Максим Анатолійович почав підозріло вдивлятися в мої очі:

- Почекай, то тобі так нічого і не розповіли? Очманіти можна! Та вони ще гірші, ніж я думав! – Чоловік почав голосно сміятися, ніби я жарт якийсь розповіла.

- Я не вірила в те, що мені розповідали. Все це схоже на вигадки божевільного.

- Ти ще скажи, що і привидів не існує.

- Артемія я бачила на власні очі, а от вважати себе джерелом – це повна дурня, бо я нічого такого не відчуваю. – Хоч би вдалося змусити його сумніватися в моїй вірі, адже я взагалі не знаю, що робити далі!

Максим Анатолійович припинив сміятися і задумливо на мене поглянув:

- Може ти й не брешеш. Щось ентузіазму великого зовсім непомітно. Гаразд. Я чекав довше, почекаю ще добу. Нехай це буде акт доброї волі від мене. Дозволяю тобі, Норо, врятувати цих двох бовдурів. Ба більше! Я навіть відпущу тебе, маєш час до завтрашньої ночі, щоб виховати в собі справжнє джерело. Ввечері я надішлю повідомлення на телефон, де і коли ми зустрінемося задля передачі сил. Як я хочу поглянути в очі «золотому» Артемію, коли йому доведеться відкрити таємницю щодо самого обряду! – Мерзотник нахабно потішався, а я остаточно розгубилася, бо зовсім не розуміла, що він має на увазі. – Уявляю, як тобі сподобається правда. А щоб зайвих спокус не виникало та й твоїй Ксенії не так сумно було, візьму з собою ще й Світлану. Як, гарна в нас компанія вийшла?

В мене шкіра взялася морозом:

- Але навіщо...? Навіщо тобі Світлана?!

- Ну, по-перше, щоб твої кавалери не заважали, а по-друге, в разі чого, жоден з них не пробачить тобі сестри чи вагітної коханої. Тому раджу не ускладнювати і взагалі не робити дурниць. – Чоловік сховав назад ножа у згорток і поклав його до кишені, а потім гидко скривився, переступаючи калюжу крові, в якій лежав Філіп. Я стрімголов впала на коліна біля друга та допомогла йому підвестися, щоб він не задихався від кашлю. Який Філіп був холодний і блідий, аж страшно. Вже тримаючись за ручку дверей, Максим Анатолійович знову заволодів моєю увагою:

- До речі, щоб ти на мене не ображалась, то не я випустив в тебе стрілу. За моїм наказом, не заперечую. Але я не хотів, щоб тобі було аж так погано. Просто моя помічниця дуже недолюблює вас з Мартою. Хоча, ти сама винна, поїхала в інше місто, для чого?

- Для того, щоб тебе знайти! Мені байдуже, що там твоя..., - стоп, Норо! «Моя помічниця», то йому там хтось допомагає? Я різко перевела погляд на негідника, - це вона стріляла у Владислава, чи не так? Це...Інна...Інна твоя помічниця!

- Браво! – Максим Анатолійович награно зааплодував. – Ти надзвичайно кмітлива і прониклива.

- Тільки Інна не боялася Марту, на відміну від інших. І тільки вона спілкувалася з нами обома. Їй не стерли спогадів, вона знала про все ще й якось з магією пов’язана.

- Ось чому саме ти, Елеоноро! Розумниця! Як тільки магічний світ від мене відцурався, а Артемій відштовхнув Інну, вона знайшла вихід, коли випадково побачила мого фантома. Марті мало що відомо про темні знання і вміння, а ось родичі моєї дівчинки торгують цим. Тому вона знала, що означає поява фантому і як вислідити його власника. Інна завжди хотіла бути відьмою, такою, як сестра твого улюбленого привида, але її обділили і в цьому. Та після того, як сили з ножа належатимуть мені, я в змозі наділити дівчинку певними здібностями. Зате в мене з’явилася підтримка, ніби власне джерело, уявляєш? Вона роками втиралася в довіру до Артемія, щоб доповідати мені про все, хоч, мушу визнати, нічого суттєвого він їй не говорив. А потім приїхала ти. Фантому важко було за тобою слідкувати, адже поряд завжди знаходився Артемій. Тому довелося моїй дівчинці втрутитися. Твій Владислав постійно пхав свого носа, куди не треба, я хотів, щоб вона його позбулася взагалі, та пістолетом моя помічниця не так гарно орудує як луком і стрілами. Вона обурюватиметься, але розповім тобі ще одну маленьку таємницю. Це саме через неї ти ледь не загинула від опіків. Вона відволікла Артемія і підслухала твою розмову по телефону з іншою відьмою. Ще до того, як ти спустилася на кухню готувати зілля, Інна встигла отруїти декілька інгредієнтів, а в поєднанні з твоєю кров’ю, суміш вийшла просто вибухова! Мені якраз треба було потягти час до святкування дня міста, щоб ніхто ні в якому разі не завадив втіленню мого задума. Але я розумію, що ти страждала, тому як не шкода, та дозволяю прибити те стерво!  



Александра Чернобай

Відредаговано: 27.07.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись