Принцеса чорного королівства

Розмір шрифту: - +

Глава 5

- Не може бути. - Елоді ледве втрималася на місці. - Кілліан такий милий. А ти йому явно сподобалася. Я прямо уявляю як іскри пробігають між вами. От би помінятися з кимось та побути на цьому уроці.

- Елі. - перервала я. - Він мене дуже сильно дратує. Тому, я не хочу з ним взагалі пересікатися.

- Доведеться. - промовила вона. - Бо він зараз йде до нас.

Так і було, Деміан, Ріанон та Кіліан прямували сюди. Ну що ж я такого зробила вищим силам?

- Доброго дня. - Деміан не виказував великого задоволення. - ми можемо сюди присісти?

- Так. - швидко відповіла подруга. - Решта столиків зайняті. А ми хоча б не будемо вас діставати.

Звичайно, Кіліан присів поряд зі мною, а Ріанон якомога далі. Ось тепер мені стало не зручно.

- Насолоджуешься обідом, Еспіна? - уїдливо запитав він.

- До цього моменту. - відповіла я. - І перестань мене так називати.

- А мені подобається. - ця прекрасна усмішка могла звести з розуму будь кого. - А як тебе звати?

Елі не одразу зрозуміла, що звертаються до неї.

- Елоді. - шокованно сказала подруга. - А ти Кілліан.

Невже моя подруга повелася на нього? Так, він гарний, але занадто самовпевненний.

- Ельфійське ім'я. - від цієї фрази Ріанон здригнулась.

Доволі дивна реакція на звичайну фразу. Я не відводила погляду від дівчини, ніби намагаючись розгадати її таємницю. Вона ж, здається, взагалі не звертала на мене уваги.

А ось Деміан навпаки, вивчав саме мене. Погляд цих глибох очей заманював у свої тенета.

- Тереза, ти можеш у це повірити? - натхненно промовила Елоді.

- Пробач, що ти говорила? - перепитала я.

- Кілліан теж обожнює фентезі. Особливо книги про містичних істот та ельфів. Це ж наш улюблений жанр.

- Ага. Кілліан молодець. - розсіянно відповіла.

Подруга кинула погляд, ніби я зійшла з розуму. Та мені хотілось вже поскоріше піти на уроки.

***

Як добре, що на наступному уроці Кіліана не буде. Проте, ми з Деміаном в одному класі з психологія. Та його компанія мені подобається найбільше.

От і зараз він мовчки крокував поряд.

- Не звертай уваги на Кілліана. - раптово вимовив хлопець. - Він буває...

- Дратуючим? - підказала я.

- Я хотів сказати своєрідним. - його сміх був дуже м'яким та мелодійним. - Але твій опис не менш точний.

А він має почуття гумору. Деміан виявився цікавішим, ніж мені здалося спочатку.

- Загалом, можеш взагалі не звертати увагу на нього. Роки йдуть, а він так і не виріс. Все намагається привернути увагу дитячими вибриками. - голос прозвучав дещо сумно. - Ти здаєшься хорошою дівчиною, Тереза. Просто не хочеться псувати тобі враження про нас.

- А ви що, всі давно знайомі?

- Кілліан мій зведений брат. А от Ріанон наша двоюрідна сестра. Так що, ми одна родина.

Ну нічого собі. Це багато що пояснює. Можна викреслити підозри про те, як вони з'явились тут усі одночасно.

- Ми здаємося тобі дивними. - сказав Деміан, підійшрвши до класної кімнати. - Та все ж, ми тут нікого не знаєм і деякі речі в новинку. Згодом все стане краще. - він мило посміхнувся, показавши рукою на вхід. - Тільки після тебе.

***

Я зовсім не слухала вчителя, адже слова Деміана не йшли мені з голови. Чи справді можна списати всі дивацтва на період адаптації? 

Для людини, що все життя провела на одному місці, важко сказати. Я не знаю як це, відчувати себе новеньким там, де кожен знає всіх мало не з самого дитинства. 

Може хлопець правий та мені треба просто придивитися до них ближче?



Анна-Марія

Відредаговано: 28.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись