Привиди метрополітену

Розмір шрифту: - +

2.4 Неадеквати і рекації

- Якого ще метро? - знизав плечима Сашко, поки Хогс морщив лоба. - Кажучи твоїми словами: ти забув де знаходишся?
- Ні, - посміхнувся Кирило, із задоволенням затягуючись димом з люльки під несхвальним поглядом друга, - я то як раз пам*ятаю. Друже, ми в місті, що найперше побудувало метрополітен. І було це, - він зробив дещо театральну паузу, - у тисяча вісімсот шістдесят третьому році. Тобто, майже за сорок років від сьогодняшнього дня.
- Не знав, що ти такий ерудований, - здивувався Сашко. - Думав, ти тільки в своїй хімії обізнаний.
- Як бачиш, не тільки.
- Про що ви взагалі, панове? - здивовано спитав Хеміш, витрушуючи люльку у камін.
- Де найближча станція Труби? - повторив Кирило.
- Декілька кварталів звідси. А навіщо вам?
- Декілька кварталів? Сер*йозно? А може, ще якась будується десь поряд?
- Може… - Хогс знизав плечима. - Я не цікавився. 
- Для детектива ви занадто тупі, - відрізав Холмогоров.
Хеміш спалахнув так, що навіть його великі вуха, що стирчали як вітрила над піратським судном, почервоніли.
- А як для гостя ти занадто нахабний, - рішуче перебив товариша Сашко. - Вибачте його, Хеміше. Він не завжди… адекватний.
- Це я неадекватний? - обурився Кирило. - У вас, Хогс, справа майже накрилася, крамницю довелося зачинити, привиди по будинку вештаються, та штукатурка зі стелі сиплеться, а ви навіть не спроміглися поцікавитися, чи є цьому якесь розумне пояснення!
- А що, будівництво нової станції Труби, це по вашому розумне пояснення?
Холмогоров лише знизав плечима.
- Ясно, - Хогс різким рухом піднявся з крісла. - Ну ходімо, прогуляємося, нетупий детективе. Я вдягнуся, з вашого дозволу, - і він скрився у спальні.
- Вибачся перед ним, - прошипів Вартовий. - Нам працювати разом.
- Ще чого, - відрубав Кирило. - Я не винен, що Посередник обрав такого недалекого малого.
- Ах он воно що! - закотив очі Сашко. - Ревнощі? Боїшься, що він займе твоє місце найкращого детектива у темних справах Посередника?
- Ще чого! - високомірно повторив Холмогоров, набурмосився і відвернувся.
Хеміш вийшов із спальні. Халат, накинутий поверх штанів і сорочки, він зняв. Замість нього вдягнув піджак, поверх якого накинув довгий темний плащ. На голові у нього був дерстокер.
Володар пекарні і новоспечений розслідуватель темних справ Посередника (як тільки що зауважив Вартовий), був настільки схожий на відомий образ Шерлока Холмса, описаний сером Конаном Дойлем, що Сашко разреготався. І реготав він не стільки з розгубленого Хогса, скільки з неперевершеного виразу обличчя свого друга. Кирило тільки що зубами не рипів, розглядаючи стрункого і досить високого Хогса, з типово англійським обличчям і довгим, ніби клюв хижого птаха, носом. Розтріпані кудрі Холмогорова ще трішки, і стали б дибки, вилиці напружилися, а свого кирпатого носа детектив задрав майже до стелі.
- Охолонь, бовдуре, - все ще сміючись, сказав Сашко.  
- Вибачте, - звернувся він до Хогса. - Я сміявся не з вас.
- Ви обидва дуже дивні, - процідив крізь зуби той. - Можливо я пошкодую, що з вами зв*язався, але, якщо подумати, в словах вашого нахаби-приятеля може бути рація. 
- В моїх словах завжди є рація, - фиркнув Кирило. - Звідки у вас ця шапка?
- Яка шапка?
- Ви знущаєтесь?! - скипів Холмогоров. - ЦЯ шапка! Це шапка Шерл… Коротше кажучи, де ви в біса її взяли, Хогс?
- Це звичайна мисливська шляпа, - прохолодно відповів Хеміш. - Я завжди вдягаю її на полювання, а зараз у нас навроди теж полювання. Не розумію, чому я повинен відчитуватися перед вами обома. Ми йдемо? 
- Так, - коротко відповів Сашко.
- Охолонь, кажу тобі! - прошипів він Кирилу, непомітно від Хогса даючи приятелю добрячого стусана. Той скривився, але промовчав.



Тетяна Юр'єва

Відредаговано: 29.12.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись