Прогноз погоди

Розмір шрифту: - +

9

9

Будинок ніби побільшав і спорожнів. Аня підклала дров в камін, в грубку ще не потрібно було підкладати, Роман перед виходом забив її дровами повністю. Вона раптом захвилювалася, що вона робитиме, якщо він не повернеться? Як вибереться з лісу? Стала уявляти себе на безлюдному острові. Але це заняття їй швидко набридло і вона вирішила пошукати, що можна приготувати на обід, окрім картоплі.

Підійшла до старого серванту, відкрила дверцята і стала оглядати холостяцький харчовий запас. Ось почата пачка муки, пакет з макаронами, банка з цукром, дві консерви кільки, мівіна... На іншій полиці кілька упаковок соєвого гуляшу, кус-кус, три упаковки сочевиці. Різна крупа, квасоля, чай і кава. Проблема була тільки з солодким... Подумавши, вирішила зварити суп з макаронами і млинців насмажити. Знайшла підходящу каструлю і стала чистити картоплю. Собаки повкладались клубочками коло неї. Кицька вже не шипіла на Джека, а дрихла на старих лахах за грубкою.

Коли і суп, і млинці були вже готові, Аня вже досить зголодніла. Годинник показував другу годину дня. Поставила чаю і стала оглядати інші кухонні шафки у пошуках чогось до млинців і таки натрапила на баночку гречаного меду. Поївши, задрімала. Розбудив її гавкіт собак. На годиннику була четверта година. Аня встала, підійшла до вікна і побачила його, Романа, ще з двома чоловіками. Вони зайшли, привітались і сказали:

– Ого, пахне смачно. Ти собі доглядальницю найняв, я давно казав, що пора щось таке зробити. – вигукнув чоловік не високий і трохи смішний.

– От дурне, яка доглядальниця, це Аня, знайомся. – вказав рукою на дівчину.

– Дівчина теж добре, чого ховав її від нас, не познайомив? – сказав інший чоловік і представився протягуючи свою величезну долоню:

– Петро. А той малий – це Коля. Ми на хвильку, вип’ємо кави, щоб руки зігріти і пилятимемо дерево поки не стемніло. Вам не заважатимемо.

Роман поставив чайник, хлопці швидко випили кави, покурили, взяли інструменти і пішли надвір. Собаки побігли слідом. Ані теж хотілось глянути що вони робитимуть, вона одягнулась і пішла по їхніх слідах, снігу було багато. Сонце відблискуючи від білого поля різало очі. Он видно і вже чути ревіння моторів. Роман і Коля пиляли, а здоровило Петро відкочував стовбури з дороги. Аня нишком зробила кілька кадрів Романа з пилкою в руках.

– О, поміч йде, ходіть Анно, стовбури носити! – сміявся з неї Петро.

– А чого ти ногу натруджуєш? Йди в хату, ми вже закінчуємо, набери нам щось поїсти, будь ласка.

Дівчина ображено вернула назад. Вона пила каву, поки друзі обідали. А хлопці на неї не зважали, ніби її й не було. Господар будинку дістав з тумбочки пляшку перцівки, налили собі по чарці, Роман відмовився, йому ще їхати сьогодні. Натомість запропонував налити Ані, знав, що це розслабить трохи її і коліно.

– Давай, Анно, за тебе з Романом! Давно я вже його з жінкою не бачив, – сказав і перехилив чарку.

Дівчина витріщила очі на Романа, не знаючи яка розмова передувала цьому в лісі...

– Петро, не будь свахою, Аня подруга, яка зараз не зручно почувається, бо в когось довгий язик.

Дівчина випила спиртне, приємне тепло розлилось по тілу. «А й справді, про що вони там балакали, поки пиляли дерево, невідомо... Ще й її прогнали... Тепер треба думати, як попасти додому.» Після прибуття хлопців Роман, як їй здалося, поміняв ставлення до неї. З теплого, воно стало більш відчужене...

Хлопці вже допивали пляшку, а Аня, відмовившись від третьої чарки, вже трохи захмеліла, присіла коло каміну бавитись з собаками. Гладила і чухала за вухом обом по черзі. Джек мружив очі і підставляв морду. Ліззі мала не такий «п’янкий» собачий аромат, як її кавалер, тому пестити її бездоганну білу м’яку шерсть було одне задоволення. Дівчина взяла два поліна і поклала до вогню, коли обернулася – поруч неї навпочіпки присів Роман. Вона якось неочікувано відсахнулась, а він сказав:

– Вперше Ліззі підпустила до себе жінку... після Нелі. Вона відчуває добрих людей, будь-кого не підпустить, а тим більше до мене.

– Вона гарна і вірна собака... Ми вже можемо їхати? – не знала що ще сказати.

– Ага, збирайся. Хлопці, не вкладайтесь на лавці, ми вже їдемо, треба трохи машину від снігу відкидати.

Поки чоловіки чистили замети, Аня ще раз оглянула Романове невибагливе житло. І чомусь їй стислося в грудях, ніби вона покидала свою батьківську хату. Дівчина не могла зрозуміти, що так притягувало її в цьому місці, про існування якого вона ще вчора не знала...



Таня Саміло

Відредаговано: 11.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись