Прогноз погоди

Розмір шрифту: - +

14

14

Чоловік з хлопцем змовницьки переглянулись і пішли відчиняти двері. Ані на мить здалося, що Едік ніби тут не вперше. Він хвацько відкрив замок і гукнув:

– Ласкаво просимо! – побачене приголомшило молоду матір і збило з пантелику.

На столі стояв свіжий букет лісових квітів. Поруч плетена тарілка наповнена фруктами і горіхами. Три столових прибори з ножами і виделками красувались під серветками навпроти трьох стільців... З плити доносився запах тушкованої курки.

– Що це все означає? – захвилювалася Аня, відчуваючи якусь чоловічу змову, де все вже вирішили за неї. Кров прилила до її щік, а губи намагалися витиснути посмішку, яка вийшла не зовсім щирою. За цим усім жінка не помітила, як хвилювався Роман, кудись поділись насмішкуваті очі і звичні дошкульні фрази.

– Я зараз усе поясню, – сказав чоловік і на втіху собі, Аня помітила, як він вперше знітився у її присутності.

Едік завбачливо вийшов надвір ніби-то подивитись на малих цуценят.

Маючи невеликий досвід у спілкуванні з жінками, отриманий здебільшого у туристичних походах, Роман запропонував налити дівчині вина. І почав свою розмову:

– Я після останньої зустрічі з тобою подався в гори. Спочатку ходив сам, збирався з думками і думав про все, що сталося за останніх три роки після смерті Нелі. Той день, коли я зустрів тебе в зимовому лісі, безліч разів прокручувався у мене в голові. Я часто думав про тебе... Навіть Карпати не змогли заглушити бажання припертися до тебе додому. Але стримував постійно Едік. Не хотілось дитині давати якусь хибну надію. Нам не по шістнадцять років, коли можна збігтись і розбігтись без наслідків. Неля завжди жартома казала, що коли щось з нею станеться, я не маю жити минулим, ми пообіцяли це одне одному. В горах я був на тому місці, де востаннє її бачив, – Роман сьорбнув вина і відвів погляд убік, – думаю прийшла пора залишити минуле в минулому. Тиждень тому я повернувся додому, впорядкував справи по роботі з магазинами і домовився про зустріч з твоїм сином. Обідаючи разом з ним в піцерії поруч твого будинку, я зрозумів, що хлопець налаштований позитивно щодо нас з тобою. Він розповів, що ти ображалася, що я так і не подзвонив. Я попросив хлопця про допомогу і він радо погодився. Він розповів про твої вподобання і смаки. Про мрії сімейних подорожей...

Він перевів подих, підійшов впритул до Ані і сказав:

– Давай спробуємо жити разом. Я хочу готувати для вас сніданки і навчити ходити в походи. Скажи, що хочеш того ж, що і я.

Аня не знала, як поводити себе в такій ситуації... Чоловік практично їй освідчувався, а вона не знала, що на це відповісти. Ця змова гнітила її, хоча увага була приємна. Відчуваючи, що сказати щось таки треба, відповіла:

– Усе це трохи несподівано. Мені приємно чути все, що ти сказав, але я хотіла б сама вирішувати, як мені жити далі. А то в мене склалося враження, що ви з Едіком написали сценарій, а потім роздали головні ролі акторам.

– Добре, вибач, що все спланували за твоєю спиною... Давай пообідаємо, я покличу хлопця.

Роман вийшов. Аня оглядала знайомі стіни будинку. Камін тлів сіро-рожевим попелом. Будинок з її мрій... Вона може тут господарювати. Але вона так мало знає ще про цього чоловіка.

Зайшов Едік з кумедним щеням на руках. Карапуз був аж надто перекормлений маминим молоком і потішно стогнав, коли його перевертали на спинку. Це трохи розрядило атмосферу. Двері відчинилися і зайшов Роман, який ніс кошик з малими пискунами. Слідом шмигнула Ліззі, а Джек побоюючись щенят, ліг осторонь.

Хлопці накрили на стіл. Печена картопля, тушкована курятина і маринований оселедець красувались на тарілках. Крім того, Роман поставив салат з корейської моркви і зі свіжих овочів з капустою. На десерт їли сирний торт з кавою.

Господар хатини проводжав гостей додому і дорогою розповідав про свої нещодавні пригоди з подорожей.

– І Ви справді бачили ведмедя? – не вгавав Едік і сипав питаннями цілу дорогу.

– Здалеку... Колись і ти побачиш, якщо захочеш. Аню, дай я понесу рюкзак, – і не чекаючи відповіді зняв рюкзака з жіночих плечей і закинув на своє.

Вона не пручалася, хоче – нехай несе. Син пішов вперед за Джеком, ніби йому там було цікавіше, лишаючи матір з цим приємним йому чоловіком. Може якраз про щось домовляться?

Едік ішов і думав, він не розумів дівчат, а тим більше жінок. Від них одні суперечності. Ніякої логіки, а самі емоції... Мама сама якось за вечерею йому призналась, що Роман їй сподобався, а коли він пропонує їй себе – вона відмовляється. Дивно... Скільки торичила йому про подорожі, а коли з’являється людина, яка на цьому знається – вона задкує. Може не варто було пхати носа і зустрічатись з Романом потай від мами? Хотів як краще, а вийшло так, як вийшло. Обернувся і побачив, що дорослі йдуть поруч, Аня взяла Романа під руку і щось розказувала. Може не дарма пхав носа, хто зна.

Ліс закінчувався, стежка переростала в дорогу. Дорослі зупинились і до малого за вітром долетіла фраза:

– Добре, давай спробуємо жити разом. Може щось з того вийде, – Аня глипнула на Романа, а він загріб її в обійми і гукнув Едіку:



Таня Саміло

Відредаговано: 11.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись