"Прокляті рубіни" книга перша "Стилети Борджіа"

Розмір шрифту: - +

Глава десята.

                День третій. Комісаріат поліції, Анже, Франція, травень 2014 р.

Безсонна ніч, згаяна детективами на біганину містом, перегляд записів вуличних камер, збір інформації щодо пересування пораненого американця й узагальнення усіх звітів, викликали нестримну втому, яка дала про себе знати лише під ранок.

Першим зламався Лепаж. Антуан заснув за столом, поклавши голову на зігнуту руку, продовжуючи в іншій руці тримати кипу списаних аркушів.

Дюпре захропів, відкинувшись на спинку офісного крісла.

Найстійкіший - Алекс, випивши невідомо яку за рахунком чашку кави, з прикрістю виявив, що в нього закінчилися цигарки. З примарною надією він нишпорив шухлядками столу, тумбочками, та ще й про всяк випадок зазирнув під сейф. Дива не сталося. Ані загублених цигарок, ані, тим більш, захованої на «чорний день» пачки він не знайшов. Довелося йти до крамниці.

Тютюнова лавка, розташована неподалік від комісаріату, в такий ранній час була зачинена. Він пішов далі.

У світлі травневого світанку, який розфарбував місто рожевими барвами, Алекс, позіхаючи, пройшов квартал до найближчого супермаркету, що на відміну від інших, працював цілодобово.

Незвично порожні вулиці ще висвітлювалися холодним білим сяйвом ліхтарів та газонних світильників. Його завжди трохи дратувало це холодне світло. Адже були у світлодіодних ламп, на які замінили колишні лампи розжарювання, і тепліші відтінки. Він не розумів, було це зроблено міською адміністрацією з метою економії електроенергії, або, як завжди, купували те, що дешевше, але кожен раз стикаючись за спокійних обставин з цим світлом, він злегка дратувався. Бо воно нагадувало йому освітлення у морзі.

Зайшовши всередину величезної, осяяної різнокольоровими вогнями скляної коробки супермаркету, що швидше нагадувала своїм зовнішнім виглядом офіс місії інопланетян, він озирнувся, щоб зрозуміти, де знаходяться потрібні полички з товаром. Визначивши напрямок, Алекс окрім цигарок, придбав сирну нарізку, довгий хрусткий багет, кілька пучків соковитої зелені та смажену курку у відділі готової їжі.

Підходячи до комісаріату, Алекс із задоволенням зауважив, що сонливість його зникла і він знову бадьорий, веселий та сповнений сил. З огляду на поставлені перед ним задачі, організм комісара додавав у кров невеликі порції адреналіну, не забуваючи водночас й про серотонін(1).

Алекс завжди отримував задоволення від своєї роботи. Навіть тоді, коли було потрібно монотонно опитувати натовп людей у пошуках одного єдиного свідка (що часто саме так і відбувалося), він був задоволений. Комісар-стажер вмів знайти підхід як до людей похилого віку, так і до молоді.

Він легко визначав футбольних фанатів, або закатованих життям батьків багатодітних родин. Кілька навідних запитань завжди дозволяли йому відшукати спільну тему для розмов. Щирість, з якою Алекс спілкувався з людьми, завжди йшла на користь справі. Люди відчували, що він дійсно потребує інформації, про яку запитував, а не просто виконує повсякденні обов’язки. Цьому ще сприяло й те, що Алекс шукав вбивць - осіб, які перетнули неприпустиму навіть у злочинному світі межу.

Повії й таксисти, охоронці, домогосподарки, бармени та дрібні шахраї охоче йшли з ним на контакт, довірливо «зливаючи» інформацію, яку більшості з колег Алекса з їхнім скислим виразом обличчя ніколи не вдавалося отримати. Азарт й відчуття задоволення від виконуваної роботи ніколи не залишали Алекса, навіть коли злочинця було встановлено або затримано.

Воно лише змінювало свої відтінки, переходячи від мисливського азарту до почуття задоволення від добре виконаної роботи.

_____________________________

1. Серотонін - гормон, виконує роль хімічного передавача імпульсів між нервовими клітинами. Серотонін часто називають «гормоном гарного настрою» і «гормоном щастя».

 

Це не пройшло повз увагу його керівництва. Переведення в Анже не являло собою ані заслання, ані видалення від «двору» норовливого підлеглого. Очільник управління кримінальної поліції Парижа чудово розумів - щоб виростити з талановитого детектива вмілого керівника, потрібно було його «обкатати» на землі, давши можливість виявити себе в незвичному середовищі, яке можна отримати завдяки зміні локації. Тому комісар Монсиньї глибоко помилявся, побачивши в новому співробітнику конкурента на свою посаду. Молодого комісара готували для зовсім іншого використання. Алекс теж цього не знав, але своє переведення сприйняв спокійно.

Упакувавши в паризькій квартирі нехитре майно, частину речей, які йому зараз були не потрібні, він відвіз на зберігання до свого дядька. Здавши через ріелторів квартиру в оренду, Алекс запхнув свої речі в «Ниву». Попрощавшись з декількома своїми приятельками, він провів вечір у компанії друзів і рано вранці відбув до нового місця призначення.

Йому знадобилося лише кілька днів на ознайомлення з місцевими умовами, після чого він став до роботи з колишнім азартом.

Ось і зараз, повертаючись з супермаркету, він, не дивлячись на проведену за працею безсонну ніч, як хлопчисько радів новому дню. Радів, що вони, попри протидію з боку Монсиньї, зуміли вибрати вірний напрямок у розслідуванні. Це повинно було наблизити їх до тієї миті, коли можна буде надіти на підозрюваного кайданки і написати рапорт про припинення розслідування.

Увійшовши до будівлі комісаріату, біля вхідного турнікета Алекс зіткнувся з невисоким товстуном, голову якого прикрашала розпатлана чуприна, наполовину схована під кашкетом з синьої джинсової тканини. Одягнений у світлий літній костюм та обвішаний шкіряними портфелями чоловік намагався впоратися з електронним перепуском, але пристрій не реагував на його спроби, вперто не бажаючи змінювати червоний колір сигнального вічка на зелений.



Andris Lagzdukalns

Відредаговано: 09.11.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись