"Прокляті рубіни" книга перша "Стилети Борджіа"

Розмір шрифту: - +

Глава тринадцята.

День третій і четвертий. Комісаріат поліції, Анже, шато «Литторал», травень 2014 р.

Напружений день непомітно перейшов в не менш напружений вечір, а потім й у ніч. Втомлений, нібито він розвантажив вагон вугілля, Алекс, увійшов до кабінету й знесилено гепнувся в офісне крісло, яке, спружинивши, узяло на себе вагу його тіла. Він кинув на стіл пластикову теку з офіційними паперами, в яких знайшли відображення зусилля детективів після жахливої вранішньої події у шпиталі. Як він й планував, з великими труднощами, але їм вдалося визначити й відпрацювати коло офіційних осіб та випадкових людей, які отримали доступ до інформації, пов'язаної з останніми подіями. В наслідок монотонної роботи детективи звузили перелік кандидатів, через яких міг статися витік відомостей до передбачуваного вбивці, до п'яти осіб. Звичайно, ж, очолював список комісар Монсиньї.
Алекс ще раз подивувався бездарності свого керівника. У нього вже не залишалося сил, щоб висловити своє обурення через суперечливі накази, напади істерики й прилюдні вистави, які супроводжувалися заламуванням рук та безглуздими промовами у виконанні цього йолопа.
Вбивство в шпиталі ввігнало мозок комісара у тимчасовий ступор. На спільній нараді він знову наполягав на арешті мадам Бланш Фурньє, додавши до цього вимогу запровадити до в’язниці усю чергову зміну відділення інтенсивної терапії, співробітники якого, на його думку, вступили в змову з вбивцею.
Ніякі аргументи, наведені Алексом разом з прокурором, про необхідність розпочати відпрацювання версії серійного вбивці не переконали комісара змінити свою думку. Підтриманий суддею, він накидав Алексу та його підлеглим купу доручень, з виконанням яких міг впоратися будь-який початківець інспектор, або навіть патрульний. Крім цього, ніякі вмовляння не змогли змусити Монсиньї зменшити обсяг інформації, який призначався для преси. Комісар піарився немов зірка шоу-бізнесу, запрошуючи журналістів та телевізійників з кожного, навіть незначного приводу.
Втомлений від нескінченних й непотрібних суперечок з бездарним керівником більше, ніж від безсонної ночі, Алекс добрів до свого кабінету.
Зараз він обмірковував свої подальші кроки. Напевно, йому варто було б надіслати керівництву рапорт на дії шефа, який через відсутність у голові пари клепок тріпав язиком наліво й направо. Але чи був у цьому сенс? Ну, пожурить його міністр, ну вставить черговий пістон, і на цьому усе скінчиться. Натомість, після цього Монсиньї з новими силами буде тикати палиці в колеса Алексу та його колегам. Знову почне намагатись зловити їх на дрібній помилці, щоб роздути з цього казна-що.
До поведінки Монсиньї потрібно було пристосуватися, але як це зробити Алекс доки не мав жодного уявлення. Думки бігали в його голові, як постраждалі під час пожежі, а рішення не надходило. Звичайно, можна було обмежити обсяг інформації, який вони повинні були надавати комісару. Почати доповідати лише ту, яка не несла у собі загрози розкриття намірів детективів. Але це був не найкращій вихід. Під час такого розслідування, коли залучені сотні співробітників, інформація все одно набрала б розголосу з інших офіційних джерел, в тому числі з прокуратури та суду.
Алекс настільки втомився від постійних сварок та пустих теревень керівника, що у нього вже навіть не виникало ніякого бажання повечеряти. Єдине чого він хотів, це забратися до ліжка й заснути.
Він з жалем оглянув порожній кабінет. Лепаж й Дюпре після його наполегливих прохань роз'їхалися по домівках. Та і яка користь була зі стомлених виснажених детективів? Маню теж вирушив відпочивати в невеликий готель поруч з комісаріатом, у який поселили прибулих зі столиці співробітників двох відомств.
Кава остогидла. Її гіркуватий присмак упереміш з присмаком нікотину міцно прижився у роті. Тому кави вже теж не хотілося. Втома всадила Алекса в крісло, відкинувши усі бажання. На його подив, прагнення поїхати додому теж було відсутнє. Мабуть, тому що хотілося спати, але не на самоті у холостяцькій оселі, а в затишній спальні, просоченій легким ароматом парфумів, на двоспальному ліжку, застеленому свіжим простирадлом, обіймаючи красиву жінку.
У нього майнула думка зателефонувати Монік, але годинник на стіні кабінету вказував на половину першої ночі. «Монік зараз спить в обіймах свого чоловіка ...», — втомлено, без будь-якого почуття ревнощів уявив цю картинку Алекс. Переборовши апатію, що його охопила, він підвівся з крісла й, вийшовши з кабінету, зачинив двері. Спустившись двома прольотами на перший поверх, він здав ключі черговому й розписався у книзі реєстрації.
Діставши з пом'ятої пачки цигарку, Алекс автоматично підпалив і вже було попрямував до виходу, та раптом його погляд зупинився на дівчині, яка відсторонено сиділа у кімнаті для затриманих, відокремленої ґратами від службового коридору. Її сусідки по камері - троє гарненьких повій - вели жваві перемовини з патрульними, що доправили їх до управління. Дівчина ж, на відміну від інших, сиділа мовчки, втупившись в одну точку. Руда грива волосся була зібрана в завзятий хвіст, перетягнутий яскравими гумками. Привабливе й на подив свіже обличчя з розсипом дрібних веснянок заворожливо подіяло на Алекса.
— Це хто? — поцікавився він у чергового офіцера.
— Та дістали ці росіяни. Увесь час з ними виникають якісь проблеми. То бійку влаштують, то паспорти загублять, то нап'ються до такої міри, що потім не пам'ятають, де були й з ким, — роздратовано відмахнувся черговий.
— До чого тут росіяни? Я тебе про цю затриману питаю. Що вона скоїла? — Алекс був неспроможний відірвати погляд від дівчини.
— Так вона теж з цієї публіки: росіяни, українці, білоруси – колишній СеРеСеР. Сиділа зі своїми дружками у барі. Потім вони вчинили з місцевими через неї сварку. Далі почалася бійка. Дружки її змилися не розрахувавшись, а ця не встигла, — розсміявся офіцер. — Отож, гарсони її й затримали. Грошей у дівчини виявилося недостатньо, щоб сплатити за їхнє замовлення, розбитий посуд і оренду більярдного столу. Тому адміністратор викликав поліцію й подав офіційну скаргу про шахрайство та хуліганство.
— А що вона каже? — не вгамовувався Алекс.
— Нічого вона ще не каже. Чого ти причепився до мене? З нею взагалі ніхто не розмовляв. У нас й так тут повний бедлам. «Диригенту» закортіло удати з себе місцевого Мегре перед очима паризьких колег та журналістів. От він й влаштував одночасне відпрацювання наркопритонів та нелегальних будинків терпимості. Вже третю годину поспіль цю гидоту пачками звозять з усього міста. Якщо є бажання, то візьми скаргу й розберися сам. Я тобі за це буду вдячний. А коли потраплю на вихідні до свого старого, то прихоплю й на твою долю пару пляшок чудового рожевого «Анжуйського».
— Це корупція, мій друже! Але до біса спокуслива корупція, — Алекс поплескав офіцера по плечу й узяв простягнуті папери.
Він пройшов у кімнату для допитів. Через кілька хвилин поліціянт завів у приміщення дівчину й запросив її сісти на стілець, що стояв біля дальнього краю столу.
— Охорона вам не знадобитися, мсьє комісар? А то у нас повний завал, — поліціянт стомлено поглянув на Алекса.
— Так, так, ви вільні. Я сам впораюся, — посміхнувся Алекс й подивився на затриману дівчину.
Зблизька вона ще більше йому сподобалася. Легкий, але вмілий макіяж вигідно підкреслив виразні очі незнайомки, злегка кирпатий носик й красиві губи. Дівчина була високою, зі стрункою фігурою. Витончені стегна обтягували стильні потерті джинси. В тон їм були підібрані літні черевички на низьких підборах. Салатового кольору футболка обтягувала красиві груди. На плечі була накинута легка шкіряна «косуха», прикрашена металевими брязкальцями. Все це Алекс охопив миттєвим поглядом, за кілька секунд й почервонів.
— Я вас бентежу, мсьє комісар? — дівчина звернулася до нього пристойною французькою.
Це приємно здивувало Алекса. Він переглянув папери, закордонний паспорт дівчини й, поклавши все на стіл поруч з сумочкою затриманої, підвів очі.
— Вибачте мене, мадам Ольга, я дуже втомився. А тут ви у нашій божевільні, немов ковток свіжого повітря.
— Мадемуазель Ольга, мсьє комісар, — сухо перебила його захоплену промову затримана.
— Що, перепрошую? Я вас не зрозумів? — оторопів Алекс.
— Кажу вам, мсьє комісар, що я не мадам, а мадемуазель, адже так заведено звертатися до незаміжніх жінок у Франції?
— А, ось ви про що. Та заради усіх святих. Але ви, напевно, не в курсі, що пару років тому, за наполяганням феміністок, наш уряд викреслив це слово з офіційного обігу.
— От вже дурепи невгамовні. Чим же їм слово то не догодило?
— Вони вважали це втручанням у своє особисте життя. Адже чоловіки у нашій країні від народження іменуються месьє, не залежно від того одружені вони чи ні. Тому феміністки й влаштували революцію. Там ще цілу купу всіляких термінів змінили: дівоче прізвище на родинне, прізвище в заміжжі на прізвище, що використовується, ну й все таке у тому ж дусі. Але я готовий порушити заборону й буду звертатися до вас «мадемуазель Ольга».
— Здається, у вас народ теж всякою нісенітницею розважається. Ось мої дівчата будуть раді послухати ці плітки.
— А як у вашій країні звертаються до жінок?
— До заміжніх та дам у віці - пані, а до молодих – панночка, панянка.
— На слух звучить красиво.
— Залишмо ці нюанси, мсьє комісар, й перейдемо до справи. У мене немає з собою достатньо грошей, щоб сплатити рахунок прямо зараз. Мені потрібно поїхати до шато де я мешкаю, щоб узяти банківську картку, або зателефонувати. Я намагалася це пояснити у барі та вашим поліціянтам, але ніхто й вухом не повів. Не дивлячись на те, що ми ніби то у цивілізованій Європі, мені не дали зробити телефонний дзвінок, відповідно до закону. Навіть права не зачитали. А це взагалі зіпсувало усі мої враження від затримання та мандрівки до буцегарні, — дівчина зручніше вмостилася на стільці. — Набридло в цій смердючій в'язниці сидіти, я хочу їсти й спати. Залишимо ваші враження осторонь та знайдемо шлях з цього безглуздого становища.
— Я згоден з вами, й теж втомився, як раб на галері. А що взагалі сталося? З рапорту патрульних я зрозумів, що ви з компанією друзів вирішили безкоштовно розважитися й пригоститися у барі, але персонал був з цим незгоден. Як ви поясните той факт, що хлопці втекли та залишили вас на самоті?
— Це дурний та підступний жарт цього бовдура Антона. Розумієте, є така категорія людей, які дня прожити не можуть, щоб не напаскудити іншим у черевики. А потім роблять невинну пику та отримують задоволення, насолоджуючись «красою» моменту. Ось цей гівнюк саме з таких.



Andris Lagzdukalns

Відредаговано: 09.11.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись