"Прокляті рубіни" книга перша "Стилети Борджіа"

Розмір шрифту: - +

Глава п'ятнадцята.

День сьомий. Поліційний комісаріат, Анже, Франція, травень 2014 р.

Комісар-стажер Олександр Деланж зупинив свій автомобіль біля невибагливого особняка у передмісті Анже. Він звірився з адресою, яку занотував на клаптику картонної обгортки від пачки цигарок, та показами навігатора, й переконався, що приїхав до потрібного будинку. Здивовано знизавши плечима, Алекс вийшов з машини.
Попри невеликі розміри та невибагливий вигляд, будинок був з-поміж престижних та не тягнув за вкладеними коштами на зарплату медсестри, якщо тільки вона не мала інших, більш істотних джерел доходу. Підійшовши до хвіртки, він натиснув кнопку переговорного пристрою. В динаміці почулося клацання, потім шурхіт, покашлювання й, нарешті, пролунав голос Марі Рені.
— Заходьте, Олександр, у мене не зачинено.
Алекс штовхнув хвіртку й пройшовши вузькою під'їзною доріжкою, посипаною втрамбованим рожевим піском та обрамленою акуратно підстриженим чагарником, дістався до скляної веранди з високими прямими вікнами - в підлогу.
Мадам Рені чекала його, стоячи у дверному отворі й палячи цигарку без фільтра, вставлену в довгий кістяний мундштук. Жінка була вдягнена в темно-зелений шовковий халат, розшитий золотистими квітами, підперезаний у талії шкіряним плетеним паском. У тон халату були й домашні капці, зроблені у вигляді усміхнених заячих мордочок.
Легкий макіяж приємно відтіняв привабливі риси її обличчя. Від суворої літньої медсестри не залишилося й сліду. Його зустріла моложава жінка, яка чудово виглядала навіть у домашньому халаті й капцях, що, за спостереженнями Алекса, вдавалося далеко не кожній представниці прекрасної статі.
Проводячи численні опитування в таких ось елітних кварталах, він нерідко зустрічав недоглянутих домогосподарок, які махнули на себе рукою та «чистили пір'ячко» й красиво вдягалися тільки перед виходом у світ. Задоволені фінансовим добробутом родини, вони починали жити у своєму світі – серіали, спілкування у мережі, таємні любовні романи з тренерами з фітнесу чи тенісу та плітки з подругами. Ці жінки зовсім не турбувались про те, в якому вигляді вони зустрінуть чоловіка або дітей, коли ті повернуться додому з роботи або зі школи. До посадовців та інших службовців, що забезпечували контроль за якістю та безпекою їхнього існування, вони ставилися, як до прислуги, вважаючи за можливе розмовляти з поліціянтом або інспектором газового нагляду з маскою від зморшок на обличчі, у бігуді чи в старому халаті, накинутому поверх розтягнутої нічної сорочки.
Зазвичай десь після сорока років вони з жахом помічали, що діти давно вже живуть своїми життям, будуючи свою долю на власний розсуд, без порад «здвинутої на серіалах матусі». Дізнавалися, що у чоловіка вже третя коханка й він - ось такий собі мерзотник - збирається створити з нею нову родину. Це для деяких з них було як гарненький струс та здоровий пендель, після отримання якого вони за рік або два змінювалися, починаючи вести зовсім інший спосіб життя. Але більша частина з них так й залишалася люблячими тільки себе та свій вигаданий світ особами, з нанесеною на обличчя маскою від зморшок.
Були й інші типи жінок. Праця детектива надавала великі можливості для спостереження за людськими характерами й стосунками. Особливо Алексу подобався той тип жінок, який займав нижню сходинку в його «порівняльній таблиці».
Це був тип жінок, які й о п'ятій ранку виглядали так, нібито зібралися на зустріч до президента країни для нагородження їх Орденом «Почесного Легіону». Алекс вважав за краще спілкуватися саме з таким типом жінок. Вони вміли подобатися усім. Не подобалися, а саме вміли подобатися. Удома вони розумілися на тому, як подобатися чоловіку, дітям, рідним та друзям. У дворі та на вулиці вони вміли подобатися сусідам та випадковим перехожим. Для них було не важливо, кому зуміти подобатися – сантехніку, що змінює змішувач у ванній кімнаті, або директору банку, в якому вони обслуговували свої рахунки. На роботі вони вміли подобатися підлеглим, колегам та клієнтам. У крамницях й на ринках - продавцям й сусідам по черзі. Вони вміли подобатися за кермом автівки й в залі ресторану, у перукарні та на тенісному корті. Це було їхнє природне становище, на яке не впливали час доби, пора року або головний біль під час менструального циклу. Коли вони нездужали, то теж розумілися на тому, як подобатися. У глибокій старості вони так само чудово вміли подобатися, не соромлячись свого віку, із задоволенням додавши до свого оточення онуків та правнуків.
Недовге спілкування з літньою медсестрою дозволило Алексу зробити висновки, що мадам Рені належала саме до останньої категорії жінок - вона чудово розумілася на тому, як подобатися.
— Я знала, що ви приїдете, Олександр. У вас напевно накопичилася ціла купа запитань? Правильно вчинили. Спілкування телефоном, або листування в мережі сухе й не додає відчуття комфорту. Щоб там не придумали ці розумники з Apple, але спілкування вживу завжди буде в пріоритеті. Це як обід в ресторані - їжа та сама, але атмосфера інша, ніж у дома.
— Ви маєте рацію, мадам, мені приємно відвідати вас удома, а ще думаю, що дві голови краще, ніж одна, яка, до того ж, спочиває на шиї смертельно втомленого детектива. Питань дуже багато й боюся без вашої допомоги мені не обійтися.
— І найперше питання, я думаю, з приводу будинку. Не дивуйтесь. Мій останній чоловік був успішним бізнесменом, та і я тоді пристойно заробляла на своїй практиці. Встигла, знаєте, забезпечити собі гідну старість. Ну, та це дрібниці. Вам потрібен психологічний портрет злочинця?
— Так, мадам.
— Я задоволена. Приємно знову відчути чиюсь потребу у своїх навичках. Ходімо до будинку. Я заварю кави й ми спокійно усе обговоримо. Думаю, що я зможу вам допомогти. Тих матеріалів, які ви мені надіслали вчора на електронну пошту цілком достатньо, щоб зробити певні висновки. Дещо мені вже спало на думку, але так само у мене виникли запитання і до вас, - жінка загасила цигарку у мушлі рапана, що виконувала роль дворової попільнички й помахом руки запросила Алекса всередину будинку.
Вони пройшли в простору кухню, що одночасно була і їдальнею. Мадам Рені почала заварювати каву на піщаній жаровні, а Алекс розташувався на м'якому кутовому дивані.
— Скажіть, Алексе, — жінка обернулася до нього через ліве плече. — Вам не здалося нічого дивного у всіх цих вбивствах, включно з паризьким епізодом?
— Дивним? Ні, а що? Єдина дивина - це відсутність мотиву в діях вбивці й повна відсутність зв'язку між жертвами.
— З цим я згодна. Відсутність явного мотиву. Але згадайте золоте правило розшуковців. Вчинено одне вбивство - шукай кому це вигідно. Скоєно два подібних вбивства - шукай закономірність, зв'язок між ними. Скоєно три - шукай маніяка. Річ у тому, що всі наші вбивства вчинені однією й тією ж людиною, а саме – жінкою.
— Не може цього бути. Вбивство антиквара, і, особливо, актора - явно чоловічих рук справа. Хоча на місці злочину й була знайдена жіноча рукавичка. Ми вважаємо, що в першому випадку була просто випадковість, або спроба збити нас зі сліду. Але один зі старих слідчих висловив припущення, що це зроблено спеціально, такий свого роду особистий знак. Про той злочин судити важко - пройшло стільки часу. Адже тоді всі зосередили увагу на Крістіані де Фоссе, а справжній вбивця залишився незнайденим. Можливо, він тоді навіть не потрапив в поле зору поліції. Три вбивства в Анже теж не дуже схожі на вчинені жінкою, хоча свідчення очевидців вказують на протилежне.
— Саме так. Шкода, що тоді не прислухалися до припущення досвідченого слідчого. Схоже, що він мав рацію. Ви спираєтесь на розповідь загиблого свідка та силу заподіяних ударів, коли стилет пробиває наскрізь тіло. Вас ввели в оману висновки експертів: «... тому має місце висновок, що удари завдані високим чоловіком, що має велику фізичну силу...». Але, по-перше, сама форма леза стилета колюча. А в наших випадках колючо-ріжуча, що полегшує проходження металу через м'язові тканини людського тіла. По-друге, ви втрачаєте одну важливу деталь.
— Яку ж? Наша імовірна вбивця завсідник тренажерних залів або секції силових єдиноборств? Акторові, цілком можливо, засадили стилет до грудей, вдаривши по руків'ю ступнею.
— Ні. Все набагато простіше. Вона шизофренік. Є таке рідкісне поняття - мерехтлива шизофренія. Я трохи шокую вас специфічною термінологією, але ви це переживете. Запам’ятовувати не треба, я вказала це у своєму звіті, — посміхнулася жінка. — Ця хвороба належить до нападоподібно-прогредієнтностного типу перебігу шизофренії, який у свою чергу характеризується ознаками, властивими й безперервній, і циркулярній шизофренії. На відміну від основного типу, названого мною, мерехтливу шизофренію часом дуже важко діагностувати. Зазвичай пацієнти, які страждають на це захворювання, нічим не відрізняються від звичайних людей, поки у них не починається загострення хвороби. Напад буває зазвичай короткостроковим, від декількох хвилин до декількох годин, що й створює труднощі у виявленні цих хворих. Зазвичай напад є наслідком захворювання, що прогресує й носить періодичність, яка з віком може скорочуватися за часом.
— Повний місяць? П’ятниця тринадцяте? Час перевертнів та маніяків, — посміхнувся Алекс.
— У цьому немає нічого смішного. До цього часу в науковому світі ведуться суперечки про те, що активна фаза місяця може викликати загострення у психічно неврівноважених людей. Можливо, це лише дурні прикмети, які склалися впродовж сторіч у нашому світі. Та якщо хворий бере це до уваги й бачить свою залежність від таких знаків, то тоді це стає додатковим збудником загострення. Цьому немає наукового пояснення, але зате є безліч фактів. Даний феномен можна спостерігати в психіатричних клініках закритого типу. Про це згадував у своєму знаменитому романі «Майстер і Маргарита» відомий письменник Мішель Булгаков. А він за професією був лікар.



Andris Lagzdukalns

Відредаговано: 09.11.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись