"Прокляті рубіни" книга перша "Стилети Борджіа"

Розмір шрифту: - +

Глава сімнадцята.

День дев'ятий. Анже, долина Луари, травень 2014 р. Франція.

«...Таксі зупинилося біля модного бутіка. З задніх дверцят, що відчинилися, з’явилася витончена жіноча ніжка, обтягнута ажурною світлою панчохою, взута в дорогий черевичок, яка впевнено стала на тротуар. Слідом за ніжкою з’явилась і її власниця. Жінка вилізла з салону автівки, причепурившись та оправивши одяг, попрямувала до вхідних дверей крамниці, спокусливо граючи стегнами. Вона була вдягнена у дорогий світлий костюм, що підкреслював її струнку статуру. В тон костюму були клатч, прикрашений стразами, капелюшок з вуаллю та черевички на низьких підборах. Перший поліціянт, що стояв за метр від входу до крамниці окинув відвідувачку прискіпливим поглядом: «Спокуслива штучка. Спокуслива й дорога. Подарував Боженька ж комусь таке щастя!». Поліціянт зітхнув й відповів на привітання жінки, приклавши пальці руки до дашка форменого кашкета. Скорившись раптовому пориву, він з пошаною відчинив перед жінкою двері до крамниці.
— Дякую Вам, офіцере, — жінка відповіла на його люб'язність приємним голосом.
Увійшовши до приміщення, жінка впевнено пройшла до відділу жіночої білизни, ніби вже не раз бувала тут. Другий поліціянт, що перебував у приміщенні магазину, поглянувши на відвідувачку, оцінив її так саме, як і його колега. Навіть думки у них збіглися.
Зітхнувши, він попрямував до службового приміщення, де була розташована туалетна кімната. Безліч випитих зранку чашок чаю та кави тепер періодично тиснули йому на сечовий міхур. Не побачивши в відвідувачці небезпеки, поліціянт, порушивши отримані напередодні інструкції, поспішив виконати природну потребу організму.
Продавчиня, що стояла за прилавком, теж не залишила без уваги відвідувачку. Вона кілька разів прискіпливо поглянула на незнайомку, як би намагаючись щось пригадати. Потім прийнявши якесь рішення, вона вийшла з-за прилавка та підійшла до жінки. Але не встигла вона вимовити й слова, як відвідувачка рвучко розвернулася у її бік та, вихопивши з рукава стилет, з силою встромила його в груди продавчині. Притримавши миттєво обвисле тіло жінки, вона опустила його на підлогу.
Саме у той час другий поліціянт, звільнившись від зайвої рідини, задоволений життям та слушною нагодою перепочити від вуличного патрулювання, повертався назад. Увійшовши до торгової зали, він скам’янів на місці від жахливого видовища, що постало перед його очима. Доки він болісно намагався збагнути, що робити, жінка зробила крок йому назустріч й блискавично двічі вдарила кулаками у голову роззяви патрульного. Удари були настільки дужими, що поліціянт відлетів до стіни й, гепнувшись потилицею об цегельну кладку, знепритомнів й сповз на підлогу. Жінка знову причепурилась, навела лад зі своїм вбранням, підняла з підлоги клатч та спокійно вийшла з крамниці. Чемно кивнувши першому поліціянту, який стовбичив біля входу, вона сіла в таксі, що її очікувало, не вимикаючи двигуна. Залишивши хмарку синього диму, автівка злилася з потоком міського транспорту
».


***
Алекс стояв біля запаркованого на тротуарі позашляховика, нервово палячи одну цигарку за іншою й раз по разу перечитував повідомлення, що надійшло годину тому від Бланш Фурньє: «я точно згадала, що звуки боротьби почулися, коли антиквар гримнув, що тієї ж миті зателефонує Мішелю, а потім повідомить до поліції. Саме після цього імені й почалася бійка ».
Зазвичай порожня в обідній час вулиця Альзас, розташована неподалік від історичного центру Анже в цей день була забита патрульними екіпажами, каретами «швидкої допомоги» та цивільними авто поліційних й прокурорських посадовців. Компанію приятелю складали Люк Ферен зі своїм незамінним фотографом «Сомалі».
З дня романтичної вечері з Льолькою та її родичами минуло дві доби. В голові Алекса спогади про лічені години побачення з коханою жінкою злилися в одну яскраву суцільну стрічку. Він з нетерпінням чіплявся за кожну нагоду знову побачити вкрите дрібними веснянками привабливе обличчя дівчини, яке, зазвичай серйозне, у разі його появи освітлювала привітна посмішка.
— Ти чудовисько, Алексе. У мене через тебе постійно рот до вух. Я весь час посміхаюся, як дурепа якась, — так описала його подруга свої відчуття.
Марго була більш раціональна.
— Чому це як якась дурепа? Скажи просто - як закохана дурепа! — сама хрещена недалеко пішла від своєї улюблениці, розквітаючи посмішкою від кожного погляду на незграбного, завжди нечесаного чоловіка з дивним ім'ям «Петрович».
Відкривши скляні двері, з крамниці вийшов радник, ведучи попід руку худорляву брюнетку невисокого зросту, маленьку й витончену, наче вона зійшла з рекламного проспекту, закріпленого у вітрині бутика, який вони залишили. Обличчя жінка ховала у шовковій носовій хустинці. Звуки ридань й постійне схлипування супроводжували її спроби утерти сльози. Обійнявши жінку за плечі, що здригалися, Ферен притягнув її до себе.
— Заспокойся, Зізі, це я - Люк. Я не дам тебе в образу. Повір мені. Тут Алекс, хлопці з департаменту. Ми зможемо тебе захистити.
— Як же зможете ..., — жінка забрала хустку від очей та поглянула на чоловіків, що оточували її. — Дуже Бланш допоміг ваш захист? Я ж пропонувала їй продати все, кинути до біса цю крамницю й виїхати геть. Але вона мене не стала, навіть слухати. Це все твої витівки, Люк? Це ти їй надув у вуха за почуття справедливості за спокуту гріхів? — вона пильно подивилася в очі журналісту. — Сволота ти після цього. Прибери від мене свої лапи. Всі ви, мудаки, однакові. Використовуєте нас, як хочете, тільки пози змінюєте, — звільнившись з обіймів Ферена, жінка дістала з сумочки тонку єгипетську цигарку й запалила. — Вона все вам розповіла - й що? Ви змогли її захистити? Ця гадюка вибрала час й серед білого дня вбила Бланш. Що ви мовчите? — гострим носком витонченого черевика на шпильці жінка злегка штовхнула в гомілку Алекса.
— Зізі. Яка зараз користь від моїх слів? Щоб я не казав, твою подругу це не поверне з того світу. Так, я винен. Якщо тобі стане від цього легше, я впаду на коліна перед її трупом й попрошу вибачення.
— Не варто, комісар. Ви маєте рацію. Бланш це не поверне. А що робити мені? Чим я зможу допомогти? — викинувши недопалок до урни, вона по черзі подивилася на чоловіків, в оточенні яких стояла.
— Тобі потрібно ні на крок не відходити від мене, — Ферен простягнув їй руку. — Ні на крок! Ми з «Сомалі» зуміємо тебе захистити.
— Я згоден - це розумне рішення. На мій превеликий жаль, Люк правий, — подав голос радник, який стояв трохи осторонь. — Навіть якщо ми приставимо до вас взвод спецпризначенців, у злочинця завжди буде шанс. Вони будуть чекати прояву відкритої загрози, а Люк мислить інакше. Він зможе розпізнати загрозу: в офіціантці, в покоївці, або в листоноші. Ми з Люком постійно підтримуємо зв'язок. Тому, якщо виникне найменша небезпека, він повідомить нам. Але Ви, Зізі, повинні постійно бути з ними поряд й постійно на виду. Відкриті двері до спальні, до вбиральні та до ванної кімнати, враховуючи, що ми діємо не за протоколом, а наш супротивник дуже винахідливий.
— Ви що з глузду з'їхали, офіцере? Щоб я сиділа на горщику зі спущеними трусами або приймала ванну перед очима двох цих сексуальних маніяків? Ну це вже повний триндець! — попри трагічність ситуації жінка посміхнулася. — Хоча, може ви й праві. Я зараз в такому стані, що нічого не тямлю. Робіть, що вам забажається, але знайдіть цю наволоч. Не може ж вона так нескінченно довго вас дурити? Десь вона повинна схибити? Ось і знайдіть цю помилку! — Зізі зітхнула й звела очі на вікна своєї квартири.
Дійсно, радник мав рацію. Вона зараз була неспроможна перебувати в їхній квартирі знаючи, що Бланш вже більше ніколи туди не прийде. А ні сама, а ні з охороною. Кілька днів в готелі, в компанії Люка та «Сомалі» повинні були допомогти їй пережити біль від втрати подруги.
— Ходімо, охоронці, для початку до бару. Мені потрібно напитися й спробувати заснути, щоб позбутися усього цього жахіття, що товчеться зараз у моїй голові, — жінка взяла попід руки Ферена й «Сомалі» та швидко потягнула їх у бік найближчого бістро. Через кілька хвилин трійця зникла за скляними дверима.
Алекс провів їх поглядом, докурив цигарку й викинув недопалок в урну. У його голові теж роївся хоровод думок, а він не знав, як його зупинити. Згадалося усе: вбивство актора, смерть американця в лікарні, тіло Антона.
Антиквар. «Так, антиквар! Адже чому розгорілася суперечка? Старий почав скиглити саме тому, що, на його думку, стилети потрапили до відвідувача незаконним шляхом. З цього виходило, що раніше вони не зустрічалися. От же граф до цього показував кинджали оцінювачу сам на сам, або домовився про зустріч, повідомивши старого про предмет торгу. І вочевидь, він не згадував, про те, що хтось іще, окрім нього самого, може здійснити цю операцію. Ось чому звуки боротьби пролунали після того, як старий згадав Мішеля. Не поліцію, а саме Мішеля, як написала в повідомленні покійна Бланш. Мішель - це граф де Фоссе, який в той час вже був мертвий. Але дзвінок антиквара міг вивести поліцію на вбивцю графа. Тому все зав’язане на оточенні покійного Мішеля де Фоссе. Хтось із близьких до нього людей був в курсі його таємних справ. Хтось настільки близький, що граф довіряв йому більше, ніж своєї дружині!», — ці думки блискавкою промайнули в голові Алекса.
Тієї ж миті, він поділився своїми роздумами з радником та колегами, які приєдналися до них після того, як Зізі пішла.
— Ви маєте рацію, Деланж. Але врахуйте, що це може бути людина, яка виконувала для графа різні делікатні й, можливо, не зовсім законні доручення. Багаті люди полюбляють таємниці не менш простих смертних, але мають для цього набагато більше можливостей. Тому граф й приховував їхнє знайомство.
Давайте припустимо, що отримавши стилети, Мішель притягнув їх до антиквара. Той зробив оцінку і підтвердив їхнє історичне походження. За дорученням графа він починає шукати покупця на колекцію. В цей час граф, мабуть, зустрівся зі своїм таємним агентом і у них відбувається конфлікт. Неважливо з якої причини: несвоєчасна або неповна сплата, зменшення частки, ще чорт казна-що. Це неважливо. Важливим є те, що граф вмирає від «серцевого нападу», а невідомий тієї ж ночі галопом мчить до Парижа, та у компанії своєї спільниці приносить стилети антикварові. Приблизно такий розклад я уявляю собі, — радник обвів поглядом підлеглих.
Алекс під враженням роздумів, озвучених чиновником, нарешті зловив думку, яка крутилася в нього в голові та не давала спокою.
— Я з вами повністю згоден, радник, і, якщо дозволите, я продовжу, — він запитально поглянув на керівника.
— Звичайно, продовжуйте, — посміхнувся радник.
— У Парижі у нас з'являється другий персонаж - «Дама з рукавичкою». З огляду на те, що ця парочка, вочевидь, відправила на той світ графа, а незабаром й антиквара, можна припустити, що й стилети для графа вони здобули не зовсім законним шляхом. Колекція вважалася зниклою під час Другої світової війни. Приватний музей, в якому вона зберігалася, було варварські пограбовано. Власник й обидві його доньки жорстоко вбиті. Залишилися тільки описи, малюнки та декілька фотографій в довоєнних каталогах. Майже понад сімдесят років про колекцію ніхто й гадки не мав, доки не сталося вбивство у Парижі. Вона у когось зберігалася. І цей хтось теж добув її незаконним шляхом. Якби він не боявся викриття, то ці стилети вже давно б гуляли світовими аукціонами. Тому графу й знадобився наш «тихий вбивця», для виконання делікатного доручення. Але боюся, ми навряд чи дізнаємося, хто зберігав колекцію та став його першою жертвою у цьому ланцюгу, — Алекс замовк та подивився на Радника.
— А ось тут ви помиляєтеся, Деланж. Я вже направив до Інтерполу запит, в якому попросив, щоб наші колеги провели аналіз смертей у Європі, що відбулися за місяць, максимум за два до смерті графа й за таких, начебто звичайних обставин.
— Та ви знущаєтесь з хлопців, шефе! — Маню від подиву вирячив очі. — Це нікому не під силу.
— Помиляєтесь, мій друже, — радник посміхнувся. — Насправді це просто. Відпадуть наркомани, загиблі в ДТП та померлі під час нещасних випадків. Смерть від серцевого нападу звузить коло до декількох чоловік. Уявіть, жила собі людина, жила й раптом помирає.
— Все одно, це величезний масив, — не здавався Маню.
— А я вніс туди коригування. Померлому незадовго до смерті за будь-якої причини повинні були терміново знадобитися гроші. Великі гроші. Я залишаю дуже невеликий відсоток на те, що людина раптово стала володарем колекції. Швидше за все, як казав Алекс, вона довгі роки зберігала її у себе. Тому друге коригування: вік - старше п'ятдесяти років. Третя - це те, що він повинен бути самотній.
— Не вірю я, радник. Це просто нереально, знайти колишнього власника колекції за таким мізерним обсягом інформації. Інтерполівці з глузду зійдуть й проклянуть вас, а разом з вами й нас, — аналітик потряс кудлатою головою.
— Подивимося, Маню. Час усе розставить за своїми місцями, — радник запалив. — Ви, Алексе, вирушайте до нашої добровільної помічниці. Потрібно розповісти їй все детально, не поспішаючи. Мені буде дуже цікаво почути її думку. Ви, панове, — він кивнув похмурим Лепажу та Дюпре — чимчикуйте до села, що біля шато, та детально там все рознюхайте. Не на мітлі ж він туди прилітав. Попийте «кальвадосу», поточить ляси з місцевими старими. Навіть якщо це був рідкісний відвідувач в шато, то його все одно хтось мав бачити. Я згоден, що пройшло дуже багато часу. Сім років - це довгий термін, але у людей похилого віку дуже чіпка пам'ять на події, які не вкладаються в їхній звичний плин життя. Мета таж сама - знайти людину, що не вписується в місцевий бомонд.
Від конкурсантів зараз немає ніякого пуття. На них можете не витрачати час. Вони нам в цьому не допоможуть. Їх й так вже замордували допитами. Якщо хтось із них й мав змогу щось пригадати, то зараз це їм вже не під силу. Необхідно дати письменникам пару-трійку днів відпочити. Тоді можна буде знову повернутися до цієї теми. Попросити прописати спогади про їхнє перебування у шато день за днем, година за годиною, починаючи з моменту приїзду. Навіть не допитувати, а лише попросити викласти все це на папері. Їм так звичніше.
А ми з Маню впритул займемося «папашею Бланшаром». Подивимося кому він шарпав своїм блудливим язиком про свідчення Фурньє, — впустивши на тротуар недопалок, радник спритно нагнувся й, підібравши його, жбурнув в найближчу урну.
Невеселі детективи попрямували до припаркованих автівок, під цікавими поглядами вуличних роззяв та журналістів. Новина про те, що в престижному бутіку сталося вбивство, миттєво облетіло найближчі до місця події квартали. Не маючи можливості подивитися на закривавлений труп, городяни задовольнялися спостеріганням за Зізі, що ридала та вуличною нарадою офіцерів поліції. Знімки, які їм вдавалося зробити за допомогою камер телефонів, миттєво викладалися в мережу, заробляючи авторам публікацій «лайки» та захоплені коментарі. Менше ніж через хвилину три автівки з детективами покинули місце події, що додала ще один труп у розслідуванні.



Andris Lagzdukalns

Відредаговано: 09.11.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись