Проклята церква

Розмір шрифту: - +

***

Було це дуже давно. А може і не було зовсім, хто знає... Але є ще люди що навіть побожитися можуть що все в цій історії правда, від першого до останнього слова. Отже, було це дуже давно, в одному селі. Таких і досить є дуже багато, тому в якому саме не скажу, може хто сам впізнає рідні краї. В найтемнішому закутку лісу сидів чорт. Не встиг бідолаха вчасно втекти до рідного пекла перед Різдвом, загулявся на останній неділі,  тепер же пізно. Пекельна брама закрита на всі замки і всі чорти разом з дияволом ридають на все горло так, що грішникам хоч вішайся, та де там, другий раз померти...

І от сидить чорт у лісі, зуб на зуб од холоду не попадає, та гріється від ледь дихаючого вогника. Розвести справжне багаття він боявся, на такій то темній галявині навіть його крихітне полум'я було чудово видно. Ще чого доброго прийде сільський люд, витягне його з лісу та почне в свяченій воді купати, або ще чого доброго зовсім на радощах похрестять. Краще вже замерзнути насмерть. Але така думка чорту теж не подобалась. Як подумає що з нього все пекло сміятись буде - чорт на Різдво замерз, то зовсім сумний став. Почав чорт в різні боки ходити, щоб хоч якось зігрітись. І от коли вже майже відморозив ратиці, згадалась йому стара церква.

Чорти до церкви звісно не ходять, та то буда не зовсім проста церква. Навіть навпаки, то була зовсім не проста церква. Минулої Пасхи, чи то за Божим промислом, чи за участі диявола, сталося з нею лихо. З золоченого купола впав хрест, а в самому куполі з’явилась дірка. Як хрест вранці біля церковної огорожі знайшли, то піп одразу церкву на замок закрив і більше до неї не підходив та і селянам не радив. Казав, то божий знак і нічого людям тут тепер Його благодаті шукати. Та служби він не припинив. Церкву перенесли до хати місцевого коваля і як наказував священник, з церкви навіть нічого не брали. Чого там, люди, навіть, близько до неї не підходили. Ходили чутки, що іноді ночами там загоряється світло і ніби хтось кричить од болю. Та провіряти ніхто так і не відважився.

Ото ж чорт, знаючи що люди зараз на обідні, потрусив до тієї церкви. Іде він, ратицями сніг продавлює, а хвостом сліди замітає, а все по сторонам озирається. Все ж страшно на Різдво не в пеклі буть. Поки чорт йшов, ледь від страху не помер: то в кущах заєць стрибне, то на дереві білка, то сова закричить, а йому все здавалось що то за ним божа кара йде. І ось ліс закінчився та неподалік показались перші хати. Прислухався чорт, нічого окрім собачого гавкоту не почув тай затрусив собі далі. Добіг він до хати, сів під вікнами, тай став думати, як далі йти. Церква була на узгір’ї за річкою, а на річці міст дерев’яний був. Та не хотілось йому через перехрестя йти та ще й головною вулицею. Тож вирішив чорт по кризі йти. І от біжить він через село от хати до хати, все через паркани стрибає, одні роги та копита мерехтять.

Собаки як залаяли немов оскаженіли. Біг бідолаха та боявся, що хтось на цей ґвалт прийде, та на його щастя, лише дід Петро, запливший від горілка, розплющив очі, виглянув у вікно і перехрестившись в котрий раз пообіцяв кинути пити. Звісно після того, як заспокоїть нерви. Воно і зрозуміло, не кожен день побачиш як через твій двір чорти бігають.

Добіг чорт до річки, віддихався трохи, та почав обережно і трохи боязко кригу на міцність пробувати. Постукав копитом, наче не тріщіть. Зробив перший крок і завмер… Не ламається. Озирнувся по сторонам і другий крок зробив. Затріщало щось і чорт зі страху ледь у клубок не скрутився, та крига, все ж, витримала. Тож пішов він далі, а як зачув дзвони, навіть побіг. Поки дістався іншого берега, ледь не вбився ковзаючись. А між тим люд з хати коваля почав виходити. Чорт чим дуж побіг до церкви, забувшись навіть про свої сліди, і коли побачив церковну огорожу, з лежачим поруч неї хрестом, на радощах ледь не перехрестився. Забіг всередину, двері зачинив та зітхнув з полегшенням. Тільки навкруги думав озирнутись, пошукати чим би багаття розвести, як нізвідки голос:

-Хто тут?

Чорт з переляку закляк на місці, та через силу видавив з себе: «Боже?»

-Ні, я лише Його творіння, а ти хто?

-Ну… Також творіння, - зітхнув чорт з полегшення. Десь біля іконостасу почулося шаркання і через якийсь час, з-за амвонної стіни виліз кульгавий янгол, з перебитим крилом.

-Господи Боже, - скричав чорт.

-Якого бісу, - розгнівався янгол. Його обличчя вмить спотворилося злістю, навіть гнівом! Брови поповзи до перенісся, зтиснуті губи побіліли, навіть, здавалось, блакитні очі враз почорніли. Рішуче янгол зробив крок на зустріч незваному гостю але одразу ж впав через поранену ногу. -Та щоб тебе!.. – закричав він хапаючи руками ногу. Крик пролетів відлунням по всій будівлі і вилетів як з гармати.

Біс озирнувся навколо і трохи побоюючись, підійшов до янгола. Той спочатку відмахувався від допомоги нечистого духа, але все ж змирився, бо допомоги чекати були нівідкуди. Чорт посадив янгола на лаву і сам сів поруч, та все ж трохи поодаль. Боязно йому було піднімати очі бо довкола були ліки святих, але він бачив спотворене злістю обличчя янгола. Вони сиділи мовчки, кожен думав про свою біду. Янгол, упершись лівим боком об стіну, щоб не зачепати поранене крило зітхнув і заговорив першим:

-Ну і як тебе, дияволе, занесло в божу домівку? – запитав він тихим стомленим голосом, дивлячись на свого співрозмовника

-До пекла не встиг, - чорт все ще не піднімав голови. -На дворі Різдво, люди гуляють, а сюди точно ніхто не зайде. Бояться нечистої сили.

Янгол тихо засміявся, але одразу ж замовк, заболіли рани.



Михаил Рудин

#68 в Містика / Жахи
#144 в Різне

У тексті є: янгол, різдво, біс

Відредаговано: 04.07.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись