Після дзвінка

Розмір шрифту: - +

2.Просто жарт.

"Ніщо не є більш обтяжливим для мудрої людини і ніщо не доставляє йому більшого занепокоєння, ніж необхідність витрачати на дрібниці і непотрібні речі більше часу, ніж вони того заслуговують." – Платон

 

02.09. 2014

Мій друже, не знаю, що з ними не так.. Та їх дивне ставлення до мене  після першого уроку, якось не приємно. Ніхто не розмовляв, а коли перша намагалася встановити контакт, то: одні уникали, як скажену; інші, фиркали й демонстративно відходили.. Нічого не розумію..Якого дідька?!

Сиділа я за останньою партою. Сама. Мій сусід захворів. Як зрозуміла, то його і на першому дзвонику не було... Що ж. Уроки летіли швидко, а от перерви..Вони тягнулися і тягнулися. Хто б міг подумати, що для пересічної школярки, ці хвилини будуть такими довгими.

03.09.2014

Сьогодні атмосфера не змінилася. Стало гірше..Тепер, мене не тільки ігнорять, ще й перешіптуються за спиною. Які там гуморески вони втирають, не знаю, та від їх реготу, аж у вухах дзвенить. 

Звісно, мене це ображало. Але, не в моєму характеру довго зациклюватися на проблемах. Ну щоденнику, хіба ж то проблеми? Тому, більше я не переймалася. 

 

П'ятниця! Ох, скоро вихідні! Дайте мені відпочити від цих противних облич. Без ентузіазму відчиняю двері, знімаю верхній одяг, йду до свого місця.. Якого??

- Ти хто? - Трохи агресивно запитала хлопця, що дивився у вікно, сидівши спиною до мене.

- О! Новенька? - Повернувся чорноволосий красень..Карі очі, в яких скачуть бісики. Тонкі губи. Вільне підборіддя. 

- Що? - Спантеличено мовила. - А! Т-так. Таїра. - Простягнула руку.

- Олег. - Потиснув у відповідь. - Чув, ти навчалася закордоном. 

- Угу. - Трохи ніяково стало, за цей тиждень, він був першим, хто так заговорив зі мною.

- Це ж круто! І як там, розкажи. - Пролунав дзвінок. - Ох! Чорт!

- Розкажу після уроку. Ми сусіди по партах, часу вдосталь. 

- Ти права. - Посміхнувся однокласник, і мені так сподобалася ця посмішка. На хвилину, замилувалася цими правильними рисами, чарівними ямочками, та тою легкістю, невимушеністю,  що була довкола хлопця.

Першим уроком була географія, яку я ненавиділа. Головною причиною цьому, була вчителька, що її вела. "Леді" середнього віку, з яскраво червоними пасмами волосся, та противним голосом. Свій предмет вела нудно. Монотонно читала зі свого підручника, під кінець записала на дошці домашнє завдання. На цьому уроці, відверто, пів класу впадало у сплячку..

Після сонної географії, всю перерву розмовляла з новим другом. Олег розпитував про життя закордоном, а я, про його захоплення. Спілкуватися з ним було так просто.. А ще, хлопець із почуттям гумору. Тому, було не тільки цікаво, ще й весело..Після п'ятого предмета стало сумно, що далі вихідні, і ми з ним не будемо бачитися..

За розкладом у нас фізкультура. Вона проходила на стадіоні у теплий період року. Розділившись на дівчат, хлопців, всі відправилися у роздягалки..Хоча, останнє слово надто голосно сказано. Насправді, то звичайна кімната, без вікон, та довгою лавкою, на яку можна поставити речі. Але для всіх її не вистачало. Про що не знала..

- Ти чого тут всілася? - Голосно крикнула до мене однокласниця.

- Амм. Юля, так? - Не встигла запам'ятати всіх. -  Що за дурне питання? Перевдягаюся, хіба не бачиш?

- Слухай, новенька. Твоє місце там, - вказала пальцем на протилежну стіну, де не було ні вішачків, ні лавки. Двоє дівчат стояли у кутку, і спокійно перевдягалися, складаючи одяг на брудний паркет.

- З чого ти взяла? - Дружній регіт інших, трохи потушив мій войовничий запал.

- Ха-ха! Вівця дурна. Що, заговорив до тебе наш Олько, і все?! Зубки виросли? - За її спиною намалювалася Віка ( та голубоока дівчинка, з якою розмовляла 1-го вересня), і ще одна, трішки гладка однокласниця.

- Може відкрию тобі щось нове, та останній молочний випав три роки тому, а прорізалися вони у мене, взагалі, у чотири місяці. Отож, твої доводи зовсім не доречні.

- Розумну увімкнула?..

У роздягальну влетіла вчителька фізкультури. З грізним виразом, командирськи гаркнула :

- Ви на концерт збираєтесь? Вже десять хвилин уроку! Марш на поле!

Наша компанія активніше зарухалася, буквально, вилітала на той стадіон. Хлопці стояли у шерензі, встигли розрахуватися, відмітити відсутніх, і вийти на старт бігової доріжки. Діставшись місця, те саме зробили й ми. Дарина Василівна повідомила, що цей семестр присвячується легкій атлетиці. Тому, зараз кожен пробіжить зручним середнім темпом(дівчата два, хлопці чотири кола), щоб та визначилася на що наш клас здатен.

Сильна половина групи, розпочали першими. Коли їх "стадо"( бо інакше не назвеш ту отару, що бігла у тісній купі не зважаючи на позначки, та логіку) було на середині кола, стартували панянки.. 

Вибачте хлопці, я погарячкувала. У порівняні з рожевими та пухнастими, ті хоть на бігунів схожі. Моє ж царство, рухалося зі швидкість молюска, при цьому, встигало штовхатися, давати підніжки, й смикати за коси..І вгадайте, хто був у центрі цих проявів уваги? Ну, що тут скажеш. Істинні спортсменки..

Терпіти такі викрутаси не хотілося, тому, трішки пришвидшила темп, наздогнала хлопців. Ті здивовано зітхнули, а потім під дружні " О-ого!", ще й підсвистали. Якусь сотню метрів бігла з ними, а далі, розумію - надто повільні! Тим паче, вчителька казала тримати середній темп. Вирішила прислухатися до прохання, та вирвалася вперед. 

Закінчивши свої нещасні два круги, деякий час ходила, щоб вгамувати дихання. З посмішкою на обличчі до мене підійшла Дарина Василівна.



Буяна

Відредаговано: 20.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись