Після дзвінка

Розмір шрифту: - +

13. Перший поцілунок.

"Любов не залежить від нашої волі, приходить без нашої заслуги, щезає без нашої вини. "

(І. Франко).
 

19.10.2014

..За вікном шуміла негода. Громадні краплі дощу, розбивалися, стікаючи цівка прозорої води, об вікна моєї кімнати. (А у прогнозі казали про сонячну погоду.) Але, я не скаржуся. Навпаки, подобається. Злива приносить спокій у душу, наче змиває звідти весь той бруд, що залишили люди.Достатньо, заплющити очі та прислухатися до цих звуків, як відчуваєш спокій..

Що ж, саме у такий час, мене тягне на філософію. Тим паче, до школи не пішла. Тітка не пустила. Електрику вимкнули, ні води, ні світла, ні Wi-Fi, а це дійсно прикро..

З голови ніяк не зникають думки про Вікторію і її сім'ю. Іра має рацію, що така поведінка не може бути виправдана. Але ж.. Мені шкода голубооку. Виходить, все у житті взаємопов'язано. І немає такої людини, чи її вчинку, що зникне безслідно. Ми - як ноти у партитурі. Кожен відтворює якийсь звук, хтось мелодійний, а хтось фальшивить, та непоміченим він не залишиться. Зрештою, хочемо того, чи ні, будь-який крок вплине на загальну симфонію. Позитивно, чи навпаки, вже від нас залежить. Щодо моєї однокласниці, то їй не пощастило народитися у такій сім'ї, де кожен перетягує ковдру на себе, попри почуття доньки.  А та, щоб виплеснути весь отриманий негатив вдома, цапається з оточуючими. 

Невже, таке з кожним? Кожний задирака має у шафі плаксиву історію, емоціональну травму, чи комплекс неповноцінності?!  І, де тут логіка у поведінці? Божевілля якесь!.

 

- Ірка, ти серйозно? - Стояла на порозі її домівки та широко роззявила рота. - Збираєшся піти на дискотеку в таких височенних підборах?

- Так, а що?

- У мами стирила? Чи як?

- Ну-у..Не зовсім.

- Достатньо, знайди інше взуття. - Без сліз не можливо дивитися на тоненьку шпильку, см 15 не менше, і ноги подруги, що гойдалися мов качелі. Та вона вб'ється швидше, ніж дійдемо.

- Але ж..

- Без всяких але, - не дала тій договорити, - інакше, не піду з тобою.

- У-у-у! Яка ти зараза! - Ображено надула губи подруга та послухала поради.

Через хвилин 30, наша компанія( я, Ірка, Михайло) прибули на місце. Звуки музики вже відчувалися на дворі, як тільки підходили до старої будівлі, що зараз зветься інститутом. У дворику сиділи компанії студентів, навіть, натрапили на кількох викладачів. Чи то вони теж веселяться, чи то наглядають за порядком?..

Зайшли всередину, перший час, нікого знайомого не бачили. Танцювальні хіти робили свою справу, і ми запалювали всіма частинами тіла, віддаючись ритму. В якийсь момент, мою руку схопила чиясь гаряча долоня й потягла на себе. Здивовано підіймаю погляд на цього нахабу..І..

- Олег?!

- А ти сподівалася на когось іншого? - Хитро посміхнувся, засранець. Але ж, чорт! Який гарний цей засранець. - Давно прийшла?

- Відпусти. - Намагалася якомога холодніше відповісти.

- Що?! - Прокричав той. - Не чую!

- Відпусти кажу, - голосніше вимовила й смикнула руку.

Він не відпустив, натомість, вчепився міцніше та повів на вихід, обережно минаючи натовп. Коли прохолодний, нічний вітерець, дмухнув на мої щоки, хлопець заговорив:

- Може, пройдемося трохи? Там жарко.

- З чого це мені, - вдарила долонею у груди, - гуляти з тобою. Наші відносини, Далеко не дружні. 

- Так. Ти маєш рацію. - Якось, надто сумно відповів. - Пробач..

Його долоня, все ще тримала мою, а широкі кроки прямували по чистих доріжках вищого навчального закладу, вівши за собою.

- Таїро, а у тебе повноцінна сім'я? 

- Мама, тато, молодша сестра, повний комплект, а що?

- Хм. - Задумливо подивився. - А я єдина дитина у своїх. Тільки, їм плювати на мене.

- З чого  це ти взяв? Кожні батьки - обожнюють своє чадо.

- Твоя наївність, так і не змінилася. Хах! Але знаєш, це мені й подобається.. Ніжність і дитячість, ти не спорчена тим брудом, у якому ми живемо.

- Здається, тебе похилило на задушевні розмови. - Наблизила своє обличчя до його. - Пив?! Тхне алкоголем.

- Пив. А чого так скривилася, наче лимона скуштувала?

- Ненавиджу дітей, що бавляться у дорослих випиваючи спиртне. Виглядає так безглуздо, як  малеча що  натягає речі дорослих.

- Хах! Припини, спершу спробуй.

- Для чого? Щоб наробити дурниць, за які завтра буде встидно? Чи, щоб спаплюжити своє здоров'я, яке оберігала мати, виношуючи 9 місяців під серцем? Серйозно? Який у цьому сенс, скажи, будь ласка? Дорослі дозволяють собі випити, аби відсвяткувати якусь радість, або запити горе. Яка ж у тебе причина?

- Запити гори, надто банально і зовсім не круто. Тоді, у мене радість. Сьогодні чудовий день, дискотека, ніч, зорі, ти. Я радію!! - Прокричав останню фразу. - Життя прекрасне! Чуєте?! 

- Припини вересканити. Люди дивляться. - Прошипіла на нього.

- А що? Тобі встидно за мене? Ну, може і їм стане встидно. Можливо, і вони звернуть, хоч якусь, увагу на свого сина!! - Не вгамовувався однокласник. - Знаєш, як це жити, коли тебе не помічають? Коли приходиш додому, сам розігріваєш їсти, просиш батьків повечеряти разом, а вони Зайняті. Коли у тебе батьківські збори - зайняті. Коли урочистість - зайняті. Коли матч з футболу - зайняті. Тільки, коли проблеми - тоді є якась реакція.. 

Його, здавалося, бездонні очі, шукали підтримку в моїх. Він виглядав таким схвильованим, таким безневинним, що хотілося пригорнути до себе й заспокоїти, що й зробила. 

- Все буде добре, - прошепотіла на вушко, - вір у це.



Буяна Іррай

Відредаговано: 01.05.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись