Післяказки

Розмір шрифту: - +

Казка друга. Рута та Вовк

…хто зло зіштовхує зі злом, той мудрець, бо він знищує насильство.

Приписують Моріхею Уесібі

Іванко та Маричка жили у селі біля самого лісу. Одного разу діти пішли збирати чорниці та заблукали. Що робити? Хлопець заліз на височенне дерево, щоб подивитись, в яку сторону йти, та ніяк не міг побачити де є край лісу та рідне село. Але  побачив дві хатинки: чорну поближче та білу подалі.  

Спустився та став з сестрою радитись, куди йти. А Маричка втомилася, ніженьки в ней боліти почали, то ж вона й каже: ідемо до чорної, бо вже сонечко сідає. Так і зробили. 

Та не знали діти, що в тій хатинці живе зла відьма. Схопила вона малечу та й кинула до льоху, а сама пішла чепуритися, бо чекала на свого коханця – місцевого Браконьєра. Іванко намагався зламати двері, та де там: бідний хлопчина лише упрів. 

А в іншому селі неподалік жила знахарка, жінка розумна та кмітлива. І була в неї донька, яку всі кликали Рутою – бо її волосся таке ж руде як квітка. Гарна дівчина, але трохи дивакувата: замість того, щоб з хлопцями гуляти, вона то на хмари дивиться, то книжки читає. "Відьма росте," - казали сусідки, але пошепки, щоб дівчина не почула.

Так от, спекла мати пиріжків: з цибулею та яйцем, з вишнями, з ревенем. Багато, двом й не з’їсти. Та й каже: «сходи доню, до бабусі. Та тільки не полишай доріжку та не розмовляй з чужинцями! І пам’ятай: весь час повертай направо». Але ж дівча ледь-ледь слухає, все більш у книжку дивиться. Взяла собі корзину та й пішла. 

Аж тут Вовк біжить. Побачив він дівчину та й думав з’їсти. Але ж дорога, хоч і лісова, але людна. Тому Вовк рішив влаштувати пастку. Підійшов до Рути, на двох лапах, ввічливо поклонився та й питає: 

- Куди прямуєш, красунє?

- До бабусі, - відповідає дівчина, – от, бачиш, пиріжечки несу. 

- А дорогу-то знаєш? Бо в лісі заблукати - раз плюнути!

- А то! - сміється Рута, - весь час наліво – то й дійду!

Вовку цього й треба. Підхопився він, побіг та весь час наліво. Бачить:  справді, посеред поляни хатинка стоїть. Підкрався він до самої двері та почав стукати.

- Хто там?! Кого чорти принесли?

- То я, твоя улюблена онучка! - відгукнувся Вовк тоненьким голоском, - пиріжечків принесла!

- Які, до біса, пиріжечки! Старий чорт, це ти, чи що?! - крикнула бабця та й відчинила двері. А Вовку лише це й треба – кинувся він на стару та й одразу з’їв.

Далі чує – хтось плаче, тоненько так. Пошукав й знайшов двох діток – то наші Іванко та Маричка. Вовк зрадів: «Оце так нагода! Ти, хлопчик, будеш другою стравою, а ти, дівчинка – десертом!» Та діти не стали чекати та кинулися з льоху і до лісу. Вовк спробував їх наздогнати, але з повним черевом важко бігати. То ж він плюнув, вилаявся та й пішов до хати. А там на столі і сало, і ковбаси, і борщ з пампушками – все як треба, бо ж відьма чекала на Браконьєра. Наївся Вовк, напився горілки та й спати ліг. 

Да так солодко спав, що не почув як до хати увійшов Браконьєр. А той побачив гармидер, узяв рушницю та й підстрелив Вовка. 

 

Рута ж спокійно дійшла до білої хати, постукалась. Вийшла бабуся, обійняла онучку.

- Не заблукала? А чи не зустрічала кого?

- Ні! Лише Вовк питав куди я йду, а так більше нікого не бачила.

- Ох! – злякалась Бабуся, - що ти йому казала?

- Правду: весь час наліво, - та правою рукою показує, – але рукою я не показувала, бо книжки пишуть, що то не ввічливо.

Бабця сплеснула руками.

- Дитина моя, що ж ти замріяна така! Скільки років, а праву сторону від лівої не відрізнить! Добре, що то Вовк був, а не поважний староста – як би я людям в очі дивилася! -  й пішла до хати. 

А Рута за нею, та коли ступила на поріг, тихенько посміхнулася: «може я сторони й не відрізняю, але злодія з доброю людиною не сплутаю.» 



Эльга Кроу

Відредаговано: 24.06.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись