Пурпурове небо

Розмір шрифту: - +

27

Коли Сергій прокинувся, Ніни не було у ліжку поряд. Годинник у телефоні показував  10:40. Так довго Сергій давно не спав. Відчував себе повним сил і енергії. Піднявся, поставив чайник. Зробив комплекс вправ для підтримання фізичної форми. Прийняв душ. Потрібно було розібратися із справами у блозі та подивитися, які є пропозиції по статтях. Блог жив своїм окремим і доволі незалежним життям. Основні функції інтерфейсу працювали. Була маса відгуків та пропозиції. У чаті домогосподарки обговорювали якість пральних порошків для білих тканин. Розмова була жвава. Сергій написав у чат відгук, про пральний засіб, який рекламувався на сайті. Деякі відвідувачі його підтримали. Сергій любив підтримувати спілкування у чаті новими темами. Відвідувачі із задоволенням спілкувалися, ділилися своїм досвідом та уміннями, особливо під вигаданим ім’ям в інтернеті.

У його електронній скринці було декілька пропозицій по статтях та розміщенню реклами у його блозі. Відписав на пропозиції. Для написання обрав свою улюблену тему, матеріали для кріплення. Він дуже любить такі статті. Добряче набив на них руку. Писав швидко. Акцентував увагу на тих моментах, які просив виділити замовник. Як правило на таку статтю він витрачав близько двох годин.

Вчора разом із Едиком віднесли його повість у видавництво. Редактор задав декілька питань про твір. Про те чи планується продовження даної книги і творчі плани на майбутнє. Їх зацікавила перша частина. Редактор наголосив, якщо рівень збережений то, ймовірно, друкуватимуть. Лишилося прочитати. При необхідності зробити правки. Вислати на видавничий комітет. Після його затвердження матеріал піде до друку. Попередньо з ним, як з автором або його менеджером погодять фінансові моменти, підпишуть контракт і т.п. Сергій був дуже задоволений зустріччю. Під час її легкі болі у голові нагадували про минулу ніч. Але все пройшло якнайкраще.

  • Слухай, старий, ну ми з тобою вчора реально «запалили»!- сказав Едик, коли уже після зустрічі із редактором обідали у кафе поряд із видавництвом,- я так давно не напивався!- добавив подумавши.
  • Так я,  взагалі вперше у дорослому житті…,- замислено промовив Сергій.
  • А ти з Вікою…, ну того…, що ні? О! Чому? Вона ж там вся аж горіла,- прокоментував Едик.
  • Та я ж одружений, Едик! Ти, що забув?- вимовив Сергій.
  • Та дивися, як там тобі. Але Віка те, що потрібно. Моя теж нічого…,- задоволено вимовив,- натішився. Домовився, ще зустрітися із нею,- радісно підсумовував розмову,- ти частіше приїжджай, мені з тобою щастить на кралечок! – реготнув Едик.

Тобто тепер Сергію лишилося чекати на вердикт видавничого комітету. В разі позитивного рішення, чекати на вихід його книги. І братися за нову. Безперечно він бачив себе у ролі письменника. І мріяв про час, коли назве себе так і це не буде жартом, а дійсно його професією.

Вчорашню ніч, яку він провів із Ніною ледь стримуючи бажання, запам’ятає на довго. Те як Ніна тихо плакала. Як вона очікувала на його дотик. Як він тушив у собі бажання кохатися. Тому, що він хотів упитися відчуття того, що Ніна лише йому належить платонічно. Лише його кохає і лише він відчуває її запах. Він усім тілом пройнявся її коханням. Можливо в азійських народів це і називається «тантричним» чи ще якимось сексом. А він це називав відчуттям любові. Можна тисячі разів сказати своїй дружині чи нареченій «Я тебе люблю». Можна тисячі разів це почути у свій адрес,  «Я люблю тебе, Сергію!». Але коли ти,  хоч раз це відчуєш на такому рівні на якому це відчув він, це назавжди змінює тебе і змінює твоє відношення до цього, безперечно, найнезрозумілішого почуття у всесвіті.

Сергій, поставив воду на борщик. Оскільки у холодильнику окрім знежиреного кефіру не було нічого. Прийде Ніна, потрібно буде нагодувати.



Андрій Толіч

Відредаговано: 23.05.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись