"Знайди мене..."

Пролог

Січнева темрява була оплутана морозним мереживом, зітканим з першого снігу. Маленьке містечко завмерло в якомусь сонному очікуванні лише де-не-де мигали сиротливо ліхтарі. По одній з заметених грунтових доріг, не помічаючи нічого навколо, снував, неначе примара, темний силует. І лише придивившись в неймовірній темряві, можна було зрозуміти, що силует цей- жінка. Пишне темне волосся було розкидане по обличчю, а руки тісно притиснені до грудей. Пухкі, красиві губи щось шепотіли, однак, цього шепоту не можна було зрозуміти. Куди вона йде- вона й сама не знала. Далі, якомога далі, далі від болю, від фальшу та дешевого, пафосного фарсу, котрий тривав вже не один рік.

Йти. Йти якомога далі. Якомога далі. Лише одне це феєрверками виникало в неї в голові. На обличчі була якась незрозуміла посмішка. Зміни. Зміни. Тепер все буде інакше. Нове життя. Чиста сторінка. Дзвіночки співають. Біля димарів клубочиться дим. Скоро Різдво.

Нова радість стала,
Яка не бувала,
Над вертепом звізда ясна
У весь світ засіяла.

Нестерпно хотілося спати, однак треба було йти далі. Далі й далі, поки вистачає сил. Щоб ніхто її не знайшов. Треба йти далі. Треба заховатися. Заховатися від жорстокого світу. Вона– маленька піщинка на його величезному тлі. Вона безсила щось змінити. Треба лише підкорятися, лише заховатися від зла, від зради та брехні, яка, як виявилося, її оточувала скрізь, яка спопеляла все навкруги, спалювала мости та несла за собою втрати, яка непомітно, але вірно отруювала її життя, руйнувала його повільно, але впевнено, яка страшна хвороба руйнує людське тіло, як це робить рак. Зрада– це рак, який з’їдає людські душі. І вона захворіла. Захворіла на вже невиліковну стадію, при котрій нічого не можна зробити, при котрій кінець вже неминучий.

Вже зовсім вибившись із сил, жінка впала на коліна на один зі снігових заметів, зовсім не відчуваючи холоду та морозу. Заплющила очі. В вухах чомусь звучав мамин голос, голос, котрий співав різдвяні коляди.

-Свята ніч настає,
Ясний блиск з неба б'є,
В людськім тілі Божий Син
Прийшов нині в Віфлеєм
Щоб спасти цілий світ.

Співай. Співай ще, мамо. Співай, щоб забути про все. Щоб знову стати маленькою дівчинкою. Дівчинкою, яка ще вірить в дива, яка ще має довіру до людей. Засяяла Різдвяна зірка. Перша зірка, що сповіщала про народження Сина Божого. Зірка, яка несе всім надію на краще, яка дарує світ в їхні душі.

Закрила очі. Захотілося заснути. Заснути та забути геть усе. Так легше.

Спи, спи, доню.

А перша різдвяна зірка разом з віхолою збережуть твій сон. Спи.