Раб. Книга 1. Чужий біль

Розмір шрифту: - +

18.10. 18:30

Не витримавши, підіймаюсь, тихо відчиняю двері в його кімнату. Стукати не стала – раптом спить. Він лежить на спині, здалося, в темряві блиснули очі, але придивившись, не розумію, чи це так. У вікно заглядають відразу дві місцеві місяця, даючи трохи світла. Трохи вагаюся на порозі. Здається, з усіх сил прикидається сплячим. Піти, чи що?

Не можу, м'яко підходжу до ліжка, сідаю, проводжу рукою по щоці. Ти такий гарний, милий, був би вільним – дівки почубилися б. Нічого, я зроблю тебе вільним, перш за все твою душу і самоусвідомлення...

Зітхає, відкриває очі.

– Не спиш? – питаю.

– Що накаже пані?

– Вибач, не хотіла турбувати. Просто думала...

Насторожений погляд, чого це, мовляв, пані вибачатися вирішила, що вона собі надумала?

– Мені хочеться поговорити з тобою. Нормально. По-людськи.

– Що мені зробити, пані? – треба ж, сідає в ліжку без наказу, навіть на спинку опирається.

– Скажи... а було місце, де тобі жилося нормально, хоча б відносно? Я маю на увазі, коли ти вже потрапив в рабство.

– Пані хоче мене продати?

– Я не хочу тебе продавати, але може статися так, що... що не зможу про тебе подбати, і тоді... Мені потрібно знати, куди тебе влаштувати.

Боже, навіщо я полізла до нього з цією розмовою зараз! Те, що хвилює тебе, для нього чергове катування і невідомість! Не вмію я з травмованими дітьми спілкуватися, чорт!

Антер

Всередині все похололо. Вона це спеціально. Продасть. Амірі. Краще померти. Намагаюся не показувати свого страху:

– В охороні нормально було, не карали через дрібниці, годували добре, не змушували... – запинаюся і з викликом видаю: –... нічого. Але продаючи лікарям, поставили резолюцію «не придатний». Інакше не можна було. Тепер мені туди вороття немає.

– Але медкабіна...

– Кого хвилює медкабіна, коли стоїть резолюція.

Тамалія

Ну да, логічно. Гаразд, подумаю, що можна зробити.

– Коли? – глухо питає.

– Що коли? – не розумію.

– Продавати мене коли будеш.

Хм, зараз, мабуть, почую всю правду про себе. Може, тим краще, нехай виговориться?

– Не знаю, не від мене залежить, на жаль.

– Говори... – майже гарчить.

Нариви, кажуть, потрібно розкривати? Ох, не пошкодувати б потім... Але перш, ніж будувати щось нове, потрібно вичистити увесь бруд.

– Цілком можливо, що скоро.

– Скільки в мене днів?

– Яка різниця, якщо ти все одно не збираєшся вести себе як тобі сказано?

Кажу, чекаючи. Чи зірветься на благання, або навпаки, вирішить, що ну їх нафіг, раз все одно марно.

– А навіщо? Ти передумаєш?

– Можливо.

Стільки ненависті в очах, стільки відрази... прямо не по собі, судорожно згадую: він бачив, куди поклала батіг, а сейф поки ще відкриєш...

Який до біса сейф, про що ти?!

Чорт, напевно ж вирішить, що я з Амірою змовилась. Йопрст, не подумала про неї, а він же напевно насамперед...

– Всі ви хтиві збочені суки, – видихає. – Доставляє задоволення знущатися, ну то давай, знущайся, чого вже. Я ж відразу бачив, що як раб тебе не приваблюю і ні для чого не годжуся, але навіщо, навіщо ж... – раптом закушує губу і, здається, схлипує. – Адже я ж пам'ятаю, що таке свобода, тому, хто завжди був рабом, це слово мало що каже... А наді мною приємно знущатися, звичайно! Так, погань?

Підкоряючись пориву, подаюся вперед і обіймаю його. Він якийсь час стримується, лише важко дихаючи, після утикається в моє плече, розридавшись.

– Ось так, милий, – шепочу, – давай, нехай виходить бруд і зараза, потрібно звільнити місце. Виговорись...

Антер

Не дочекаєшся... Вам не можна говорити нічого, інакше не встигнеш озирнутися, а ви вже поспішаєте скористатися. Так, в мене багато років вбивали необхідність підкорятися, але мені як і раніше не байдуже, що зі мною роблять! Так, знаю, якщо не виконаю хоч найменший хазяйський каприз, мене чекають години виснажливого ​​болю, під час якого я буду молитися, щоб нарешті здохнути, щоб господар потримав палець на кнопці трохи довше, ніж я в змозі витримати. Бачиш, яке мені міцне тіло дісталося, скільки його ні калічили – після медкабіни як нове, починай спочатку! Так, в черговий раз вилізаючи з медкабіни я готовий на що завгодно, лише б більше не потрапити до неї, розумію, що це неможливо, що господареві завжди є за що покарати, а й ні за що, просто для свого задоволення – теж ніхто не заборонить! Але кожен раз думаю, а раптом хоч трохи відтягну цю долю, раптом не сьогодні, не зараз, раптом буде хоч півгодини без болю! Нехай це будуть півгодини на підлозі, та хоч би рачки, тільки без болю!!! Давай, знущайся наді мною, покажи своїм подружкам, який у тебе слухняний раб, що хочеш зробить, сам себе батогом відходить, адже він знає, що може бути ще гірше! Адже йому ж байдуже, чи лежить він на підлозі під твоїми ногами, чи стоїть голяком на загальному огляді, а якщо і не байдуже, так це вдвічі приємніше, правда ж?

Позорище яке, розревівся ідіот, розкажи їй ще, де в тебе болить...

 

Любі друзі! Якщо ви читаєте, будь ласка, не мовчіть! Ваша підтримка дуже потрібна автору!



Нідейла Нельте

Відредаговано: 11.01.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись