Рай для щурів

Розмір шрифту: - +

Глава 9

 

- Все ж дивна у мене робота, - пробурмотів Сашко, прямуючи з палати в кабінет анестезіолога.

Він зробив все за інструкцією - всього лише зайшов в палату, звірив номер браслета з номером в картці, подивився на фото, потім на пацієнта. Начебто схожий. Перекинувшись кількома фразами з пацієнтом, Сашко зрозумів, що той йому зовсім не сподобався.

Санітаром виявився худенький молодий чоловік у синьому медичному костюмі і такого ж кольору шапочці. Зовсім не таким Сашко уявляв собі санітара. Судячи з його уяви, це повинен бути здоровий бугай, зі злісним обличчям і садистськими нахилами. Як зазвичай показують у фільмах про психлікарні. Санітар-Олег запитально дивився на Сашу, як ніби сам не бачив, що все сходиться - і номер, і фізіономія. Напевно, формальності, яких слід дотримуватися. Він згадав охоронця, і його пояснення на рахунок пропуску. У кожного свої інструкції. Намагатися зрозуміти їх, очевидно, шкідливо для нервової системи. Їм просто потрібно тупо слідувати. Після Сашкової команди, Олег допоміг пацієнтові забратися на каталку, і повіз його в операційну.

Катя приготувала для Сашка білий халат, маску і ковпак.

- Ось візьми, одягни. Без цього в операційну не можна.

Через хвилину він стояв у повному обмундируванні, з цікавістю вивчаючи своє відображення в дзеркалі.

- Подобається? - запитала Катя.

- Ще й як! Не подобається мені тільки ... Можна з тобою на чистоту?

- Звичайно.

- Не подобається мені цей Бельник, якщо чесно. Підозрілий він якийсь. З синцем під оком, і губи розпухли, як два вареника. Щось мені здається - не дарма його побили.

- Чому?

- Не знаю навіть як сказати ...

- Погана енергетика?

- Так-так! Щось таке. Начебто нормальний мужик, точніше, хоче таким здатися, але видно по пиці, що падло ще те. Вибач за мій французький. Ти теж щось відчула? Якщо чесно, я думав, ти мене не зрозумієш.

- Ще й як розумію. Напевно, у мене ті ж відчуття. Ось з тобою мені легко. Але коли я поруч з ним - не можу розслабитися, ніби, якась напруга в повітрі, і щось на мене тисне.

Сашко подумав, що не дарма почав цю розмову, хоча б навіть через фразу - «ось з тобою мені легко». Можливо, вона нічого такого і не означає, але ... Але все таки, як приємно було це почути!

- Так ви вже встигли познайомитися з Бельником? - запитав він.

- Ну як ти думаєш? Я ж анестезіолог. Мені потрібно переконатися в тому, що у пацієнта немає алергічних реакцій на деякі препарати.

Їх розмову перервав Юрій Михайлович. Він заглянув до кабінету, посміхнувся і махнув рукою зі словами: «Ходімо, дітвора!»



Сергей Величко

Відредаговано: 08.02.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись