Райз. Нова історія. Том 1

Розмір шрифту: - +

Глава 2

- Ну й гаразд ти спати. Цілий день в ліжку провалявся! - прокинувся я від незнайомого голосу. Хоча стопп. Десь його вже чув.

- Ти розмовляєш? - все ж озвучив я питання. Відповідь була очевидною.

- Ба більше! Я навіть читати вмію. А от писати не виходить. Як бачиш, навіть лапок немає. - літав над моєю головою демон. Але я чомусь не міг його так називати. Він був один в один азіатський дракон. Ну, морда точно така ж - як у великої зміюки. Та й тіло все в лусках. Тільки от літаючий двометровий змій, що й крізь предмети проходить, ніяк не міг бути драконом.

- Єй, Райз. Я знаю про що ти думаєш. Але так, я - демон. Хоча не з Інферно, як деякі могли подумати, а з іншого виміру. З Астралу.

- Воу, воу. А можна трохи більше інформації? Скільки всього тих вимірів?

- На скільки я знаю, цей світ межує ще з одним демонічним виміром - Нільфхеймом. Та, на жаль, більше нічого не пам'ятаю. Кристал свій бачив?

Спокійний тон цієї істоти заспокоював. Якщо спочатку я завмер від страху, то зараз вже розтанув та міг більш менш тверезо розмірковувати. Демони, інші виміри. Я, блін, ельф. Та не простий, а якийсь ельф крові - щоб за цією назвою не крилось. Тому спокійно взяв до рук кулон та уважно на нього подивився.

- Тріщини, їх бачиш? От через них я пам'ять і втратив свого часу.

- Як це так?

- Не знаю я. Ти глухий, чи як? Сказав же - втратив спогади. Та здається потихеньку пригадую. І кристал цей латаю. Ти як?

- Тобто, як? Фігово. Наче пив три дні одну горілку. І та - самопальна.

- Еееем - не розумію, про що ти. Але тягнути сили з тебе перестану.

- Таааак. А ну давай деталі. А то дотрощу твій кристал і хана тобі! - аж підскочив я з ліжка. Гмм, голову й справді трохи відпустило.

- Та не гарячкуй ти, Райз. Просто який тобі з мене зиск, якщо я можу тільки от літати біля тебе? Я відчуваю, що можу багато чого. Але що саме - от ніяк не скажу. Хоч вбивай! Тому спочатку кристал треба полагодити. А для цього потрібно багато сил. От з тебе магічну енергію і потягнув. Ти все одно нею не користуєшся.

- Ну, це поки що. І взагалі - звідки знаєш?

- Знаю, і все. Не можу пояснити. Але за цей час трохи відновився і ось що згадав. Мій минулий господар для підпитки клав мене у кров!

А от тепер я починаю вірити, що це демон. І світ, в якому я переродився не з райдуги та єдинорогів зроблений.

- Спокійно. Різати всіх підряд не потрібно. Для початку згодиться і кров тварин. - вирішив мене заспокоїти демон.

- Слухай. От ти якимось чином ім'я моє знаєш. А тебе як звати? - тільки зараз до мене дійшло, що постійно демоном звати цю істоту буде не зовсім правильно.

- Ось цього зовсім не можу згадати. Може поки що дамо нове ім'я? Я теж думаю, що воно потрібно. Оу. Тихіше. Так, я читаю твої думки. Ми пов'язані через кристал тепер. В принципі, можемо виключно думками обмінюватись. Та для тебе це трохи рано. Й так в голові каша, наче не дві особи в тілі живуть. Куди ще третього? - засміялась зміюка.

- Гмм, точно. Будеш Змієм. І зовні схожий, і поведінкою. Змій!

- А що, мені подобається. Тоді давай на кухню - я зголоднів! Та й тобі варто попоїсти.

Прочухана за добовий прогул ніхто мені не влаштовував. Навпаки, всі, кого я зустрів, почали дивитись на мене з якимось страхом і повагою. Справа точно була в моєму кулоні, тобто в істоті, що там оселилась. Але чому так - відповідати ніхто не поспішав. Два чоботи пара - демон, що нічого не пам'ятає, та його “майстер” який нічого і не знав про цей світ.

Снідав я вже звичною кашею з м'ясом та овочами. Хоч страва й була проста, але щоразу лишень один запах змушував слину текти, наче там Ніагарський водоспад відкрився. Даріус був справжнім майстром! Він же і відправив мене приймати здобич у мисливців, що тільки повернулись з походу в ліс.

- Мені Корнік натякнув, що тобі потрібна буде кров. От забереш партію боріклів, якраз пошматуєш, як я вчив. А залишки крові своєму демону віддаси.

- Змій! Так мене звати. - підлетів він до кулінара, змусивши і його підстрибнути.

- Щоб тебе Присвітла зігріла своїм теплом, - чи то з переляку, чи з кращими намірами відреагував Даріус.

- Та він наче мирний. Але розбишака! Не лякайся так. А за роботу - дякую. Це сильно допоможе швидше з цим дурбецалом розібратись.

Властивість пити кров насправді не аби як допомагала. Змій її всім тілом викачував, через тонкі струмочки. Перший раз я злякався, коли із землі кров піднялась та почала в нього всмоктуватись. Та швидко звик. Коли руки більш менш чисті й справді легше м'ясо різати. Крім того, за словами демона, і кристал почав ремонтуватись. Повільно так, що й непомітно! Але процес пішов, що і було потрібно. За три дні таких робіт м'ясника Змій підріс десь на 20 сантиметрів, став менш прозорим та навчився повністю матеріалізувати свою пику. Так, тепер він міг кусатись по справжньому, а не просто лякати!

- Ну що, Райз, готовий? - підійшов до мене сам Аргіс, коли я вкотре порався на кухні. Вже й тиждень минув, як я опинився у цьому світі. Навіть свою місцину обжив, натягавши туди різного корисного мотлоху. А останні три дні ще й на тренування другу половину доби відводив. Вирішили місцеві з мене й справді мечника зробити. Та головним відкриттям для мене став інтерфейс. Змій, демон рубіну, запевнив, що це система навчання. Він ще не все пригадав, але міг сказати точно - мої предки використовували це для запису свого прогресу. Сила, спритність, інтелект. Ці три основні характеристики й відповідали за все, що я можу. Але коли я побачив знайомі позначення мені в голову залізли нехороші думки. Що, як я потрапив у якусь гру? Напиячився там, у барі, і мене викрадачі запхнули в капсулу, що й згенерувала відео з аварією. Чому б ні? Чи ще щось в тому ж напрямі. Але страх померти в цьому світі, остаточно померти, утримував мене від експериментів.



Дрешпак Максим

Відредаговано: 19.01.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись