Репатріантка

Розмір шрифту: - +

Дорожня пригода

     Не можна сказати, що в житті Люції не було чоловіків, яким би вона  не подобалася.  З недавнього часу  грубо поділила їх конкретно на дві частини: на тих, що їздять і тих, що ходять. Але не любила обох. І ті, і ті норовили її розізлити. На день по декілька разів  в залежності від того, де знаходилась сама. Якщо була без машини, ненавиділа  усіх жлобів, злодіїв та ідіотів, тих, котрі сиділи за кермом авто, куплених, звичайно, далеко не за „чисті” гроші, які можуть  винирнути з-за будь-якого повороту і розчавити тебе. Такі завжди вважають себе крутими: різко їздять, їхні гальма постійно пищать, люблять демонструвати оточуючим міліцейські розвороти та інші показувати штучки, а на поворотах з авто, хоч найдовших, ще й  фокуси всякі витворяють... Якісь примітиви, у яких надовго розтягнувся підлітковий період і та юна наглість  ще не вивітрилася з них.

      Коли була за кермом сама, теж чула немало за день „компліментів” у свою сторону. Приходячи додому, кидала зі злості ключами  об підлогу і давала собі зарік завтра  у неї не сідати. Та на ранок внутрішній будильник пробуджував її о тій самій порі, як завжди, і не

було часу щось перемінювати. Тоді перепрошувала себе саму: вклякала і  шукала  ключ.

     У природі сталися зміни, зауважила, втягуючи ніздрями холоднувате  повітря. Ранок видався  сонячним. Небо чистим і ясним. Короткими вулицями пробиралася до центральної. Зауважувала випадкових перехожих, котрі  змінили свої довгі теплі пальта на такі ж  довгі, лиш тонші; познімали хутряні широко-високі головні убори, а натомість одягнули беретики й капелюшки. Так реактивно відреагували на те, що днів зо два порядкувала на дворі весна. Ця незначна переміна  в одязі не змінила довкілля. Як літня, осіння чи зимова, вона була безликою і одноманітною.

     Мода якоїсь далекої східної держави, що випадком «човникового» бізнесу дісталася до сходу Європи, все рівно сприймалася тут чужою. Цим сірим похмурим вулицям більше б пасували яскраві кольори

сонячної енергії. Але  річ не в тім. Весна повернулася знову: свіжою і чистою. Це відчувалося  навіть в міському повітрі. Таке резюме  вивела Люція зараз, добираючись до роботи вузькою двосторонньою дорогою і контролюючи поведінку машин довкола.

     Цього правила: уступити місце всякому дурневі, якої статі він би не був – дотримувалась завжди сумлінно.

     Дорога тягнулася трохи під гору. Третя передача – була саме та швидкість, яка приписувалася  для цього відрізку, та й з нею,

 

 

зрештою,  їхалось спокійніше. Лише інколи на односторонніх  дорогах, коли  сигналили їй, щоб не заважала іншим, мусила  переборювати себе, перемикати передачу, але все одно не відчувала в тому ніякого смаку.

     У бічному дзеркалі  раз блимнули фари якогось авто через один корпус  ззаду,  другий – відразу за нею.  Не реагувала. Тримала  міцно лівою рукою кермо, правою шукаючи  радіохвилю. Старалася згадати назву  фільму, кінець реклами якого вдалося вчора ввечері мигцем побачити. Чому  мордувала та жінка всіх?.. А, містика. Цього ще не вистачало, проте зацікавило.

Об її машину ззаду щось вдарило. З ляку вхопилась за  кермо міцно обома руками і, залишивши радіо на  якомусь граничному

шипінні, блискавично кинула оком в дзеркало перед себе. Той самий немитий темно-синій RENAULT тримався її короткого витриманого AUDI майже за бампер. Сигналить ще. Нахаба! Хоча ти і в французькій машині, але французької куртуазності в тобі  цілковитий недолік. Нерви застрибали та Люція  взяла їх міцно в руки, кермо

покрутила трохи вправо і уступила дорогу. Їдь уже! Спіши! До першого світлофора. Показала б і йому  якийсь жест, але на разі  не знає таких. На разі! Ось і піди  спробуй не реагувати негативно на чиюсь агресію, навіть якщо ти й дозріла емоційно людина. „Теорія”, –  заспокоїлась.

      Перший світлофор кліпнув зеленим оком і Люція почала пригальмовувати. На шести полосах двосторонньої дороги скупчились автомобілі. В такі секунди огортав страх і вона почувалася препаршиво. Поза тим вихід є. І ним мусить обов'язково  скористатися – ще раз наймити собі  доброго  інструктора. Лишень доброго. Десь такого, як  Анастасія собі знайшла – справжнього професіонала, після того, як одержала права. Перший випадок  з нелегким  паркуванням недешевого і немаленького „Ніссану” змусив подругу міняти інструкторів доти, поки не знайшла такого, який без грубих слів, із залізною витримкою терпів усі її примхи. Машину все ж  хотіла водити сама і то за всіма правилами. Сьомий чи восьмий інструктор виявився

справді асом. Практикувала спочатку на його державній і лиш згодом... Згодом зникли усі проблеми. Він, власне, із задоволенням займався ними на правах чоловіка. „Чого і тобі бажаю, – посміхалась  доброзичливо веснянкувата Настася, виконуючи нелегку вправу, вирулюючи заднім ходом з крутого вузького подвір'я.

      – Тільки гляди, щоб якогось разу... не сталося так, як у мене…  ” – невідомо що мала на увазі подруга.



eL.Tako

Відредаговано: 30.08.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись