Рігель. Таємниця народження

Розмір шрифту: - +

Розділ третій. Початок

Рігель. Таємниця народження

Розділ третій

Було тепло, проте зовсім незручно. Спина боліла так, немов тіло вкрилось пролежнями. Із суцільної тиші почали долинати звуки, які ставали дедалі гучнішими. Десь в кімнаті потріскував  вогонь. По вікнах тарабанив дощ. Хтось голосно говорив, спершу слова були незрозумілими, та потім почулись чіткі вирази. Рігель більше не могла просто лежати. Не розуміючи що відбується, дівчина припідняла дещо повіки, щоб бодай що-небудь розгледіти. Проте поки навколо все було розмито. Заплющила очі. Спробувала поворохнути рукою:

-   Гляди!- почулось неподалік.- Вона приходить до тями!

За мить Рігель відчула приємний прохолодний дотик до чола. Біля неї було двоє, вона зрозуміла це по їхніх рухах.

-   Щось вона довго...- почувся чоловічий голос.- З нею точно все гаразд?

-   Після такого удару, вона чудом залишилась живою. Та кістки всі цілі. Можливо хіба щось із нутрощами.- відповіла дівчина.

-   Я в порядку...- проскиглила Рігель. Вона розплющила очі зосереджуючись на розмитому силуеті, що стояв просто над нею. Щойно контури його обличчя стали чіткими, як дівчина важко зітхнувши промовила: Щось надто часто ми стали бачитись останнім часом. Тобі так не здається?

-   Отже  ти мене пам’ятаєш. Це вже добра ознака.- Незнайомець посміхнувся.

-   Що трапилось?

-   Дозволь мені спершу представитись. Я- Гелс, а це моя сестра Айла.- хлопець вказав на дівчину, що сиділа поруч Рігель. Русяве хвилясте волосся було акуратно підв’язаним і спадало на плечі. В Айли були дивовижні очі, яскраво-блакитного кольору із довгими закрученими віями. Миле обличчя приємно посміхалось до Рігель.

-   Ось, візьми надпий. Воно додасть сили.- вона приклала до вуст Рігель кухля з відваром жахливого запаху. – На смак жахливо, проте допоможе.- поспішила виправдатись Айла, побачивши як скривилась Рігель.

-   Мені потрібно підвестись.- каплі води з прикладеного компресу повільно стікали по чолі. Вона  присіла, поставивши ноги  на холодну кам’яну підлогу. В голові запаморочилось, проте дуже швидко Рігель прийшла до тями. Оглянувши навколо, дівчина зрозуміла де саме вона знаходилась. Це була центральна зала- кам’яна споруда поблизу центрального майдану Долини Латека. Тут відбувались всі засідання старійшин. В каміні горів вогонь. Деякі із вікон були заколочені дошками. Довжелезного столу, який займав чи не найбільше місця в залі, не було. На томість на підлозі в кілька рядів лежали непритомні люди. Рігель глянула на чому вона сиділа. Це були дрова викладені один біля одного, застелені зверху сіном.

Дівчина глянула на Гелса, який стривожено дивився на неї, вичікуючи чогось. На обличчі Рігель застигла гримаса болю. Перед очима постали сімерійці, блакитні спалахи, вогняний дракон, а також центральна вхідна брама,  яка з гучним звуком валиться додолу...

Рігель жахнулась від щойно пригаданого. Зірвавшись на ноги, вона незграбно  почала бігти до дверей, проте ступивши кілька кроків, Гелс спіймав її.

-   Відпусти!!!- кричала вона з останніх сил, лупцюючи кулаками хлопця в груди.- Ти не розумієш там моя сім’я, вони в небезпеці. Я повинна їх врятувати, чимось зарадити…

-   Рігель, вже все минулось,- заспокоював її Гелс, міцно пригортаючи до себе.- Надворі нікого вже немає. Зараз ти в безпеці.

Вона повільно сповзла з обіймів на підлогу.  Рясні сльози покотились по щоках. З грудей вирвався дикий крик болю і жалю.

-   Їх вже немає…Так?  Я бачила батька за мить до того як рухнули брама…- схлипуючи, заголосила вона.

-   Так, Рігель. Батьки загинули…- тихо мовила Айла.

-   Живими залишились лічені жителі…відразу після поховань їх відправили до Кріптера. Там вони будуть в безпеці.- додав Гелс.

-   Частина селища вціліла, проте залишатись тут доволі небезпечно. На світанку всіх решту теж буде відправлено до Кріптера.

-   Я нікуди не поїду…я залишусь тут- все ще плачучи видала вона.

-   Рігель, нам сказали, що твій батько був місцевим старостою…Ти потрібна в Кріптері, щоб згуртувати ваших людей. – Гелс нахилився над нею, допомагаючи підвестись.- До того ж я бачив твої вміння лучниці, вони знадобляться.

-   Їх нема…мені не віриться…То якийсь жахливий сон.- Рігель дивилась заплаканими очима на хлопця. Побіліле від страху обличчя заливали сльози. Тремтячими руками вона вчепилась в його плече. Мозок сковувало несприйняття реальності, Рігель дивилась на незнайомих їй людей і не розуміла, що відбувається. Вона слухала їх, проте не чула, вона дивилась на них та не бачила. В грудях раз за разом розривалось серце. Здавалось, що життя втратило будь-який сенс.

-   Навики лучниці? Згуртувати людей?- вона звернулась до Гелса.- Хлопче, ти хоч розумієш, про що ти зараз говориш…я втратила все!!! Я не знаю як жити далі…

-   Рігель, ми щиро співчуваєм твоїй втраті…і втраті всіх жителів. Загинуло безліч безневинних людей. І ми знаємо хто це зробив. Сімерійці мають відповісти за скоєне. А якщо їх не спинити, то жертв буде ще більше…Ми не повернемо твоїх батьків, проте можемо повернути твій спокій. Помста- найкращий метод.

-   Ми розуміємо твій сьогоднішній стан,- ніжним голосом зашепотіла Айла,- проте ти повинна зібратись з усіх сил, і використати цю ненависть проти наших ворогів. Це чудова нагода покарати кривдників твоїх батьків. Ми будемо поруч, станемо для тебе надійним тилом.

-   Для чого мені це все зараз?- з глибокою байдужістю в голосі промовила Рігель.- який мені тепер сенс боротись з цими сімерійцями? Найдорожчих людей я вже втратила…Боротись за самотність? Чи варто воно того?



Ксеня Пільц

Відредаговано: 03.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись