Ритуали Безсмертних

Розмір шрифту: - +

9

Погода сьогодні увесь день була гарна, морозна та безвітряна. Вона, власне кажучи, була такою й у той момент, коли Віта ступила на міст. Але з кожним її кроком крони дерев на березі річки починали гойдатися, згодом вже було чути завивання вітру, який стрімко підіймав у повітря зграї легких сніжинок. А потім і сам міст почав гойдатися, ніби хотів заколихати дівчину у свої обіймах. Декілька пар, що тут прогулювалися, поспішили геть, однак Віталіна й не думала повертати. Попереду неї, з того боку мосту, темнів вугільно-чорний ліс. А от над річкою вже здійнялася хуртовина, біла й нещадна, вона своїми нагостреними ножами впивалася в обличчя дівчини й пронизувала його, дістаючись своїм смертельним холодом до самих мізків так, що думати було не можливо. Цього, власне кажучи, й прагнула стара відьма, що сиділа у Віталіні.

Коли Ніна та Андрій вибігли на міст, то за білими невгамовними сніжинками, що рухалися все можливими траєкторіями, вже нічого не було видно.

— Віталіно!

— Віто, де ти? — дівчина не відповідала й Андрій рушив далі по мосту, — Ніно, ти залишайся тут і будь обережна.

Ніна хоч і хотіла заперечити та рушити за хлопцем, але той вже зник в хуртовині й дівчина все ж вирішила зостатися. Їй здавалося, що це не просто примхи природи, адже метіль здійнялася лише над річкою довкола мосту — ніби взяла ось цю переправу між берегами у свій полон і не бажала відпускати. «Це знову фокуси цих відьом!», — раптом подумала вона й полізла у рюкзак за книгою: як виявилося одна зі сторінок світилася липким фіолетовим сяйвом. Розгорнувши книгу, Ніна зрозуміла, що одна з відьом чаклує. Знаючи усі необхідні заклинання їй не потрібно їх читати, однак сама книга реагує на закляття. Тепер необхідно було розібратися, як завадити одній із сестер чаклувати. Ніна швидко пробігла очима закляття, однак необхідних відповідей не знайшла. Та перебираючи у голові усе те, що вона тепер знала про магію, раптом згадала, що магію погоди у тринадцятому сторіччі розбивали каменем оніксом. То була дивна вдача, але на ключах від дому у Ніни як раз висів птах з оніксу. Зробивши декілька кроків по мосту, вона жбурнула онікс у самий центр сніжного чаклунства.

Завірюха дещо послабилася й Ніна змогла розгледіти, як Андрій, борючись зі стихією, несе на руках Віталіну. Дівчина поспішила на допомогу.

— Це чаклує якась відьма, — прокричала Ніна Андрію.

— Так, я думаю та, що у Віті. Необхідно привести її до тями.

— Але як?

Метіль, що ненадовго вщухла, знову почала набирати обертів. Андрій обережно поклав Віту на землю та спробував розбудити, але дівчина ніяк не реагувала.

— Ніно, діставай книгу та шукай якесь закляття. Щось повинно бути у цій клятій книзі!

Ніна послухалася та знову дістала надбання сторіч сестер Мариневських. Але знайти щось необхідне, будучи у паніці та гортаючи сторінки замерзлими пальцями не вдавалося.

— Нічого не має, Андрію!

— Ні, повинно щось бути. Дай мені!

Андрій вихопив книгу та зашелестів сторінками здавалося гучніше, аніж завивав вітер. Раптом він завмер.

— Це не зовсім те, що нам потрібно, але хіба є вибір? — хлопець уважно подивився на Ніну та продовжив, — Це закляття, яке перенесе третину твоєї свідомості і третину моєї у середину свідомості Віталіни. Це допоможе нам зрозуміти, що відбувається насправді та спробувати змусити відьму відступити хоча б не надовго.

— Або вб’є нас, бо тоді станемо слабшими ми й відьми зможуть заволодіти нашими тілами як і Вітиним.

— Але ж ми не можемо залишити її на призволяще!

Андрій знову занурився у читання, аби зрозуміти ритуал. Ти часом хурделиця все посилювалася. Онікс не діяв, як на те сподівалася дівчина.

— Але ж як нам чаклувати, ми ж не маємо магії? — Ніна погодилася з тим, що подруги виручити потрібно у будь-якому разі, однак все ще не розуміла, як це зробити.

— Це не зовсім так, — хлопець нарешті відірвався від читання. — Дивись, Ніно, тут є знак, намалювавши цей знак на якійсь частині тіла, саме там кожен може сконцентрувати наявну у нього магію. Це стосується навіть н відьом, а здавалося б звичайних людей. Але насправді звичайних немає: кожен з нас хоч трішки, але володіє магією, однак у декого її занадто мало і вона розпорошена по усьому тілу так, що чаклувати змоги не має. У таких то випадках і використовують цей знак: він збирає магію в одне міцне ціле. Її нам вистачить для одного закляття.

— Гаразд. А далі, як нам розділити свою свідомість на частини?

— Тут все складніше. Не сам ритуал, але це магія, що пов’язує вже на завжди, Ніно. Необхідна наша кров, а цей зв'язок вже не розірвати.

— Ну той що? Ми все одно вже в одному човні й зараз головне щосили гребти до берега, аби врятуватися. Так що давай не зволікати.

Хлопець кивнув на знак згоди.

Ніна та Андрій вирішили сконцентрувати свою магію у руках. Дівчина дістала свій олівець для очей та чорними лініями змалювала знак з книги на ліву долоню Андрія. У той момент, як вона нанесла останню позначку, його рука почала палати смарагдовим полум’ям. Ніна поквапилася нанести магічний знак собі й вже через декілька хвилин її рука палала теплим янтарним кольором. Далі довелося зробити надрізи на правій руці, аби дістати трохи своєї крові. Читаючи не зовсім їм самим зрозумілі слова з книги сестер Мариневських, Андрій наніс свою кров на паву скроню Віти, а Ніна на ліву. Далі хлопець з дівчиною відчули як якась частина кожного з них відділилася, а потім побачили, як ці частини них самих, напівпрозорі, одна кольору молодої весняної трави, а інша золотого сонця в зеніті, були поглинуті тілом їхньої подруги.



Astrid

Відредаговано: 19.05.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись