Рокеш

Розмір шрифту: - +

1

1

 

Why did you say when we were young, we had lost a value?

Our desires are not alive

We are under schedule

So, no surprise that songs are dust and there’s no one to believe in

We can’t undo the spell on us and we will never feel free[1]

 

Undo the Spell

 

Місяць потому

 

Виявляється, за межами лікарні думок у голові більшає. Я всяко намагаюся їх позбутися, але вони такі ж вперті, як і їхня володарка. Перегляд кінофільмів і телешоу заледве допомагають у цій битві, тож ті рідкісні вечори, коли хлопці удома відпочивають, я висовую носа зі своєї кімнати та чіпляюся до них, щоб хоч якось забутися у їхніх щоденних турботах. Адже їм є про що говорити.

Мій друг дитинства Тарок ще рік тому вирішив зібрати рок-гурт. Бачте, закортіло йому змінити сферу діяльності і стати музикантом. Дітьми ми часто давали сякі-такі концерти для сусідів: він бриньчав на гітарі, я завивала не своїм голосом. Зате всі бабці й дідусі у повному захваті — та ще розвага була. Однак я й уявити не могла, що він покине роботу у банку, де отримував, по міркам столиці, великі гроші, та вирішить податися до шоу-бізнесу.

Спершу йому вдалося організувати кавер-групу. Хто там у них числився? Мій теперішній сусід Кота, двоє друзів з університетських часів — Влад і Дарій, та ще один молодчик на ймення Сора… Він ще якимось дурником прикидався — ніде не працював і геть нічого не тямив з того, що від нього вимагалося. Одначе у нього гарний голос, такий хороший лірико-драматичний баритон. Проте молодчик сам собі пан, тож переметнувся на інший бік — до сольних виконавців. Відтоді Karmacoma займається пошуками вокаліста, бо Тарок товаришує з якимось крутим продюсером і бажає видертися вище — розпочати повноцінну кар’єру музиканта.

І все було б добре, я навіть змогла би його відговорити — звісно, якби могла розмовляти; пояснити, яка то все дурня і нехай собі надалі продовжує гребти грошенята у банківських установах. Але поки я відпочивала у дурці, він злигався із Хлоєю — чорноокою та чорноволосою, наче лісова відьма, котра одноосібно призначила себе менеджером Karmacoma. Тепер вона тут заправляє геть усім. Навіть щоранку приходить витягати мене із ліжка, змушує приймати душ та снідати, і щоразу я дивуюся, як це їй не ліньки кататися туди-сюди ради мене одної. А Тарок же обіцяв, що саме Кота подбає про мене, і я б краще надала перевагу хлопцеві — тих не турбують, що і коли ти там їси, скільки разів на тиждень миєшся і що робиш. Їх усе і так влаштовує. Але ж ні — у нас є Хлоя.

Зате увечері вона буває у нас зрідка. Кота і Тарок, коли приходять додому ще засвітла, готують вечерю, дістають пиво і заходяться перебирати варіанти. Я сідаю по ліву руку Коти, п’ю своє гаряче какао, бо алкоголь мені вживати заборонено, та слухаю і слухаю їх, поки не засипаю просто там, на кухні, під їхні басовиті голоси. І тоді хтось із них відносить мене до кімнати, але я ніколи не знаю котрий. То така моя особиста розвага.

Сьогодні Тарок вирішує згадати дитинство.

— Пам’ятаєш, Тіє, які концерти ми давали? Аж на весь район гриміло! — Здається, він марить чимось вигаданим. Скільки пам’ятаю, на лавах збиралося чоловік із двадцять — не більше.

— І хто із вас співав? — позіхає Кота.

— Тож вона, — Тарок киває у мій бік. — Я тоді тільки й пищати міг, а вона хоч слова чітко промовляла.

Я злегка посміхаюся. Я горланила так, що вуха закладало — певно, Тарок розгубив усі свої спогади.

— І скільки ж вам було? — з вуст Коти злітає смішок.

— Дев’ять… чи десять? Десь так… Років зо два ми так розважали людей.

— Мабуть, жахливе видовище було, — регоче Кота.

Тарок гнівно пирхає на це.

— Тебе там не було, так що не смій псувати мої спогади.

Вони відкривають ще по дві пляшки пива і цмулять їх до першої ночі. Моє какао давно випите, але я все продовжую сидіти поруч них, не в змозі ні полишити кухню, ні заснути у ній. Тарок пригадує дитячі пригоди, і щось тримає мене поруч нього, бо неспроста він вдає із себе п’яничку. Ні, від трьох пляшок пива цей точно не сп’яніє. А мене розпирає цікавість.

— А знаєш, Кота, — зненацька серйознішає мій давній друг. — Тія прекрасно співала в університеті. У школі — ні, там її запхнули у хор і вона лише бекала. А в універі всі благали її виступити на студентських вечірках.

Я впиваюся у нього злими очима. Мені неприємно згадувати той період, бо я справді тоді не надавала такої ваги своєму співу, як інші. Я була зосереджена лише на навчанні та майбутній роботі — усім відомо, як важко студентам після закінчення університету знайти гідну роботу.

Тарок навіть не дивиться у мій бік.



Aillin Ai

Відредаговано: 10.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись