Рокеш

Розмір шрифту: - +

2.1

 

~

 

Кота приповзає до Комори о восьмій вечора якраз перед тим, як я маю розпочати заняття з вокалу. Карла, моя нестепна викладачка, котра через свій гачкуватий ніс не змогла подолати страх перед публікою й саме тому, за її словами, не стала великою співачкою, чекає на мене у зоні, проте зовнішній вигляд Коти приковує до підлоги.

— Жахливо, так? — кривиться він, і мені стає безмежно шкода його чудові пшеничні кучері, чиї кінчики тепер нещадно вибілені. — Я на таке не підписувався. — І він прямує до тамбура, залишаючи по собі у повітрі відчуття повного розчарування. Я поспішаю за ним, однак проходжу до тон-зали, щоби звідти потрапити до зони та зустрітися з розгніваною Карлою, котра все ніяк не може звикнути до моїх запізнень. Головне — не дивитися у студійне вікно, поки Кота та Гаррі красномовно обговорюють методи створення іміджу.

Опісля ми разом їдемо додому. Кота мовчазний, а мені саме хочеться поговорити, що трапляється зі мною зовсім нечасто. Але можливо, якщо переключити його увагу на щось інше, то настрій поліпшиться? Тож я дістаю свого майже чистого блокнота, в якому поки списано п’ять сторінок, та старанно виводжу питання, яке мучить мене вже цілий день.

«А чому Сора пішов із Karmacoma

Кота химерно мружить очі, що робить його погляд підозріливим.

— А ти чого так зненацька запитуєш? Невже… він приходив? — здогадка фіксується на його обличчі.

Доводиться її підтвердити, і я швидко пишу про сьогоднішній візит, змовчуючи той факт, що наше знайомство було катастрофічним.

— Не зійшлися поглядами, — коротко відповідає Кота та відвертається до вікна.

Е ні, так не годиться. Я штурхаю його за рукав шкіряної куртки.

«Гаррі згадав, що був конфлікт між Сорою, Тарком і Хлоєю. Який?»

— От вже ж причепилася… Ось в них і питай. — Він явно не в дусі.

До самого дому ми навіть не дивимося одне на одного. Я роззуваюся та знімаю верхній одяг скоріше за Коту й ховаюся у своїй кімнаті з наміром просидіти там безвилазно до самого ранку. Включивши телевізор, я дивлюся вже набридлу до чортиків передачу «Де я?», під яку старанно рахую сіреньких ягнят. Однак заснути не вдається через Тарка, котрий вривається у квартиру, наче буревій.

 — КОСТЯНТИНЕ!

Ні разу не чула, щоб Коту називали повним іменем. Здається, він казав, що навіть батьки так до нього не звертаються. Я вистрибую з ліжка, бо ж це має бути щось взагалі грандіозне — таке не можна проспати. Ми стикаємося з Котою на півдорозі до прихожої, звідки суне розгніваний, побуряковілий Тарок.

— НАЩО ТИ ЇМ СКАЗАВ ЗРОБИТИ ЗІ МНОЮ ТЕ САМЕ?!

Так, тепер я розумію його обурення. Довге волосся мого друга дитинства, яке він ростив бозна скільки часу, обстрижене по плечі і, до того ж, місцями всіяне білими пасмами. Здається, я знаю, що задумали наші названі іміджмейкери Хлоя та Гаррі — перетворити членів гурту на чорно-білих манекенів.

Кота дивиться на збожеволівшого друга з насторогою.

— Не думав, що вони справді так далеко зайдуть… Тарку, це ж не я придумав. Претензії своїй пасії розказуй.

— Подивися на мене! — У розпачі Тарок чіпляється у своє волосся, немов прагнучи його вирвати. — Що вони зробили зі мною? Як тепер жити далі?!

Друга стадія гніву Тарка — жалість до себе. Отже, найстрашніша буря пройшла і скоро він заспокоїться. Кота обіймає його за плечі та відводить до спальні. Навіть якщо Тарок і буде казитися ще якийсь час, Кота цілком здатний привести його до тями.

Однак мир триває рівно до наступного ранку.

Так складається, що ми втрьох мусимо їхати в Комору ще до того, як сьорбнути каву. Тарок постановляє саме сьогодні провести репетицію, і, попри пригнічений настрій через зміни у зовнішності, доводиться налаштовуватися на продуктивну працю із самого ранку. Та щойно ми переступаємо поріг студії, як зустрічаємося з Владом і Дарієм, котрі, схоже, до цього встигають навідати нашого ката-перукаря Максима.

В обох лиця похмуріші за грозове небо, хоча чим саме незадоволений Дарій, мені не зрозуміло. З нас усіх йому найбільше личать зміни — чорно-білі дреди до середини спини. У Влада, напроти, вибілений чуб та вибриті скроні, тож він дуже нагадує мені якогось американського шкета.

— Нас вивозять травитися пахощами відходів, — сходу повідомляє Влад.

— А-ну поясни по-людськи, — вимагає Тарок.

— Ніякої репи[1] сьогодні. У Стиляг позапланова робота над альбомом — якась лажа[2] з аранжуванням[3]. Тож відьма зметикувала знайти локації для кліпу.

— Вже? — дивується Кота. — Вона ж хотіла запхнути нас на якийсь завод. Невже так швидко дістала дозвіл?

Тарок зітхає й важко падає на канапу, змушуючи хлопців посунутися. На випад у бік його дівчини він навіть не реагує — певне, все ще сердиться.



Aillin Ai

Відредаговано: 01.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись