Рокеш

Розмір шрифту: - +

3

 

3

From now I wonder what you’ve found

Looking down the ground

There’s no me there

A sound coming through the mouth

But who is screaming there

Down on the ground[1]

 

Down on the Ground

 

Перші виступи на публіку — це завжди стрес. Хвилюються не тільки недосвідчені, а й професіонали. У конкретному випадку професіоналами я вважаю хлопців, котрі крутять носами, чіпляються до сценічного одягу, намагаються змити гігієнічну помаду з губ та ніяк не можуть закріпити мікрофонні передавачі. Я ж дивлюся на них і міркую, що страху, як такого, не відчуваю зовсім — лише якісь невпевнені порухи десь між ребрами. Моє головне питання — що робити на сцені. Ну звісно, я маю на увазі зовсім не спів. Як поводитися? Хлоя наставляє мене зо три дні поспіль, однак я все ще не знаю відповіді.

— Проявляй ініціативу, загравай з аудиторією й головне — усміхайся!

Усі три пункти видаються мені напрочуд важкими. Тож, коли я виходжу на сцену та невпевнено піднімаю руку догори, боковим зором бачу, як Хлоя ховає обличчя в долоні. Це, висловлюючись мовою Влада, повна лажа.

Ситуацію рятує Тарок, котрий і перебирає на себе усе лідерство на сцені. Він представляє усіх учасників Karmacoma, він задає напрям розмови, він оголошує композиції. Час від час до нього приєднується Влад, і мені починає здаватися, що їм двом настільки затишно на сцені, що усі інші тут зайві. Гурт проводить серію виступів у столичних клубах, які стираються з моєї пам’яті настільки стрімко, що мені самій стає лячно.

— Ти у незвичному середовищі, Тіє, — говорить на це мозкоправ. — Те, що відбувається, вибиває тебе з колії. Що ти відчуваєш під час цих виступів?

Я відчуваю себе сліпою. Прожектори й софіти унеможливлюють здатність розгледіти когось перед собою, вушні монітори затуляють сторонні звуки, акустика залу викривляє багато з тих звуків, які я не можу розрізнити. Опісля цих виступів я подовгу сиджу на підлозі, витріщаючись у протилежну стіну, поки хтось не приходить і не приводить мене до відносно кращого свого стану.

— Тобі подобається те, що ти робиш, Тіє?

Чи подобається мені співати? Так, це вже безперечно — мене заспокоює власний голос та розуміння, що він у мене є. Для цього навіть не потрібно говорити, і це чудово.

Чи подобається мені виступати? Оце вже ні… Гаррі незадоволений, Хлоя роздратована, Кота снує хвостиком, а Тарок читає лекції, Влад насміхається наді мною, а Дарій… той взагалі дивиться на мене, як на якусь нікчему, через що у нас трапляються кепські вступні партії. Усі вони стверджують, що я настільки фальшива на сцені, що їм хочеться блювати. Якби мені сказали, що все, красуне, вимітайся з гурту та живи, як знаєш, я б невимовно зраділа такому повороту подій, ще й розцілувала б їх у щоки. Навіть Гаррі поцілувала б, хоча він і бридкий, коли лається. Але ж ні — здається, з мене націлилися виліпити циркача, якого просто так вже ніхто не відпустить. Лиш це може пояснити підготовку Karmacoma до скорого міні-туру країною.

З тих пір як Хлоя бере на себе основні обов’язки цього надважливого завдання, моє співіснування з Тарком зазнає складнощів. Після настанови мозкоправа, що саме Тарок мусить завідувати моїми медикаментами, Хлоя, все ж, самостійно контролює все те, що пов’язане з моїм лікуванням. Бо Тарок має діряву пам'ять та забуває часом навіть поснідати. Куди йому до моїх проблем? Я двічі пропускаю прийом таблеток, і в організмі  відбувається якийсь збій, бо накочує така сонливість, що я засинаю прямо на репетиції. Але відколи Хлоя заклопотана організацією турне, мені доводиться брати справу у свої руки, писати Марті повідомлення й просити люб’язно розповісти мені, що до чого і за чим пити, бо інакше моя терапія загрожує дійти не тих результатів. А я ж обіцяла нікого не підставляти. Мозкроправ все ще не довіряє мені, бо з явною неохотою дозволяє перебрати на себе відповідальність за власне лікування. І лише згодом, коли проходить тижнів зо два, а на носі поїздка до Одеси, закладається підозра, що мене, схоже, просто обкрутили круг пальця й я сама собі пан у цьому питанні. Як там Марті казав: «… цілком закономірно у віці двадцяти чотирьох років мати певні обов’язки». А хай ти сказишся, ляльководе! Ось чому Хлоя так хитро поглядає на мене!

Не дивлячись на кінець осені, в Одесі досить тепло. Я навіть розстібаю куртку та знімаю шапку, вдихаючи морське повітря на повні груди. А ось Влад кутається в пуховик та безвилазно сидить у машині навіть під час зупинок, з чого кепкують усі кому не лінь. Поки ми дістаємося орендованої квартири, його губи вже страшенно сині. І як він тільки взимку виживає?

Розпакувавшись, ми відправляємось на концертну площадку познайомитися зі сценою та провести репетиції. Там же ми перестрічаємося з британським гуртом The Tickles, у яких виступаємо завтра на розігріві. З нас усіх англійської не знає лише Дарій, але його задумливе та супер серйозне обличчя проведе будь-кого. Четверо британських молодиків вирішують подивитися наш виступ, після якого щоразу косяться на мене, коли проходять повз. Треба повернути шапку на голову та натягнути її по самі очі.



Aillin Ai

Відредаговано: 01.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись