Рокеш

Розмір шрифту: - +

2

 

2

 

Can you follow the unknown?

Can you open another door?

Life can change in one day

I may play it as a game[1]

 

Take a Chance

 

У будівлі SSL загалом розміщено три студії звукозапису. Фенікс та Скелетон найбільш зручні з точки зору розташування кімнат запису, вони ж оснащені сучасним обладнанням із новим програмним забезпеченням. Більшість із тих артистів, хто підписує контракт лише на запис у студії, надає перевагу Скелетону через його славнозвісну чутку приносити успіх тому, хто там записується. Я схильний думати, що подібне вигадали на противагу страхітливій назві Скелетон, адже більшість людей не знає історії її появи. Насправді колись у нас працював один звукорежисер з Японії, котрий обожнював квітки з прозорими пелюстками, які називалися Skeleton Flowers, або по-нашому Двулистник Грея. Згодом усі працівники холдингу знали, що Макото Сойто молиться на оці-от квітки. За п’ять років японець повернувся додому, але спогади про його розповіді зосталися, і вони живуть у цих стінах й понині.

Однак є ще одна студія, котра не користується таким попитом, як перші дві, проте все ж має своїх відвідувачів. Вона знаходиться у найвіддаленішій частині будівлі, на шостому поверсі, і її вікна виходять на П’яту Башту Ново-Печерської фортеці — бізнес-центру з історичним підґрунтям[2]. Тепер тут здаються офіси в оренду, розміщується затишна кав’ярня та Музей історії туалету. Подивитися на кругову будівлю згори приходять одиниці, але саме вони застрягають у студії Бітвін найдовше за всіх. Час від часу я використовую її, коли хочу сховатися. Мій офіс — прохідний двір, тому я піднімаюся нагору та подовгу дивлюся на перехожих, що снують до Башти, ігноруючи настирне дзеленькання телефону. Лише тут можна продумати наперед важливі плани та скласти графіки з урахування усіх передбачуваних форс-мажорів.

Однак сьогодні моїм планам не судилося здійснитись. У коридорі між крилами другого поверху, повертаючись зі студії Фенікс, я стрічаю звукорежисера Пака. Хлопець виглядає задоволеним собою й щось мугикає собі під ніс. Побачивши мене, він підморгує.

— Karmacoma влаштовані.

— І як їм?

— Одразу приступили до репетиції. Лише той здоровань, Дарій, невдоволений, що не доставили ще його кухні.

Я гмикаю. Наша доставка, як завжди, «найшвидша» на світі.

— То чого ти тут, а не вливаєшся у роботу?

Пак широко позіхає.

— За кавою прямую. Я тут з п’ятої ранку — безсоння мучить. Ти не хоч?

— Пішли, поки я нікому на очі не попався.

Ми прямуємо до П’ятої Башти, де насолоджуємось смачною кавою та обговорюємо особливості роботи з новими резидентами студії. Пак — чудовий спеціаліст, котрий знається на сучасних музичних новинках та завжди відкритий до експериментів. На жаль, його контракт закінчується через півтора роки й він збирається повернутися додому в Сеул, однак я сподіваюся переконати його залишитися. Негоже розкидатися професіоналами своєї справи.

Опісля доводиться повернутися до офісу по документи, які збираюся підписати із телеканалом ShowGo для тісної співпраці над просуванням нового альбому Сори. Мені вдається проскочити майже непомітно, якби не випадкова зустріч із вокалісткою Karmacoma.

Довгий пуховик та шапка з помпончиком на голові роблять Тію Орегонську схожою на тінейджера. Її бліде обличчя почервоніло від морозу, а на черевиках ще не обтрусився сніг. Скоріш за все, вона саме піднімається нагору до Скелетону.

— Як просувається репетиція? — запитую я, на мить забуваючи, що вона мені не відповість. А згадавши про цю деталь, почуваюся незручно. Дівчина пронизує мене пильним поглядом. — Вибач, е-е, забудь, — поспішаю відказати, відчуваючи роздратування на самого себе. — Ще побачимось. Удачі.

Намагаюся оминути її, але вона зненацька перекриває дорогу. Я відходжу на крок. Тепер її лице здається мені сповненим обурення.

— Так? — ризикую запитати, міркуючи, яким же чином вдасться отримати відповідь.

Зненацька Тія дістає з кишені невеличкий блокнот та заходиться щось писати, тримаючи ручку замерзлими пальцями.

— Ти б рукавичка носила, чи що, — бурмочу радше собі, ніж їй. — Чого дівчата такі вперті?

Вона скоса дивиться і простягає блокнот. Я зазираю туди не без тривоги.

«Хлопці питають, коли ви прийдете на прослуховування».

— Не треба так офіційно. До мене можна на «ти», — відказую, відчуваючи якесь дивне полегшення. Все-таки з нею можна хоч якось спілкуватися. І почерк у неї подібний до мого — теж літери відокремлені одна від одної. — Що мається на увазі під прослуховуванням?

Вона знову пише, старанно, але дуже повільно. Чи то я просто звик, що усе довкола має проходити у стрімкому русі? Кожна хвилина лічена.



Aillin Ai

Відредаговано: 01.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись