Рокеш

Розмір шрифту: - +

6

 

6

 

In the morning I faced him

I was shocked to see him ill

I was wondering why he came

Cause everything was done with him

I wish darkness was instead

So I never would forget

I wish him be gone away

Cause this facet remains today[1]

 

Facet

 

Березень розпочинається жахливою заметіллю. Вона триває декілька днів та повністю зриває заплановані на природі зйомки кліпу «Facet». Доводиться спішно домовлятися з адміністрацією Шоколадного будинку, щоби зберегти хоч якісь строки. Примхи природи нам дорого обходяться. Karmacoma не надто вдоволені вибором, тому вислуховуванням їхнього невдоволення займається Макс, поки я веду переговори з радіостанцією РадіоHeart про майбутні візити гурту, Івони та Сори.

Дні швидкоплинні, коли займаєшся справами. Часу на те, щоб сісти та обдумати щось особисте, майже ніколи не вистачає. Я зрозумів та прийняв це давно, тому що саме робота приносить мені впевненість, що я все роблю правильно, що не схибив на початку свого шляху, а невпинно крокую ним. Раніше, ще у років двадцять, мені здавалося, що чогось явно бракує, що успіх не такий солодкий, як міг би бути, а протирання стежини дається мені важче, ніж іншим. Мати ще тоді торочила про багатих наречених та намагалася таких мені підібрати, поки не з’явився вітчим і не перемкнув на себе її увагу. Чи справді мені не вистачало багатої нареченої поряд? Тоді це видавалося повним безглуздям, але й сьогодні погляди не надто змінилися. Я сам розпоряджаюся своїм життям, живу в достатку, займаюся улюбленою справою, час від час ходжу у спортзал. Мені бронюють найкращі місця в ресторанах та привітливо посміхається кожний, хто крутиться у шоу-бізнесі. Я тримаю пістолет у бардачку авто та ще один у шухляді тумби у спальні. Звісно, я вмію поводитися зі зброєю та маю ліцензію. Я усім забезпечений. Чого ж саме мені бракує? Дівчини? Чи, може, дружини?

Вперше я задумався про сім’ю, коли почав зустрічатися з Олівією. Красива, розумна та, що найважливіше, самодостатня жінка приємно радувала своєю присутністю. Її не потрібно було всюди супроводжувати, годинами оповідати про свої справи й постійно дарувати коштовності. Вона була цілком здатна сама їх собі придбати. Звісно, я виявляв знаки уваги, час від часу водив на кінопрем’єри та вечері у ресторанах. Коли Олівія перебралася до мене жити, я з’ясував, що не так вже й погано, коли тобі є з ким перемовитися словом перед сном. А як це набридало нам обом, Олівія завжди могла зависнути десь зі своїми подругами-моделями. Тому-то я й почав задумуватися про те, щоб оформити ці відносини офіційно. Нам добре разом, чому б і ні? І так я міркував, допоки не дізнався, що на тих своїх дівочих вечірках Олівія розважалася з іншими чоловіками. Саме один із них люб’язно повідомив мене про це, а перевірити усе не склало труднощів. Ми посварилися, Олівія зібрала речі та відлетіла до Японії. Я закинув далеко у підсвідомість думки про шлюб та постійні відносини як такі та продовжив вести звичний спосіб життя. Робота не стоїть на місці, життя триває, і якась паскудна шльондра навряд чи може мені його зіпсувати.

Помилково вважати, що я такий черствий, аби запросто забути півторарічні відносини. Проте, коли на супутницю життя дивишся іншими очима, розумієш, як усе було насправді й чого воно було варте. Тому відпустив я Олівію без особливого жалю, лише з легким неспокоєм та розчаруванням на душі. І якщо вона знову постане на моєму порозі, я, чесно кажучи, готовий послати її під три чорти. На жаль, я не розраховую, що це трапиться так скоро.

Вона телефонує саме того вечора, коли я, втомлений та сонний, очікую дзвінка Бікса. Він має повідомити, чи сів Сора на свій літак додому, чи залишки його совісті втопилися у снігу та кризі в далекій Австрії. Я хапаюся за телефон, не дивлячись на ім’я абонента, тому дивуюся почути дзвінкий голос Олівії.

— Пупсику, ти вдома?

— Зав’язуй з цими епітетами — тобі не личить.

— А іншим подобається.

— Я ж не інший.

— Так, вибач, Натане. Це вже звичка. Я трохи нахапалася цього на роботі, — погоджується вона, але я не чую ні краплі каяття в її голосі. — Так ти дома?

— Твоїх лубутенів я не шукав. Ти вже пробач, але роботи — тьма, не до них зовсім.

— Так і думала. Але я знаю вихід. Послухай, що ти скажеш на те, щоб зараз до тебе заскочив добрий друг із пляшечкою джин-тоніку? Поговоримо про вічне — музику, моду та морепродукти?

Я сідаю на ліжку, намагаючись сфокусуватися на циферблаті годинника та з’ясувати, котра зараз година.

— Ти у Києві? Зараз дванадцята ночі. Я вже відпочиваю.

— Натане, я не затримаюся. З пів годинки посидимо, знайду свої туфлі та поїду додому. Я щойно з літака й теж втомилася.

— Тоді їдь додому, Олівіє. Я вже йду спати.



Aillin Ai

Відредаговано: 01.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись