Рокеш

Розмір шрифту: - +

7

 

7

 

I feel so miserable this time

I am so high but must go down

I’m feeling hurt, I can’t breathe in

You are the one who’re leaving me

Look at me now, what can you see?

Imagine me as I am free

Will I be gone if you take this?

Just look at it, the way I freeze[1]

 

Freeze

 

Я завжди вважав себе раціональною людиною. Усі мої плани відповідають реальності, усі розрахунки є адекватними. Та поява гурту Karmacoma замилює око, і я гублюся у просторі та часі. Лише так можу пояснити, чому призначив випуск альбомів моїх підопічних на один і той самий місяць. Не дивно, що себелюбний Сора у гніві.

— Ти пропустив прес-конференцію! — гримає він у перший день випуску альбому.

— Ти не прийшов на виступ! — репетує у день першого промо на телебаченні.

— Ти не привітав мене з днем народження! — обурюється, коли я не завітав у гості на вечірку.

І спробуйте пояснити, що взагалі-то я й не маю бути присутнім на кожному офіційному, а тим паче неофіційному заході артиста. Так, день народження друга — то важлива подія, не заперечую. Але не тоді, коли все тіло просить прийняти горизонтальне положення.

Однак справжня біда приходить, коли тиждень потому до гри підключаються Karmacoma.

— А на моїй прес-конференції тебе не було!

— Ти ходив на всі їхні виступи? У Влада і Тії окремий перформанс? Це нечесно!

— А не забагато ти з ними цяцькаєшся?!

Останнє зауваження стосується появи двох менеджерів у фокусній команді гурту — Колі та Юрася. Так як Тарас, Костянтин і Тія нарешті роз’їжджаються, доводиться приставити до них людей, які б могли зібрати усіх докупи без необхідності курсувати через усе місто. Тарас продає свою квартиру, не без певних сентиментів, та бере в кредит нову, на лівому березі, куди одразу перебирається Хлоя. Щодо решти, то вони переміщуються на Русанівку та прихоплюють із собою Владислава. Останній пояснює свій раптовий переїзд скаргою на барабанну установку Дарія, нещодавно розміщену в їхній неоснащеній звукоізоляцією квартирі.

— А чого на віллу не поїдеш? — цікавлюсь, пам’ятаючи про подарунок Владових батьків.

— Бо там ремонт роблять. І я до неї діла не маю. Так, на папірчику.

Вже ж не знаю, чи то випендрон, чи пунктик у голові стосовно батьківських статків, чи Владові просто лячно жити одному. Та якщо їм так буде зручно, я не маю заперечень. Коля прикріплюється до цієї трійки на Русанівці, Юрась працює із Дарієм, а Алекс, помічник Хлої, отримує підвищення та стає повноправним менеджером Тараса, бо сама Хлоя знімає із себе усі зобов’язання. Такий розподіл має значно ефективніший вплив на керування гуртом та його графіком, з огляду на напруження під час просування другого повноформатного альбому «Spaces» одночасно з альбомом Сори «Live or die».

Я ледве встигаю продихнути. Тримати усе під контролем не так просто, коли просуваються двійко твоїх артистів. Один із яких цілий гурт у п’ять облич. Їхні проблеми — це твої проблеми, бо як вони себе покажуть перед організаторами, так і складеться їхня подальша доля як артистів. Я час від часу приглядаюся до Тії в пошуках ознак перевтоми чи невдоволення, щоби попередити можливі нервові зриви. Навіть ставлю пряме питання Тарасу, але мене запевняють, що поки причин для подібних хвилювань немає. Розриваючись між своїми підопічними, я залишаюся осторонь події, що згодом поставить під загрозу всю мою продюсерську роботу.

Новину на крилах приносить Макс надвечір дев’ятнадцятого березня. Я втомлено витріщаюся в комп’ютер, намагаючись зіставити репетиції Сори та Івони, але чомусь вони вперто не зіставляються.

— Ти не тим займаєшся, — говорить Макс, заглядаючи за плече. — Полиш мені. До завтра все буде готово.

Я здіймаю на нього очі.

— Тобі додому хіба не треба?

— Сьогодні можу затриматися, — відсторонено мовить помічник.

— Дивно.

Макс нічого не відказує, а я не розвиваю теми. Я переміщуюся на диван та сиджу із закритими очима, поки у графіках наводиться лад.

— Ти бачився сьогодні із Сорою? — зненацька озивається Макс.

— Звідки? Він же на радіо мав бути, а потім автограф-сесію проводити. А що?

— Гм… А Івону?

— А вона сьогодні приходила до студії? Чесно кажучи, трохи випав з її планів. Щось негаразд?

— Ні. В Івони все добре.

Я розплющую очі, приглядаючись до Макса.



Aillin Ai

Відредаговано: 01.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись