Рокеш

Розмір шрифту: - +

ЕПІЛОГ

 

ЕПІЛОГ

 

So maybe just a little bit more

One glimpse of your eyes and I’ll be gone for sure

So maybe just a little bit more

One smile of yours is all I’m wishing for

 

So maybe just a little less hurt

One step up and I can again fall

So maybe just a little less snow

May one day come for me to return?[1]

 

Little Less Snow

 

Пекуче сонце смалить мені лице. Очі прикриті окулярами, але гостре бажання затулитися повністю ніяк не зникне. Навіть тут, у Варшаві, місті, де мало б бути холодніше, ніж у нас, аномальна спека перевіряє нас на стійкість.

Я полишаю Київ за два тижні потому, після того нещасного випадку з дружиною Тараса. Перекладаю всі справи на Макса, котрий зостається працювати, не дивлячись на своє невизначене ставлення до мене. Втім, йому наразі більше свободи, бо гурт Karmacoma надто близький до недієздатності, а із Сорою робочий процес простіший. Навіть вихід музичного відео, яке ми знімали у Штатах, не рятує гурт від розпаду. А преса, обсмоктуючи Хлоєну вагітність і той злощасний випадок із нею, лише розбурхують те, що хочеться приглушити. Хоча фактично, на паперах, гурт все ще існує. Лишень не збирається на студії повним складом. Він взагалі майже не збирається.

— Тарок не відходить від Хлої, а Тія все ще живе у Дарія. Хоча Влад каже, що вона приходить, бо вони разом міксують, — із сумом оповідає Івона. Для неї розпад гурту стане особистим апокаліпсисом. — Пройде трішки часу, і вони повернуться, так? Ви ж турне планували?

Стільки надії в її очах, стільки віри у світле майбутнє. Мені б її трохи, але як розповісти їй, що всі члени гурту споминають мене незлим тихим словом?

— Звісно, мала. Повернуться.

Івона зітхає та натягує кепку по самий ніс, щоб ненароком не спалити його. Наче його червонуватість може якимось чином вплинути на якість запису на студії.

— Натане, скільки тебе не вчи, а все одно ти часом поводишся, як чурбан, — стиха видає вона. — Хіба ж не розумієш нічого? Хіба ж не ти завжди був на нашому із Сорою боці? Коли нам зле, ти приходиш. Коли ми страждаємо, ти приходиш. Коли ми благаємо, ти приходиш, хоча і скиглиш, що ми занадто вимогливі. Тоді чому ж ти став таким бездушним, відколи взяв Karmacoma?

І стільки болю в її словах.

Ми ховаємося у затінку дерев, очікуючи прибуття транспорту, який забере нас на польську студію звукозапису. Найближчим часом я не планую повертатися до України. Можливо, якщо дистанціюватися, справи поліпшаться. Можливо, у душі перестане так щеміти, а смарагдові очі припинять переслідувати у снах. Можливо, я віднайду слова для пояснення своєї позиції, слова каяття, якого є у мені зовсім трішки, не більше за горошину… Люди кажуть, що іноді їх буває достатньо.

Та чи варто це перевіряти?

 

[1] (Пер.) — Тож, можливо, лише трішки більше — Один погляд твоїх очей, і я зникну напевне — Тож, можливо, лише трішечки більше — Одна твоя посмішка — все, чого я бажаю. — Тож, можливо, лише трішечки менше болю — Один крок угору, і я можу знову впасти — Тож, можливо, лише трішечки менше снігу — Чи можна одному дню прийти, щоб я змогла повернутися?



Aillin Ai

Відредаговано: 01.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись