Ріверія. Яскравий вибір

Розмір шрифту: - +

Глава 8. Ставка на гордість

Старійшини не помиляються! Вони не можуть помилятися! Просто не можуть. Вона гідна. Інакше б її тут не було.

Міша туди-сюди ходив по своєму кабінету, нервуючи та ледь не натикаючись на меблі.

Повтори це сотню разів і, можливо, сам повіриш. Родина тут до чого? Здається, казала щиро. Тоді, який сенс? Яку родину Ріверія їй може дати?! Маячня якась!

Підійшов до вікна, дивиться на сад внизу, на гори там, вдалечині, на рідну Ріверію. Халепа! Все що зараз відбувається – неправильно! Це з цього боку – ідилія. Квіточки доглянуті, дерева квітнуть, а варто перейти на інший бік вежі – у всій красі безлад постане! Палац перетворився на порохівницю. Вся країна от-от вибухне! Як можна було настільки всіх підставити?

А з іншого боку, виклик він вже відбувся, ще тоді, у неї дома. Якщо навіть Вакхая відмовиться, можна буде його продемонструвати… та їх суспільство сильно не полюбляє, коли порушують традиції. Він мусить переконати її!

З першого погляду дівчина, на яку вказали старійшини геть не вразила. Невеличкого зросту, непоказна, на тлі Леонори зовсім блякла. Але Міша ще підлітком збагнув – не варто оцінювати за зовнішністю. Наступні її дії: зухвалий погляд, вимагання пояснень, зв’язок із подругою – лише підтвердили цю думку.

Тоді, у неї дома, він скоріше відчув, що щось проґавив, адже причин запідозрити бранку у чомусь не було ніяких. Та раптом дзвякнув її комунікатор, і Міша зрозумів, що вгадав. Боги Ріверії, лише ж на хвилинку одна осталася, що могла встигнути?! До її сумки вони кинулися разом. Він випередив, різко розстібнув, намацав апарат.

«Повідомлення доставлено, Рита!» - світилося на звичайному екрані.

Вилаявся.

- О, та ти справжній джентльмен! – вона промовляє із презирством, а погляд, погляд, наче спопелить зараз!. – Що пишуть?

Міша продемонстрував їй повідомлення, дівчина спробувала вирвати пристрій, та він був спритнішим. Апарат чужинський, але досить примітивний, розібратися у його логіці було не так вже й важко. Треба просто знайти функцію повідомлень. Так, ось воно. Але на нього чекало розчарування. Ніяких повідомлень ніякій Риті на цей час, та взагалі за останні кілька днів – не було.

Міша похмуро поглянув на неї, дівчина спостерігала за його діями із відвертою зневагою. Весь її вигляд красномовно промовляв: звісно видалила, невже за дурепу маєш?! Йому захотілося вилаятися. Так по-дурному проґавив! До цього часу решта вже зібралася навколо них, а дівчина вирішила не замовчувати інцидент.

- Ти не мав права копирсатися у моїх речах! – заявила вона, вихватила з його рук пристрій, сунула його собі у задню кишеню штанів і демонстративно всілася на диван. Вигляд при цьому мала такий, наче він зараз ще й вибачитися мусить, навіть тіні якогось остраху не майнуло. Довелося пояснювати своїм, що сталося. Леонора здійняла галас: «Ти мав доглядати! Як допустив?! Що тепер робити?». Все ж таки вона геть нестримана, як лише виграє свої поєдинки?! І охоронця собі такого ж обрала. Добре, що хоч є кому з легкістю їх на місце ставити:

- Заспокойтесь, обоє! Негайно! – і промовляє вже до Вакхая: - Що і кому ти відправила?!

Відповідати Юля категорично, показово, відмовилась. Ні, не словами. Просто сиділа, склавши на грудях руки та дивилася так, буцімто промовляла: «І що ж ви мені тепер зробите?», тим самим довівши Леонору до сказу. Та ледь-ледь стримувала себе.

- Глянь всередині, - наказав.

Міша замотиляв головою.

- Нема сенсу. Вона видалила.

Сіпнувся Карл та поглянув на старшого за рангом і не насмілився.

- Не провокуй нас, Юля! – Міша спробував все владнати, врешті, вона ж мусить розуміти, на чиїй стороні сила знаходиться.

Дарма. Відповідати дівчина все одно не стала. Зухвалий погляд, вимоги, наче і не помічає, що одна, проти чотирьох. Не втрималася Леонора. Саме вона підскочила до бранки, в одну мить дістала еспешник, приставала їй до скроні.

- Ти негайно все розкажеш!

Міша ще й досі гадав, злякалася вона чи ні?! Зовні нічого не змінилося. Юля навіть не сіпнулась. Лише голос, сухий, жорсткий, переповнений презирством:

- Легко бути сильною, тримаючи в руках зброю?!

Леонору перекосило від люті, вона щось просичала у відповідь. Її перебили, наказавши сісти…

Напевно усі саме як виклик і сприйняли слова бранки. Саме тому  розлютилася королева, а Карл, певно, вже тоді вирішив, що піде на злочин.

Насправді, Міша не знаходив собі місця. Все що міг сказати, все, чим міг переконати її, було вкладено в останню фразу. Будь-який інший аргумент не сприйме. Саме на кінцеву фразу покладав найбільші надії. Щойно він дізнався, що пояснювати доведеться йому, усвідомив, що Юліана не зомліє від захвату від пропозиції. Тепер лишається тільки чекати та сподіватися, що він не помилився. Що старійшини теж не помилилися і гордість Юліани не дозволить їй за дурне віддати перемогу.



Лія Щеглова, Iva River

Відредаговано: 15.11.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись