Ріверія. Яскравий вибір

Розмір шрифту: - +

Частина 2. Розминка перед боєм. Глава 1. Нестерпний тренер

Вже на наступний день після виступу Грізлі забрав Юліану з лікарні. Відтепер у неї було своє житло. Щоправда, воно поділялося на дві частини. Ту, в якій жила вона – дві величезних кімнати з усіма умовами, і ту, в якій жили її охоронці. Звісно, вона мала змогу закритися з середини й нікого не впускати, але варто було лише вийти за поріг своєї частини, як хвостом до неї прилаштовувалися двійко охоронців.

До того, що за тобою весь час хтось ходить, нехай навіть з благих намірів, - треба звикнути, а за кілька днів це не так й просто зробити. Юліана кілька разів виходила на вулицю – озирнутися, прогулятися, але відчувала себе не дуже затишно і, не отримавши ніякого задоволення від прогулянки, - поверталася назад… у свою самотність.

Здавалося, про неї усі забули. Два дні взагалі ніхто не з’являвся. Втім, Грізлі попереджав, що так і буде. На ті дні був назначений суд по її справі, але її на засідання не пустили.

- Юль…

- Юліана, - виправила вона Грізлі. От ніяк він її ім'я не запам’ятає!

- Пробач, - було незрозуміло, це він щодо імені, чи щодо ситуації в цілому, - але поки ти ще не є підданою Ріверії, тому не маєш права бути присутньою на засіданні.

Він, певно, вирішив, що це її образить, приготувавсь щось пояснювати, вмовляти… От смішний! Наче Юліані кортить бачити того, хто побив її! А прилюдно розповідати про все?!

- Та я лише рада, що ви позбавили мене цього! – відповіла йому.

Тільки от тепер сиділа одна. Врешті решт, попросила охоронців, аби зв’язалися з Кірілом, аби той про плани по своєму проекту розповів, дав щось по виступах почитати… Не було вже сил нічого не робити та і мовні навички відпрацьовувати треба. Всі виступи відбуватимуться ріверіською.

Не дивлячись на критику Грізлі, та їхня мовна адаптація була чимось феноменальним! Юліана дійсно вже незле розуміла ріверійців, а відповідала з незначною заминкою. Здавалося, що щось в її мозку потребую часу аби усвідомити фразу та надати їй семантичного значення, а далі вже слова вилітали самі. Стала зрозумілою протяжність мовлення, яку вона відчувала у перші дні перебування тут. Ріверійцям теж потрібен був час на адаптацію до її мови.

Житло Юліані дали хороше. Грізлі пояснив, що це теж компенсація, бо зазвичай вакхая отримують просто кімнату. Тут було все: затишна небідна обстановка, шафи, повні одягу, косметика і навіть ті речі, в яких Юліана була, коли ріверійці її викрали. А на столі вона побачила свій телефон! Юліана вже встигла забути, що сунула його в кишеню штанів, ще тоді, у себе дома. Скільки ж усього трапилося за цей час! Здається, що з того дня пройшли роки!

На дисплеї телефону якимось дивом ще світилися дві смужки, і Юліана дивилася на них як заворожена. Швидше за все, телефон ніхто не чіпав, але все одно було дивно бачити, що він досі не розрядився. Юліана вдивлялася у дві крихітні смужки – тоненький місток в її колишнє життя – і згадувала, як сподівалася, що телефон допоможе їй вибратися з халепи, в яку вона ускочила. Що у неї буде можливість зателефонувати Ритці й повідомити, де знаходиться…

Наївна! Вона навіть уявити не могла, куди її занесе. Який тепер у ньому зиск? Єдине, що вона може зробити, так це для інтересу спробувати набрати Риткін номер – як не дивно сітку телефон теж тримав. Але навіть якщо припустити, що підуть гудки і Рита візьме трубку (хоча, звичайно, це дуже сумнівно), що вона може сказати їй зараз?!

Юліана покрутила телефон в руках, вимкнула і поклала назад на стіл.

Швидше б зайнятися тренуваннями! Увійти в ритм, так, щоб не залишилося часу думати про щось. Попри те, що минуло вже десять років, вона пам’ятала всі свої відчуття перед Олімпіадою. Коли приходиш додому після тренування і в тебе лише одне бажання – бухнутися в ліжко. У такі хвилини у людини міцний сон, їй не сняться кошмари, і ніякі думки не лізуть в голову, заважаючи заснути. Організм знає, що завтра буде те ж саме і по максимуму намагається набратися сил за ніч. Зараз подібні навантаження були б для неї найкращим виходом із ситуації. Саме тому вона погодилася ще й на проект Кіріла. Міша правий: не буде часу на нікчемні роздуми.

***

Схоже, тренування от-от розпочнеться. Наскільки зрозуміла Юліана, пройде той їх суд, і тоді Міша займеться її підготовкою. Кіріл відреагував на її прохання, а ініціативі зрадів. Розводити таємничість, як це полюбляв робити Грізлі – не став. Вони досить плідно обговорили як він все це собі уявляє, чого очікується від неї, як буде розподілено час, познайомив із темами, які будуть обговорюватися, розповів про манери поведінки, про те, як виходити з нестандартних ситуацій. Стало ясним, що дійсно можна поєднати навантаження з тренувань та його зустрічі із масмедійщиками. І навіть лишив їй текст із приблизними питаннями, відповіді на які вона мала підготувати найближчим часом. Його поява дещо скрасила її самотність, а наступного ранку Грізлі збудив дівчину о п’ятій двадцять три.

«З глузду з’їхав» - подумала Юліана, поглянувши на годинник.

Мляво потягнувшись, вона пішла відкривати. Певно ж, щось важливе, якщо він прийшов у таку рань!

Він вступив у кімнату, широко посміхаючись, весь такий райдужний і щасливий, що всі слова Юліани з приводу настільки раннього візиту випарувалися, не долетівши до кінчика язика. Коли вона бачила його востаннє, Міша був як на голках – щось відбувалося, і він нервував. Тепер же перед Юліаною постав той самий Грізлі, якого вона знала весь цей час – веселий і жартівливий.



Лія Щеглова, Iva River

Відредаговано: 15.11.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись