Ріверія. Яскравий вибір

Розмір шрифту: - +

Глава 7. Шалена ніч

***

Юліана відчула, що геть затекли ноги, а ще зуб на зуб не потрапляє. Вона підвелася і пішла на галявину до свого вогнища. Там лишилося тільки яскраве вугілля. Розвести нове багаття було досить нескладно. Вже через кілька хвилин вона знов грілася біля полум’я. Ще ніколи у життя дівчина не була у ситуації, в якій було б незрозуміло, що робити! Усі проблеми людини знаходяться всередині людини – так говорить психологія. Тож, виходить, там же, всередині, є й усі відповіді…

«Де ж ти, ясність розуму? Чом покинула?»

Можливо, це якась її частина бунт підняла, зажадала авантюр, а все це лише результат? Так, бунт видався славний! Тільки що тепер робити?

Дівчина обхопила руками коліна, так було тепліше. Весело танцювали язики полум’я, а вона дивилася на них, намагаючись упорядкувати свої думки.

У такому стані приймати рішення не можна. Ніякі! До поєдинку понад місяць. У неї ще є час подумати.

Очі закривалися мимоволі, шлунок вимагав їжі, а Юліана ніяк не могла зігрітися. На неї знов накотив страх. Всюди ввижалися якісь силуети, чулися кроки за спиною, якісь голоси. Вона здригалася, оглядалася і нікого не бачила. Шалено хотілося спати, але вона примушувала себе відкривати очі, боячись заснути. Скільки ж часу? Коли ж прийде кінець цій божевільній ночі?!

Здається, тепер точно хтось йде. Юліана обернулася. З боку річки дійсно йшла людина. Так вже було сьогодні. Вона протерла очі – дістали вже всі ці мороки! Тільки привид не розтанув. Це був Грізлі.

- Я приніс тобі плед, - промовив він, коли підійшов. – Певно, ти тут зовсім заклякла.

- Мішо! – ще ніколи, жодного разу, Юліана так не раділа його появі. Зіскочила з лавки, кинулася вперед, до нього. Чоловік огорнув її пледом, потягнув назад на лавку, присів поруч. – Мішо, мені так погано!

- Я знаю, Юлечко. Я знаю, - він обхопив дівчину руками. Чи то від пледа, чи від його рук, а, може і від того й іншого, по тілу полилося тепло. Було дуже затишно сидіти ось так, поруч з ним. Відчувати тепло його тіла. Танули страхи, розвіялися тіні, що літали навколо досі. – Я все розумію. Голова набита всілякими дурощами, вони не дають спокою. Вони мучать тебе. Ти не можеш зрозуміти, навіщо тобі все це треба. Правда? – Юліана кивнула, не підводячи очей. – Подивися на мене, - Грізлі легенько взяв її за підборіддя, розвернув обличчям до себе.

Ці очі! Ці чарівні темні очі! Вони заворожували Юліану ще у неї вдома. Як їй хотілося зараз зануритися в них і ніколи не повертатися! Вона не зрозуміла, коли і як все почалося. Плед сповз, і вони опинилися в обіймах один одного. Його руки, такі ніжні, теплі… Його губи знаходили несподівані місця для поцілунків, а слова будили первісні пристрасті. Вона надавала й отримувала ласки у відповідь, вони грали, і гра ця вміщувала у себе нескінченність. Всі рухи відточені та зумовлені. Зітхання й поцілунки, дотики й тремтіння по всьому тілу, тихий зойк й ритм. Первозданний, відкритий ще у джерела всесвіту – ритм життя, тріумф «безумства»…

Зірки підглядали за ними? Вони не побачили нічого нового. Цей танець життя їм доводилося спостерігати нескінченну кількість разів. Час зупинився, а полум’я, наче пелюстки хижої екзотичної квітки, на секунду завмерло і потяглося вгору

Було добре, тепло і затишно. Розчинилися страхи та питання, не було думок. Юліана заснула у його обіймах, спокійна і задоволена.

***

Світає! До сонячного світла ще далеко, але нарешті світає! Невже ця ніч все-таки скінчилася? Юліана підвелася, озирнулась. Тільки… тільки навколо нікого не було. Багаття згасло, не було ані Міши, ані ковдри. Нікого і нічого, що б вказувало на те, що він був взагалі!

Так! Цікаво… Міша – це теж сон чи… Юліана ніяк не могла збагнути, він приходив чи ні? А все ще було між ними… сон?

Вона вдягнена, спала на лавці, на якій навряд чи могли вміститися вони двоє. Ну слава Богу! Так навіть краще! Юліана уявити собі не могла, як би зараз дивилася в його очі.

Чи, все ж таки не сон? Сумніви були, адже все здавалося настільки реалістичним! Вона ж навіть щипала себе, аби переконатися, що не спить, коли його побачила! Господи, їй ще тільки цих проблем не вистачало! Шалена, дурнувата ніч з купою несподіваних сюрпризів. Ні, відкриттів!

Юліана пішла до річки, стягнула одяг, занурилася у холоднючу воду аби прийти до тями. Певно, все це їй дійсно наснилося і вночі вона була весь час одна. Нехай все це буде лише плід її бурхливої фантазії. Купання у гірській річці допомогло. Варто було у ночі піти, аби голову дурницями не сушити!

Все, хай там як – треба йти далі. Не дарма кажуть, що ранок вечора мудріший. Зараз, коли ситуація не нагніталася нічною темрявою, всі питання вже не здавалися такими нерозв’язними. Хто взагалі сказав, що вона виграє цей безглуздий двобій? Одна справа її природне прагнення до перемоги, і зовсім інше – кінцевий результат. А грати в піддавки вона не стане в будь-якому випадку. Ні, ну це ж треба! Півночі сушила собі голову, а відповідь виявилася такою простою!

А Грізлі?

Юліана завмерла, намагаючись зрозуміти, що це було та де правда. Що вона до нього відчуває? Якщо це сон, що за дивний виворіт підсвідомості? А якщо не сон…



Лія Щеглова, Iva River

Відредаговано: 15.11.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись