Ріверія. Яскравий вибір

Розмір шрифту: - +

Глава 9. Нічна розмова

- Не спиться? – Юліана здригнулася. Ніяк не сподівалася, що зустріне тут когось серед ночі. – У нас вважають, що поганий сон у людей із нечистим сумлінням.

Юліана обернулася. Для того, щоб упізнати голос не потрібне світло. Вона стояла перед великим феодом Нарха.

- Тож ваше так само нечисте? – промовила це і відразу же пожалкувала про свої слова. Зовсім забула, де знаходиться.

Очі вже звикли до темряви, і Юліана бачила обличчя феода. Той щиро здивувався її питанню, але, чомусь, не розсердився.

- На мені відповідальність. Саме вона давить безсонням. А що бентежить тебе?

- Пробачте мені мою зухвалість. Я… мені треба було пройтися, я вже йду.

Юліана розвернулася – зараз вона не готова розмовляти із ним. Хоча і випадок слушний. Він один, без своєї свити, не в офіційній обстановці. Так значно простіше переконати людину. Але ж вона ще сама для себе не вирішила, чи потрібна їй в принципі та перемога.

Однак, феод не збирався її відпускати.

- Ти стоїш на моїй землі, але твої думки десь дуже далеко. Ти прийшла у мій сад із надією розвіяти нічний жах. Він з’їдає тебе, не даючи спокою. І ти не можеш знайти відповідь.

Він сказав все це вже їй у спину. Юліана завмерла на місці. Здається, розмова відбудеться тут і зараз. Як, господи, як він все це дізнався?

- Вроджена якість будь-якого феода, - відповів на її не озвучене питання. - Так ти розповіси своєму феоду, що з тобою коїться, чужеродка?

- А ви впевнені, що маєте охоту заглиблюватися в мої проблеми? Нащо це вам? Адже у правителя є більш важливі справи.

- Справжній правитель про людей в першу чергу дбає. Я надав тобі свій статус. Нехай тимчасово, але ти стала частиною моєї родини. Крім того, я прагну «зрозуміти» та «побачити» тебе. Користуйся нагодою.

Ух, їй би для початку саму себе зрозуміти та побачити…

- Не думала, що вночі буду прогулюватися із великим феодом Нарха. Незвично бачити вас без свити. – Вона просто відтягувала час. Він розумів, чекав. – Ви маєте рацію! Ви дійсно вгадали, називаючи мене чужеродкою. І думки мої зараз там. І жахи звідти. Зараз я стою на роздоріжжі. І ніхто не в змозі вирішити за мене. Сама мушу…

- Певно, все ж таки не зовсім сама, - м’яко зауважив він. – Хіба від мене нічого не залежить?

- Ви дуже прониклива людина. Так, від вас моя доля теж залежить, це очевидно, але я сама все ще не певна, що варто просити вашої допомоги. – Вона витримала невеличку паузу, та все ж промовила вголос. – Я думаю, що в мене нема двох місяців на відпрацювання штрафних робіт. Я маю якомога скоріше дістатися Ханскіна. Звідти мене заберуть додому.

Невже він і про це здогадувався? Зараз їй здавалося, (а, може, воно так і було), що феод виглядає якось інакше. Вночі він не здавався їй аж настільки недосяжним, як там, у тронному залі. Невже він і правда перейнявся її проблемами?

- І вирішаться усі твої питання? – поцікавився чоловік.

Ех, якщо б воно так було!

- Ні, вирішаться одні, почнуться інші. Життя воно таке. В ньому весь час доводиться розв’язувати різноманітні питання.

- Лишайся у моєму статусі та всі твої питання вирішуватиму я. Головне, роби те, що в тебе краще всього виходить. Про решту я попіклуюсь. Ти знайдеш тут саме твоє місце! У моїх людей нема нічних жахів, так само, як не буває болісних роздумів. Все просто, ясно і зрозуміло. Поглянь навколо - всі спокійно сплять.

Він повів рукою, показуючи на вікна будівель. У них дійсно не було світла. Всі сплять…

Цікава пропозиція надходить їй відразу після подібного сну… Може, це і є відповідь на всі її запитання? Просто робити те, що у неї найкраще виходить? Але тоді втрачається сенс всього, що відбувалося з нею до цього. Адже на Землі вона саме так і жила, займаючись тим, що вміє… Навіщо ж її забрали звідти? Невже тільки для того, щоб видати заміж за людину, яку вона в очі не бачила? І щоб через рік-другий стала екс-Королевою? Або для того, щоб вона погодилася на пропозицію феода? Але що її чекає тут? Життя кімнатної рослини? Рости, квітни, даруй людям радість, а тебе нагодують, напоять, в затишний горщик посадять і обігрів включать? Щоб в одну мить це все разом завершилося, і вона опинилася вдома? Повернулася до звичного життя і забула про все це, як про страшний сон, в якому все несправжнє?!

І тут на Юліану нахлинули спогади. Ріверія, Грізлі, підготовка до поєдинку, вибухи емоцій та адреналіну… Все те, чим вона займалася, що спробувала, чому навчилася під чуйним Мішковим керівництвом. Адже тоді вона ЖИЛА! Жила настільки насичено і цікаво, що теперішня пропозиція здалася їй прісною і непривабливою.

Всі питання і проблеми стали відступати на задній план. Вона згадала, як перед поєдинком дякувала Міші за подаровані враження, згадала блиск своїх очей і почуття задоволеності. Вона може! У неї все виходить! Ріверія з її ритмом  життя припала їй до душі. Їй сподобалося там жити, вона… хоче туди повернутися! І буде боротися до кінця!

Юліана отямилася і згадала про феода. Він так само стояв навпроти, вже розуміючи, якою буде її відповідь. Їй залишалося тільки дотримати формальність і озвучити її.



Лія Щеглова, Iva River

Відредаговано: 15.11.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись