Ріверія. Яскравий вибір

Розмір шрифту: - +

Глава 14. Невігласи

***

Перший привал зробили десь години за три. Юліана зістрибнула вниз, і їй здалося, що ноги вже ніколи не зійдуться в нормальній формі, так назавжди і лишаться колесом. А тут ще її «порадували» новиною, що барон прагне із нею зустрітися. Тож замість того, аби відпочити, вона має шкандибати до його намету. А ще передчуття тривожне… Щось не так, вочевидь.

Побіжного погляду хватило, аби Юліана зрозуміла: барон не в дусі. В середині все так і стиснулось. Він похмуро поглянув на дівчину, почав без всякого вступу:

- Ти все ще знаходишся на території свого феоду і можеш вільно покинути наш клан. Ми не почали виконувати умови, тож, вважатимемо угоду розірваною.

- Чому ви пропонуєте мені це? – запитала Юліана, замираючи від страху.

Обличчя барона перекосилося від люті. Він ледь стримувався. Таке видовище не додає впевненості!

- Я не пропоную, а наполягаю! – просичав він.

Юліана струснула головою, зазвичай це допомагало. Не дати залякати себе! Вона все вирішить. Аутотренінг допоміг. Вона впевнено, із наголосом на першій частині фрази промовила:

- Гаразд. Піду! Та принаймні поясніть, чому я маю це робити?

Здавалося, ще мить і він накинеться на неї, аби зламати шию! Але барон стримався. Відповів:

- Мої інженери, - він вказав на двох молодих і одного старшого чоловіків, що сиділи збоку, - дослідили твій апарат. Ти нас обманула! Твоя штуковина не варта і сухої скоринки! – наприкінці репліки він вже перейшов на крик.

Скоринки не варта? Це він про її Samsung так? Та що він взагалі розуміє в мобільних телефонах?! Експерт-недоучка! Та якщо б не крайня потреба, Юліана би ні за що не віддала їм свій телефон! Оно скільки часу минуло, а він все ще тримає заряд!

- Ви не дали мені змоги щось пояснити, а вже зробили всі висновки?! – Юліана кинулася захищатися. – Хіба так робляться наукові дослідження? Прямо на ходу, за кілька годин? Я казала, що маю ще багато чого пояснити, ви ж самі відмовилися! Тож, припинить здіймати галас! Я не збираюся терпіти подібного ставлення!

Поки барон підбирав щелепу, схоже, мало хто дозволяв собі такий тон у його присутності, розмову підхопив один з інженерів:

- Це, - він з обуренням поклав на стіл телефон, - не є потужним радіо передавачем, і не може бути використано, як засіб того зв’язку, що ви обіцяли. Воно просто не може працювати. Навіть наші власні пошуки у даній царині дали більші результати!

Шукачі виглядали розчарованими. Цікаво, вони що вважали, що Юліана їм паличку чарівну дає чи казкове блюдце із яблуком? Теж мені інженери! Вона взяла до рук телефон.

Невігласи! Нічого не розуміють! Називають її телефон немічним радіопередавачем. Ну що ж, треба пояснювати. Її телефон ще займе належне місце в історії розвитку мобільних технологій на Грансваді! Заспокоївшись таким чином, Юліана спокійно стала розповідати:

- Я не стверджувала, що він передає сигнал на великі відстані. – Опоненти сіпнулися, роти повідкривали, аби щось заперечити. Юліана не дала, підняла руку: - Чекайте! Дайте мені пояснити. Чудес не буває. Адже ви інженери! Маєте розуміти, що усьому є раціональне пояснення. Я не можу вам продемонструвати роботу телефону виключно через те, що на Грансваді більше нема жодного абоненту. Потрібен ще один екземпляр апарату. Крім того, моя домівка, з якою апарат теж зв’язаний знаходить дуже далеко. А ще для його роботи необхідно мати додаткове обладнання.

На мить Юліані здалося, що зараз вони усі разом пришибуть її за цей перелік. Та що робити? Насправді, їм варто лише переконати феодів у перспективності розвитку і тоді забезпечені прибутком не на один рік! Хіба ж це погано? Так, перш ніж на Грансваді з’явиться щось, хоча б приблизно схоже на мобільний зв'язок, знадобиться не один рік різноманітних розробок. Та ж воно того варто!

Подолавши внутрішню невпевненість, Юліана продовжила:

- Ви можете собі уявити вплив потужного радіопередача на організм людини? Принцип полягає у тім, щоб апарат зв’язався з найближчою радіовежею, у нас вони називаються сотами. Саме сота має велику потужність і зв’язується з іншою, передаючи сигнал далі й далі, шукаючи другого абонента.

Звісно, що пояснити все отак, у двох словах – то досить складно. На Землі до цього майже століття йшли. Та вони ж шукачі! У них має бути гнучкий розум! Юліана попросила папір і приблизно, наскільки розуміла сама, намалювала схему роботи. Інженери схилилися поруч із нею, уважно роздивлялися і слухали. Коли Юліана завершила пояснення, перезирнулися між собою, обернулися до барона.

- Геніально! – промовив один. - А це, дійсно може бути цікавим, - інший. – Правда, є над чим поміркувати… Може вийти, але потрібен час…

Юліана розслабилася і теж подивилася на Анжея. Він вже охолов від свого спалаху (було страшно й уявити, щоб було, аби дав йому волю), погляди перетнулися і барон посміхнувся. Так, важкувато співпрацювати із людиною, що спочатку волає наче буйвіл, лише потім розбирається, що до чого…

- То, що, мені повертатися? – зухвало поцікавилася дівчина, крутячи у руці телефон.

Він сам протягнув руку і забрав у неї апарат. Ще один пильний погляд.



Лія Щеглова, Iva River

Відредаговано: 15.11.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись