Ріверія. Яскравий вибір

Розмір шрифту: - +

Глава 4. Сходи у небо

А от і сходи! Ні, не іржаві, звісно, і не такі, що розвалюються. Але уводять в самісіньке небо. Юліана стояла в залі коронації та згадувала свої перші ріверійські сновидіння. Цікаво, чи довго ще її вражатиме грандіозність тутешніх споруд? Цей зал був уособленням величі. Здавалося, він може вмістити у себе усіх мешканців Ріверії – грандіозний амфітеатр просто неба, у центрі якого знаходився п’єдестал зі сходами, що несуть у хмари. Все сяяло, блищало в цьому залі: мармур, золото, чи які тут у них камені і метали…

Отямившись від потрясіння, дівчина стала розглядати подробиці.

Сходів було двоє. З одного боку підніматиметься вона, з іншого його величність. Оцінивши відстань, Юліана зрозуміла, що побачити кандидата у чоловіки зможе лише на першому майданчику. Всього таких майданчиків було три – три ступені сходження. Вона лише тепер до кінця усвідомила значення цього слова у розумінні ріверійців.

Закинувши голову, вона намагалася прикинути, на якій же відстані знаходиться перший майданчик. Приблизно виходило що десь на рівні шістнадцятого поверху, якщо судити земними мірками. І це тільки перша! За решту було страшно навіть подумати не те що порахувати! Треба запитати у церемоніймейстера, він має знати такі дрібнички.

Церемоніймейстер знав.

- Кожний майданчик знаходиться на відстані п’ятдесяти метрів один від одного.

Звісно, ліфта туди домонтувати їм на думку не спало. Та одне тільки це «сходження» до вершини коронації забере години три, якщо не більше! Здається, дійство буде дуже, дуже довгим! Цікаво, на репетиції вони теж туди здійматимуться? Юліана зрозуміла, що відволіклася, стала оглядатися унизу.

Сходи були крученими, схоже, все ж таки мармуровими. Самі сходинки оригінальної конструкції – кожна складалася з двох половинок овальної форми, і знаходилися ці половинки окремо одна від одної, але знизу з’єднувалися спеціальним кріпленням. Одна половинка розрахована на одну людину. Кожна наступна сходинка теж окрема від попередньої. Від цього виникало відчуття, що сходи повітряні і несуть у піднебесся.

На поручнях, видимо, зекономили, або не вистачило дорогоцінного металу. Вони були лише з лівого боку. Ретельно розглянувши це все, Юліана тихесенько, аби ненароком не образити почуття церемоніймейстера, запитала у Грізлі:

- Мішо, мене тут питаннячко цікавить. Чи не було випадків травматизму на коронації? Адже, якщо, раптом, на підході до першої «стояночки», борони боже, не втримаєш рівноваги – внизу довгенько збиратимуть залишки.

Грізлі розсміявся.

- Не переймайся! Ти матимеш міцну підтримку. Уж я-то тебе ні за що не впущу!

Юліані дійсно полегшало.

- Дякую, - коротко відповіла вона. – З тобою мені нічого не страшно.

Погляд, що оцінює. Мабуть, намагається зрозуміти, вона іронізує, чи серйозно каже. Та, при всій іронії, то була цілковита правда. Якщо б вона і могла уявити когось, з ким би їй було комфортно на подібній височині, то це був Грізлі. Треба поговорити з ним. Розповісти і про ту людину, що заважала на поєдинку, і про Юру. Раптом вони зв’язані між собою? Працюють разом, аби скомпрометувати її перед коронацією? Не вдалося на поєдинку…

Ні, Юра не міг!

Заперечення загрузло в спогаді. Його голос, тон, несмішлива інтонація. Він цинічно грав, тепер це не викликало жодних сумнівів. Тепер Юліана не знала, що сказати самій собі, не хотілося вірити, та навіть не вірити, просто думати про те, що хтось може бути таким дворушницьким.

З іншого боку, він же сам відштовхнув її! Якби волів завдати шкоди, пішов би далі, тож…

Як би там ні було, говорити з Мішею зараз, коли навколо сторонні – неможна. Але й змоги поговорити наодинці теж не представилося. У неї дома він більше не з’являвся, взагалі став досить далеким, відчуженим, наче намагався обмежити поле для зайвих чуток. А в інших місцях було забагато свідків. Через кілька днів таки сталася маленька можливість, та вона її упустила.

Міша проводжав її додому після репетиції і вже збирався йти, коли вона його кликнула:

- Зачекай, прошу, я маю щось розповісти, ти можеш піти зі мною?

Але тут в нього задзвонив комунікатор. Грізлі вибачився, відійшов убік, увімкнув приват, почав щось говорити. Його тіло відразу наче куполом накрило, не було чутно, про що розмовляє, не було видно навіть як ворушаться губи. Власне не було сенсу навіть десь відходити, вона б все одно не почула. Розмовляв він доволі довго. Спочатку Юліана чекала, поки він закінчить та відразу же накотило сумнівів. Ну що вона йому скаже? Що Юра спокушав її? Що вона, наче остання дурепа, радісно повелася, а він передумав? Чи, може про нічні кошмари під час двобою?

Все завершилося. За кілька днів відбудеться коронація і вона буде змушена забути про всі сумніви. Вже давно нема вороття. На Грансваді було, та вирішила інакше. Дівчина не стала чекати, поки Міша завершить телефонну розмову. Повернулася та, не прощаючись, пішла до себе він, певно заклопотаний, забув про її слова.

***

До коронації лишалося геть мало часу. Ніяких зустрічей та прийомів – суцільні репетиції. Разом з Грізлі вона піднялася на всі три майданчики «сходження». Не відразу, поступово. На кожному майданчику доводилося запам’ятовувати найменші деталі, хто й що робитиме, відпрацьовувати рухи. В певній мірі було досить символічно, що вона робить все це з Грізлі. Та вона гнала від себе і цю думку теж. Міша – друг, все давно з’ясовано. Стало тільки дивним, що він обізнаний на усіх цих деталях і відмінно виконує роль його величності. Весь час готов був підказати, допомогти, якщо вона помилялася.



Лія Щеглова, Iva River

Відредаговано: 15.11.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись