Ріверія. Яскравий вибір

Розмір шрифту: - +

Глава 6. Час пік

***

Доба до коронації – піст.

- Ви маєте розуміти, що на коронації ніщо не може відволікати від дійства – непорушно пояснював церемоніймейстер. – Це робиться заради вашого ж блага. Аби не сталося жодних несподіванок. Ми всі, хто бере участь у церемонії, так само зробимо…

Ніч перед церемонією Юліана провела в одній з багато чисельних кімнат залу коронації. Привезли її туди ввечері, аби вранці не довелося час на дорогу витрачати і, аби, як висловився Грізлі, вона мала змогу перейнятися важливістю митті.

Коронацію було назначено на шістнадцяту годину, але зраночку закрутилося все так, що не лишалося і краплини вільного часу. Коли вона побачила графік, що його склав Кіріл – ледь не зомліла. Здавалося, вони і до вечора нічого не встигнуть, не те що до шістнадцятої! Та накладок, як ні дивно, не було, а підготовка до облачення її у королівський одяг відбувалося строго за планом.

Сам Флор покинув своє «царство» і, з посмішкою на вустах, з’явився в її кімнаті, разом зі своїми помічницями. Таке виключення робилося в цілях економії часу і лише в таких урочистих випадках. Кожний масаж цієї людини – то був шедевр, справжній витвір мистецтва, який він ніколи не повторював двічі. Він пояснював – все залежить від мети, яку переслідує людина, прийшовши до нього. Від неї змінюється і техніка.

Помічниці Флора доводили тіло Юліани до досконалості різними масками і розтираннями. Робили макіяж, манікюр. Вона помилилася, коли вважала, що в неї не буде зачіски. Її волоссю приділили уваги навряд чи менше, ніж усьому іншому. Поки вони усі щось з нею робили, Юліана розуміла, її наче спустошили. Вона нічого не відчувала, нічого не хотіла. Порожнеча всередині, яку створили спеціально для того, щоб наповнити чимось новим, досі незнаним. А ще вона побоювалася, що це «незнане» може їй не сподобатися. Що тоді станеться?

Краще про це просто не думати. Краще отак – мертво-живою, нічого не відчуваючи. Емоції лише заважають. Завжди.

Шумною стайкою спурхнули дівчатка, що прийшли із Флором, відразу же за ними з’явилася Валла. Ну от, настав час вдягати сукню. Все буде гаразд. Повтори про себе разів сто – може, повіриш. Та все одно нема про що жалкувати. Варто призвати на допомогу почуття гумору. Оно, до сукні вже саме так і ставиться. Напевно, виглядатиме у ній, як модель на картині Валеджо – напівгола накачана діва. Тріумф тіла над упередженнями розуму! Лишень білого єдинорога і не вистачає!

Хоча… хто їх знає? Може і єдиноріг теж з’явиться… Тут все стає можливим. Полюбляють мешканці сюрпризи влаштовувати. Юра приїде за нею на тому самому єдинорогу. І з собою забере…

От маячня! Знов вона про нього згадала!

Валла, допомагаючи Юліані вдягнутися, весь час щось весело щебетала. Коли ж вона сказала, що можна пройтися – Юліана у першу чергу пішла до дзеркала.

Ні! Це не вона! Зовсім не схоже на неї! Перед дівчиною стояла не знайома їй жінка – королева Ріверії.

Складно вигадати сукню, яка б більше підходила для тієї ролі, що сьогодні вона виконуватиме, ніж та, що була на ній. Дві переплетені між собою лілії, що беруть витік біля пояса спідниці (чи правильніше сказати, дикунська пов'язка?), наче випадково прикривають груди, тим самим утворюючи ліф її сукні. Від того ж пояса, зліва направо, йде накидка. Широка, попереду вона збиралася складками і при цьому була цілком прозорою. Валла защепнула на плечі Юліани кільце, з'єднавши накидку з прозорою бретелькою ліфа - це не дасть накидці з’їжджати вниз там, на сходах. Церемонія буде довгою, і Юліана не може відволікатися на такі дрібниці. Все має бути ідеальним. Переходячи на спину, шлейф падав вільними хвилями, огортаючи Юліану чарами своєї ніжності, і закінчувався вже біля самої землі.

Юліана прибрала убране набік волосся назад. Воно єдиним потоком попливло по спині. Волосся доходили до сідниць, і коли Юліана поверталася, відбивало сонячне світло. Каштановий колір відмінно гармоніював з її темно-сірими очима, а біле плаття вигідно відтіняло засмаглу шкіру. Юліана ніколи не вважала себе красунею – єдиною виразною рисою у неї були очі – і їй весь час доводилося самій створювати цю красу. Зараз вона здивувалася тому, що з нею зробили. На обличчі не було слідів макіяжу, але крім доглянутості, воно стало надзвичайно виразним. Здавалося, всі риси наповнилися величчю. Навіть вона сама готова була визнати, що в купі з бездоганною фігурою і поставою – все це виглядало досить непогано. Гаразд, ефектно!

Юліана спробувала пройтися. Плаття теж сиділо бездоганно. Загалом, до усього вигляду нема що додати. Хіба що корону, але, здається, сьогодні її не бракуватиме.

На її шиї вже висів перший символ влади – той медальйон у вигляді герба Ріверії, що вона його виграла на поєдинку. Таких символів лишилося надіти три.

Обручку вона вже бачила. Її приносили на примірку. Виготовлена спеціально для неї, вона була розкішною! Принаймні нічого подібного раніше Юліана ніколи не бачила. Складне переплетіння тоненьких візерунків, величезний камінь бузкового кольору, на внутрішньому боці вигравірувано її ім’я. На превеликий жаль, перстень ніяк не символізував для неї вічне кохання, не був його гарантією, скоріше, тепер, знаючи всі нюанси ритуалу, дівчина сприймала його як символ належності і не могла насолоджуватися красою.



Лія Щеглова, Iva River

Відредаговано: 15.11.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись