Ріверія. Яскравий вибір

Розмір шрифту: - +

Далі буде...

Вітаємо всіх наших читачів! Автори безумовно раді, що Ви дочитали до цієї сторінки, що ставили нам зірочки та охоче брали участь в обговореннях. Це була перша книга з серії Ріверійська хроніка. Наразі у цій серії написано 4 книги. 1 та 2 сюжетно зав’язані. 3 та 4 – то продовження з тими ж героями, але події відбуваються кілька років потому.

Нижче приведено частину з наступної книги, маленький шматочок, колоритний для того, аби показати, в якому річищі буде розвиватися подальший сюжет. Сподіваємося, що Ви, наші читачі, пройдете весь шлях з нашими героями та не розчаруєтеся у світі Ріверії!

2 частина циклу "Піймай невловиме" вже на сайті, підписуйтесь на автора, аби отримувати сповіщення  новинки, додавайте твір до бібліотеки, аби отримувати сповіщення про оновлення. 

Ще раз дякуємо всім читачам – Ви класні!

 

***

Геть знесилена, дівчина пішла до ліжка та остовпіла, не дійшовши півметра. На одній з подушок лежали її обручка і браслет.

«Ну це вже занадто!»

Він ще й знаки приналежності назад приніс! Вдягай, королево, свої кайдани і не смій знімати! Щоб усі бачили, що мені належиш!

«Не дочекаєшся!»

Юліана відчула, що лють, яку стримувала протягом усієї коронації, виривається з під контролю. Вона схопила ці «кайдани», вибігла на терасу і з усього розмаху кинула обручку і браслет вниз. Та ярості цього було замало, вона відчайдушно шукала вихід.

«Знайшов собі принаду!»

Вихором Юліана увірвалася у кімнату, гарячково виглядаючи, на чому ще можна вимістити образу. Баночки з духами, кремами та косметикою – на підлогу! Вони з гуркотом розлетілися в різні боки, наповнюючи кімнату різкими ароматами і залишаючи в’язкі плями на паркетній підлозі.

«Мало! Цього безумно мало!»

Он, ваза у кутку із квітами. Висока, доходить Юліані майже до стегна, на ній зображені якісь малюнки – люди, сонця, гори… Юліана присіла поруч із нею. Задумливо провела пальцем по малюнку.

Вщент!

Дзвін фарфору жалібний і протяжний.

У повітрі кружляє кривава пелюстка квітки, повільно опускаючись на підлогу.

«Ще!»

Полог над ліжком – темно зелений оксамит, оброблений золотою ниткою.

До диявола!

Портьєри, що закривають скляний фасад – туди ж! Гардина з дзвоном полетіла слідом.

У люстрі майнув її силует, зметнувся каскад довгого волосся, та Юліана на секунду зупинилася, знов вглядаючись у власне відбиття. Зараз, з розпущеним волоссям і блискучими очима вона здалася собі розлюченою фурією. Погляд перемістився на саме дзеркало. Величезне, у широкій дерев’яній рамі, оформленій різьбою та позолотою, воно показувало майже всю кімнату.

«Нудить вже від всієї цієї химерності!»

Юліана схопила стілець і запустила його в дзеркало. Скло посипалося диханням Сніжної королеви, залишаючи на підлозі викривлені осколки кімнати.

«Ось тобі принада! Отримуй!»

На підлогу, розлітаючись на дрібні шматки, летіло все, що вона могла зрушити з місця. Юліана дивилася, як розбивається одне, а сама вже шукала, що стане наступним, і кидалася у той бік.

Стук у двері вона почула не відразу. Нарешті він наполегливо пробився до її свідомості, примусив замерти посеред кімнати та судомно перевести дихання. Юліана згадала, що знаходиться тут аж ніяк не одна. Адже у неї за дверима стоїть охорона!

- Ваше величносте, ви в порядку?! – донеслося з динаміка екрана. – Можна увійти?

- Я не хочу нікого бачити!

 

Ми раді, що Ви лишаєтесь з нашими героями!



Лія Щеглова, Iva River

Відредаговано: 15.11.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись