Різдвяна феєрія

Розмір шрифту: - +

Глава 13. Вихідні веселощі, сполохані дівчата та поцілунок

Після візиту до Бояна Даніяр запропонував мені взяти участь у тому, що він назвав “вихідними веселощами”. Сутність дійства я збагнув не відразу. Виявляється, у них влаштовано розважальний центр. Випускали туди тільки повнолітніх, бо, насправді, веселощі межують з екстрімом. Розважальний центр знаходиться на поверхні. Кожен, хто піднімається, усвідомлює, що з ним станеться, у разі, якщо він не повернеться додому вчасно, і особисто відповідає за власне життя.

Зрозуміло, що відразу мене трохи напружила вся ця маячня. Скільки там часу лишилося до кінця їхньої ночі я хз, смартфон мій десь в польоті загубився, а, може, я його взагалі ще в машині лишив, тепер і не згадаєш, годинник після «чарівного» купання трохи ошалів, я зняв його та лишив у кімнаті, повісивши на ялинку, наче прикрасу, а моє власне відчуття часу збилося геть. Я вже не міг напевно визначитися: день зараз, чи ніч, не кажучи вже про, котра, бодай приблизно, година. Але, сумніви мої розвіялися, коли побачив ту кількість тутешніх мешканців, що тягнулися на вихід, користуючись нагодою.

На поверхні були влаштовані справжні зимові атракціони. Ковзанки, гірки різного ступеню складності для санчат, лижні траси, підйомники, коротше, розваги на будь-який смак. Крім того дерева навколо оздоблені стрічками світильників, таких самих, що знаходились всередині під стелями, що добряче освітлювало територію та вказувало на межі майданчику. А ще створювало неповторну, святкову атмосферу. Звідкілясь полилася музика, галасувала молодь, хтось вже хапав санчата, натягував лижі чи ковзани. Мене підхопила зграйка задоволених червонощоких дівчат, влаштували хоровод, в якому кружляли в шаленому темпі. Згодом вони розбіглися хто куди, наказавши мені ловити.

Варто зауважити, що в раж я увійшов досить швидко, геть забувши про свої страхи та підступні думки. Шалений ритм вбивався у голову, не лишаючи там місця для чогось іншого. Тож, чи дивно, що отримавши провокаційну репліку: «Наздоженеш, поцілуєш!», я кинувся за ними? Напевно, що ні.

Дівчатка розбіглися сполоханими пташенятами та, наче по команді, зупинилися, стежать, за ким же з них я кинусь навздогін. Я, оцінивши відстань, обрав ту, котра була ближче. Ривком кинувся уперед, дівчина відскочила, чкурнула, я за нею. Решта дівчат весело сміялись нам услід, щось кричали. Дівчина вильнула: раз, другий, намагалася відірватися, та я був спритнішим і от-от готовий був ухопити її за руку, але сталося непередбачуване. Раптом сніг під її ногами почав оповзати, вона не втримала рівновагу, відчайдушно змахнула руками та покотилася по схилу вниз. Розмірковував я лишень якусь мить. Всівся на дупу, відштовхнувся та поїхав за нею. Наздогнав дівчину вже унизу гірки. Тут панувала темрява, адже ми опинилися за межею атракціонів, світло чарівних ліхтариків сюди не досягало. Але на білому снігу чітко вирізнялася фігурка дівчини. Я підскочив до неї, схилився над обличчям, похлопав кілька разів по щоках.

- Агов, ти в порядку?

Слава Богу, дівчина відразу відкрила очі! Господи, що ж то були за очі! Я так і закляк зазираючи у те смарагдове море! Вона привела мене до тями.

- Встань з мене негайно! – прошипіла, починаючи пручатися.

- Я упіймав, тож… - мені не хотілося ставати. Мені хотілося так і заглядати у її очі, торкнутися пальцями червоних губ, провести по щоці.

Крім того доречно згадалася репліка, яку кинув хтось з них. Адже це була їхня ідея!

- Йолоп! – ледь чутно прошипіла вона та вужем вислизнула з під мого тіла, сіла на снігу, почала знімати хустку, аби обтрусити її від снігу.

В неї було довге русяве волосся, заплетене в косу, яка сягала сідниць. Спритним рухом вона відкинула косу назад, обтрусила сніг та стала зав'язувати хустку, ховаючи свою красу. Я відверто милувався дівчиною! Справжня красуня! Мої губи мимоволі розтягнулися у посмішці, так і кортіло торкнутися, провести долонею по щоці, відчути на смак її губи.

- Цілуй мене! - несподівано наказала вона та гнівно блиснула своїми смарагдами.

Тричі несподівано! Що за такі різкі перепади настрою?

- Тож тепер я не йолоп? - цікавлюсь в неї, попри бажання, навіть не схилившись вперед, аби виконати її наказ.

Та, напевно, їй кортіло ще сильніше, не знаю в чому там була справа, але вона різко присунулася, вхопила мене за шию та, ледь не силоміць притягнувши, стала цілувати. В шоку я був лише перші кілька секунд. Від її завзятості осмілів, огорнув дівчину руками, перехопив ініціативу. То було так солодко! Її губи – що стиглі вишні. М’які, відчутно неціловані, зухвалі.

- Агов! Ви там в порядку?!

Нагорі, на безпечній відстані від провалу, вже стояли дівчатка, група підтримки.

- Всі живі?!

- Та так! Все гаразд! – моя дівчина вирвалася з обіймів, обернулася до решти, махнула їм рукою збентежено відвела очі. – Ми вже йдемо, обійдемо, аби не лізти в гору.

- Не затримуйтесь довго, час підходить! – крикнув хтось зверху, хтось хіхікнув, а пересвідчившись, що ми підвелися, дівчатка щезли веселою зграйкою. Ще певний час до нас доносився галас та їх сміх.



Лія Щеглова

Відредаговано: 13.01.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись