Серце, що чекає.

Розмір шрифту: - +

Глава 7.

Глава 7.

   Минуло кілька днів, і ось нарешті – «бал» Дилії мав розпочатись. Принц вже чекав її на жовто-чорному авто, яке вона роздивлялась крізь вікно. До цього часу, вона бачила такі автівки лише в Лондоні. І якщо вона права, то це - Chevrolet Camaro7. Упевнилась вона в цьому тоді, коли згадала, як її подруга запрошувала на виставку авто.
   Дилія вдихнула і видихнула. Уся її сутність хотіла піти як найшвидше до Олексія, а ноги не могли зробити ні кроку. Її хвилювання не лише відчувалось, але напевно світилось довкола неї. Як? Як узяти себе в руки? Як змусити ноги рухатись? Дилії захотілось плакати, напруга цих днів в очікуванні на Олексія і на їхнє побачення – давали про себе знати у вигляді туману в очах.
   О Аллах, дай сил.
   Дилія зробила крок від вікна і подивилась на батьків. Вони ще ніколи не бачили її такою схвильованою та розгубленою. Навіть тоді, коли вона уперше поїхала до Лондона. По її поведінці, вони зрозуміли, як для неї це все важливо і що цей хлопець їй дійсно до вподоби. А можливо і більше, аніж до вподоби.
   — Доню, тобі слід йти. Ти ж не хочеш запізнитись? — узявши під лікоть доньку, мама повела її до коридору.
   — Я не знаю, як іти… ноги не слухають. — Зізналась Дилія і швидше задихавши, подивилась на батьків.
   — Усе буде добре. Ти просто красуня. Розумна і надзвичайна дівчина. — Тато усміхнувся і додав: — Цей хлопець… Олексій, буде приголомшений твоїм виглядом. Він щасливчик. Тому не накручуй себе і швидше на побачення. Не гар-
но, щоб чекали Туня та Паскуале. — Він точно знав, що слід сказати, щоб донька оговталась і узяла себе в руки. І звичайно повірила у себе.  
   — Дякую, baba. Ти найкраща людина на землі. — Дилія обійняла батька міцно-міцно. — Я дуже люблю тебе таточку.
   — І я люблю тебе моя ластівочко. Моя хороша,… моя мила донечко. — Погладжуючи її волосся, говорив тато, намагаючись стримати, погано приховані сльози. Донька вже доросла.
   — Люблю тебе, ana. Найдорожча моя… найрідніша. Моя, мила матусю. — Дилія поцілувала маму у щічку і усміхнулась крізь сльози.
   — Красуне моя. Люблю тебе. Гарного вечора.
   — Дякую. — Усміхнувшись до батьків, Дилія підійшла до дзеркала та поправила макіяж.
   З новою вірою у себе, Дилія глибоко вдихнула і видихнула. Її чекав Олексій. Красень з яким їй кортіло пізнати радощі побачення. Тому, доки ноги хоч трішки слухались, а серце не вистрибнуло з грудей – треба було ловити момент і бігти до свого красеня.

   Олексій вийшов з автівки і обпершись об неї, чекав на Дилію. На вулиці було прохолодно, але йому здавалось, що у нього жар. Руки вологі, в грудях наче сонце палає, а губи пересохли, наче у пустелі. Він видихнув і провів по своїй ідеальній борідці долонями, наче це б якось йому допомогло. Його огортало дике, незвідане хвилювання, яке підкошувало коліна, кров закипала, а серце грюкало у скронях – але це все було таким шаленим та бажаним.
   Він підвів погляд і побачив Дилію, яка нерішуче стояла біля під’їзду і боялась зробити крок. На ній було чорне кашемірове пальто, яке діставало майже підборів, червоний шарф… і червона помада. О, Господи! Краса неймовірна. Її очі світились у тому ж передчутті, що і його. Коси, як завжди гарно зачесані позаду і зціплені шпилькою. Колись, він розпустить їх і потоне у їхньому шовку, вдихне аромат жасмину та кориці.
   Вона дивилась на вродливого, високого, статного та гарно прибраного чоловіка. Чорний костюм, синя сорочка з розстібнутим гудзиком зверху, синє пальто та чорні туфлі. Дилія захоплено дивилась на нього. Попри те, що був вечір – ліхтарі біля її будинку, давали змогу насолодитись ним сповна.
   — Диліє, я такий радий тебе бачити. — Він поспішив подати їй руку, коли вона ступила на сходинку. Узявши її теплу долоньку, в свою міцну він дозволив собі знахабніти, і не вагаючись, поцілував щічку Дилії. Він відчув, як вона затремтіла і тихо зітхнула.
   — Навзаєм. Я теж дуже рада тебе бачити. — Дилія почервоніла від слова «дуже», яке сама і промовила. Це з її боку ну дуже красномовно. — Її долоня відчула, як його пальці тремтять і це трішки заспокоїло власні хвилювання. Це означало, що Олексій теж почувається схвильованим не менше за ню.
   — Ти дуже гарна. — Промовивши це, він подивився їй у вічі. Дійшовши до авто, він відчинив дверцята.
   — Дякую. Ти теж дуже гарно виглядаєш. — Дилія закусила губу. Знову це дуже?!
   — Дякую, Диліє. — Він допоміг їй сісти.
   — Дякую. — Вона усміхнулась йому і сіла у авто.
   Очі Дилії побачили у вікні тата і маму, які їй махали на доріжку. У той момент, коли Олексій зачиняв дверцята і дивився, щоб не притиснути її пальто, дівчина хитнула головою батькам.
   Він зачинив дверцята, і обійшовши машину, сів на місце водія. Вони були у двох. У малому, зачиненому просторі – між ними була малесенька відстань, яку можна було скоротити за секунду.
   Терпіння, Олексію… терпіння. Він тихо ковтнув.
   Він завів мотор і авто тихо рушило львівською вуличкою.
   Запала тиша. У салон тишком-нишком проникло ніяковіння. Чути було лише глибоке і нерівне дихання.
   Олексій стільки разів за ці дні прокручував, про що вони будуть з Дилію розмовляти, але усі заплановані фрази і запитання кудись помандрували.
   Зберись. Зберись, Олексію.
   — Сьогодні прохолодно, правда? — це він ляпнув?! Він запитав її про погоду?! Просто відпад! Кращого придумати й годі!
   — Так. — Дилія усміхнулась, розуміючи що запитання про температуру на вулиці, Олексія підштовхнула незручна тиша. І щоб якось все ж таки підтримати його і не почуватись обом занадто ніяково, вона додала: — Проте… осінь видалась без дощів… і листя таке золоте… — Ще краще! Чим вона думала?! Видно, що не чим.
   Він засміявся і подивився на неї. Очі Дилії широко розплющились і вона почувалась просто дурепою, над якою зараз можна посміятись. Олексій зрозумів її думки і одразу захотів розвіяти їх:
   — Диліє, я сміюсь не з тебе. Не подумай так. — Він щиро усміхнувся і узяв її долоньку у свою руку. — Я засміявся від нашої розмови. Я нічого кращого не вигадав… але ти зуміла мене підтримати. Хоча… це була повна маячня… це я про своє питання.
   Дилія вдячно усміхнулась за пояснення і почервоніла, коли його долоня огорнула своїм теплом її пальчики.
   — Так, розмова дуже… дуже багатослівна і взагалі краще таку серйозну тему залишити на потім. — Її сміх заповнив салон автівки.
   — Маєш рацію. — Засміявся Олексій, і його рука ще сильніше стиснула її пальчики. Як же приємно тримати її за руку і відчувати тепло та ніжність шкіри.
   Дилія облизала пересохлі губи і швидко поглянула на їхні руки. Вона поворухнула пальцями і стиснула його долоню навзаєм.
   Олексій ледь усміхнувся, але всередині нього був справжній феєрверк радощів. Вона не проти його доторків – це означало те, що він подобається їй. Полегшення огорнуло його душу. Тепер можна бути більш рішучим і виказувати свої прояви ніжності. Виказувати свої почуття. Але головне не перестаратись, щоб не наполохати. А то спочатку гальма, а тепер на повній швидкості… ні…ні… треба вміти їхати в міру. Як то кажуть «тихіше їдеш, далі будеш».
   — Як ідуть справи з аукціоном? — її очі заблищали відвертою цікавістю, та захопленням тією справою, якою займається Олексій.
   — Супер! Все йде, як по маслу! Дякую, що запитала. — Хлопець відвів на декілька секунд погляд від дороги, і подивившись на неї, щиро усміхнувся.
   — Мені дійсно цікаво. Навіть дуже. — Дилія знову облизала губи.
   — Радий це чути… бо я хочу тебе запросити на аукціон. — Обережно мовив він. Його руки стали вологими.
   Дилія відчула жар його долоні.
   — Я із задоволенням прийму запрошення. — Почервонівши, Дилія усміхнулась.
   — Головне, щоб ти не передумала після цього вечора… — Що він верзе?! Налякає її! Нібито він псих. Що він говорить? — я не псих… — примружившись, промовив він. — Зазвичай психи кажуть, що вони не психи. — Він зітхнув невдалим жартам. Нерви. Хвилювання. — Я просто мав на увазі, що… можливо тобі буде не цікаво зі…
   — Мені вже з тобою цікаво. — Перебивши хлопця, вона вгадала його несказанні слова.
   — Приємно чути. — Глянувши на неї, він додав: — Ми приїхали.
   — Вже? — Дилія за розмовою геть не помітила, як авто зупинилось навпроти галереї Паскуале.
   — Так, вже. — Не лише для нього час пробіг непомітно.
   У цю мить їхні руки повинні були звільнитись – для обох це виявилось заважким дійством.
   Як потім знову узяти її руку?
   Хоч би він узяв мою руку знову.
   Вийшовши з автівки, Олексій галантно відчинив дверцята і подав руку своїй супутниці. І знову ця чарівна мить. Їхні руки знову у солодкому полоні.
   — Ти тремтиш. Тобі холодно? — Олексій відпустивши руки дівчини, обхопив її за талію, притискаючи до себе.
   Від цих дій голова Дилія пішла обертом. Ще ніколи, жоден чоловік не був до неї так близько і тим паче не тримав її за талію.
   — Трішки. — Зізналась вона і додала ледь чутно: — А ще я дуже хвилююсь, ніколи не була на таких заходах.
   — Не хвилюйся. Я поруч. — Білосніжна усмішка осяяла його обличчя.
   — Дякую.
   Дилія вже зрозуміла по його діях, що він виконає обіцянку бути поруч. Його руки вже – поруч. Господи, як же він смачно пахне. Його терпкий, з нотками свіжого бризу одеколон і аромат його шкіри – дурманив Дилію. Вона була так близько і водночас так далеко, щоб торкнутись губами його шиї. Вперше у житті її навідували такі інтимні думки. Що ж цей хлопець з нею робить?!
   Увійшовши до холу, Олексій зняв своє пальто та поклав його на стіл у фойє. Потім обережно допоміг роздягнутись Дилії і завмер. На ній була гарна вишневого кольору сукня до колін, – відкриваючи перед ним суцільну насолоду помилуватись її ніжками. Невеличке декольте говорило про те, що у неї тендітні, дівочі пружні перси.
   Дилія зніяковіло почала опускати сукню, яка не могла зробити те, чого вона бажала. Тканина її плаття протестувала затуляти її ніжки. Олексій задивився на завзяття Дилії та усміхнувся. Ніжна… Невинна… та така мила Диліє.
   Передавши речі милій дівчині, з шикарними зеленими очима та золотим волоссям, яка щиро усміхалась усім відвідувачам, Олексій подякував їй і знову запропонував Дилії свою відкриту долоню. Дівчина з великим задоволенням прийняла його запрошення.
   — Не знаю, як це промовити, але якщо не промовлю то вибухну. — Олексій сверлив її поглядом своїх зелено-темних очей.
   — Тоді кажи. Паскуале навряд чи сподобається, що хтось вибухнув у нього в галереї. — Дівчина схилила голову і широко усміхнулась.
   — Ти неймовірно сексуальна. І дуже-дуже вродлива. — Швидко облизавши пересохлі губи, він додав: — Вибач за мою прямолінійність.
   — Здається це комплімент. То чому ти вибачаєшся?! — її щоки спалахнули, як гірлянда на святковій ялинці.
   Олексій був приємно здивований реакцією, на його трішки зухвалі слова.
   Увійшовши до залу, Олексій зустрівся поглядом з Паскуале, який говорив йому, «що гра почалась». Дилія у цей час усміхалась Туні, знайшовши її миле обличчя, серед гарно вбраних людей. Як тільки Дилія і Олексій підійшли до невеличкої компанії, Туня із великим задоволенням представила їх усім присутнім.
   — Вибачте, будь ласка, але маю на хвильку відійти. — Мовив Паскуале до присутніх.
   — Я чекатиму тебе тут. — Усміхнулась Туня.
   — Трішки пізніше, коли владнаю усі справи, хочу тебе познайомити з художником цієї виставки. — Сказавши це, Паскуале широко усміхнувся.
   — Я вже тремчу. — Зітхнула Туня.
   — Народжувати ще рано. — Пожартував він.
   — Знаю. — Засміялась вона. — Іди, все буде гаразд. Я ж з друзями.
   Паскуале нахилився, та ніжно поцілував Туню у солодкі вуста.
   Дилія та Олексій зустрілись поглядами, – гадаючи, яким же на смак буде їхній перший поцілунок. Дилія зашарілась від дивоглядок, якими вони обдарували одне одного, і забравши погляд, усміхнулась Туні.
   У колі друзів Туня трішки забулась про своє хвилювання і весело проводила час. Залишивши хлопців, дівчата рушили роздивлятись картини. Зупиняючись біля кожної картини, Туня боялась, що її задоволені вигуки почують у «Алясці». Вона була у своєму світі. Завдяки Паскуале – вона дійсно зрозуміла, де її місце.
   — Ти вже знаєш хто у вас буде? — запитала Дана.
   — Так. — Радісно мовила Туня.
   — Хто? — Дилія засяяла, очікуючи на відповідь.
   — Як же це цікаво! Кажи швидше! — заплескавши у долоні, мовила Поля.
   — Хлопчик! — засяяла Туня і торкнулась свого кругленького животика.
   Дівчата одна за одною розцілували подругу, вітаючи її. А вже через мить, так само усі обіймали Дану, яка поділилась тим, що вони з Кирилом чекають на дівчинку.
   Кирило підійшов до дівчат і запитав:
   — Як почуваються вагітні красуні?
   — Дякую, Кирило, дуже добре. — Усміхнулась Туня.
   — Добре коханий, добре. — Поцілувавши у щічку свого чоловіка, Дана широко усміхнулась. Вона так давно ніде не бувала, що ця подія викликала повний захват.
   Дилія знала трішки Полю та Остапа, а от про Кирила та Дану лише чула від Туні. Друзі Туні – її друзі. Їй бракувало того, що завжди розповідала її подруга про своїх друзів. Вона надіялась на те, що тепер усі ці веселі дівчата та їхні чоловіки стануть часткою і її життя.
   Усі знову були разом і кожен обговорював, побачене на цій виставці. Згодом, Паскуале узявши Туню за руку, повів її знайомитись зі знавцями мистецтва. Він міцно тримав кохану, відчуваючи її тремтіння. Хлопець дуже пишався тим, що Туня дуже впевнено трималась, попри те, що хвилювання перевищувало її зріст.
   Дилія знову була поруч з Олексієм. І він знову тримав її руку у своїй.
   — Вибач, що мав відійти. Обіцяв, що не відпущу твою долоню, але…
   — Олексію, ти мене відпустив лише на двадцять хвилин. — Її вуста торкнулась мила усмішка.
   — Це занадто довго. — Він дивився у шоколадні очі Дилії, доки його рука обережно торкнулась прядку її волосся, яке вибилось із зачіски. — Я хочу побути з тобою наодинці. Прогуляємось?
   Дилія важко задихала, але очей не відвела. Вона б могла і звикнути до таких проявів ласки. Хоча… вона вже звикла.
   — Так. — Хоча вона і тремтіла всередині себе, але це «так» було таким природнім. Вона хотіла побути поруч з ним. Наодинці.
   Олексій радів її швидкій відповіді. Він намагався стримувати свою широку усмішку, але нічого не вдавалось.
   — Тоді… нумо попрощаємося з усіма.
   — Так. — Дилія і тут була не багатослівна.
   Знайшовши усіх своїх старих, та нових друзів, парочка попрощались з усіма і пішли у світ, де вони будуть лише двоє.
   — Хочеш пройтись, чи можливо тобі холодно? — запитав Олексій.
   — Якщо ти не проти, я б хотіла прогулятись по алеї. — Нерішуче заговорила Дилія.
   — З великою радістю.
   — Я давно не гуляла тут.
   — Зараз усе виправимо. — Його губи розійшлись у привабливій усмішці.
   — Олексію, … дякую. — Раптом мовила вона.
   — За, що? — здивувався Олексій і подивився на неї.
   — За те, що тримав мою руку і за те, що я відчувала підтримку. — Її щічки спалахнули і це добре бачив Олексій. Вони йшли під ліхтарями.
   Відчуваючи тепло його руки, ідучи з ним поряд, вдихаючи аромат його одеколону – Дилія гадала, що це прекрасний сон, або, що вона дійсно на балу і все скоро буде, як було. Але у цю мить він розвіяв думки про те, що це сон, або чари хрещеної матері. Олексій зупинився, і узявши її обличчя у свої руки, ледь торкнувся її вуст своїми. Це був поцілунок ніжності, але він все одно забрав їхню здатність дихати.
   Дилія широко розплющила очі, але вже через мить її повіки опустились, торкнувшись ними обличчя Олексія. «Її перший поцілунок» — промайнуло у її голові. Дилія насолоджувалася теплотою його цілунку і тим, що він не був не «захопленням планети», а був, наче лагідний промінь сонця.
   Олексій відчув м’якість її медових вуст, які не мали наміру відповідати на його дії. Чому? Вона не хотіла цього? От бовдур!
   Він відсторонився і поглянув на неї, вона і досі була із заплющеними очима. Шкода, що його почуття Дилії не потрібні.
   Дилія розплющила оченята та ніяково усміхнулась.
   — Давай я відвезу тебе до дому. — З болем у голосі сказав він і повернув на ту доріжку, з якої вони щойно прийшли.
   — Олексію, щось не так? Я щось не те зробила? — її перелякані оченята дивились на чоловіка, який щойно подарував їй перший поцілунок. Але, що з ним трапилось? Невже йому просто не сподобалось? Дилії стало так боляче, сумно і образливо гірко, що вона затуливши обличчя долонями, скрізь них тихо промовила: — Добре… відвези мене додому.
   Олексій узяв її руки у свої і опустив їх. Він не міг зрозуміти її запитань «Олексію, щось не так? Я щось не так зробила?». Якщо б вона не хотіла цього цілунку, невже б вона запитувала ось так?
   — Диліє… Я подумав… тобі було неприємно… Я маю на увазі, наш поцілунок. — Піднявши її обличчя, зізнався він. У її оченятах бриніли сльози.
   — Що? Як ти міг так подумати? — Дилія розсердилась на його безглузді слова. — Відвези мене додому, будь ласка.
   — Відвезу, тільки поясни чому ти була така… холодна зі мною? — його брови звелись на переніссі, він вдумливо дивився на неї і чекав на відповідь.
   — Це вже немає значення. — Одна сльоза зависла на довгих віях і вже через секунду вона пробігла по рожевій щічці, яка і досі пашіла від поцілунку. — Ти вже зробив свій висновок. — Дилія узяла його долоні і забрала зі свого обличчя. Татарська кров завирувала і зробила її дії рішучими, а крок назад величезною прірвою між ними.
   Але не настільки та прірва була великою, як гадала Дилія. Олексій схопив її за талію, і притиснув до свого міцного тіла.
   — Куди ти тікаєш?
   — Взагалі-то це ти тікав. — Дилія впиралась маленькими долоньками об його груди, намагаючись відштовхнути зухвалого кавалера.
   — Коли це? — насупився він і дивився у її чорні очі, які потемнішали у сто разів.
   — Коли захотів мене відвезти додому. — Її погляд, який свердлив його, говорив про те, що вона з маленького вуглика перетворилась на вогонь.
   — Мені здалося це ти цього захотіла, коли навіть не намагалась відповісти на мій цілунок. — Він дивився на її обличчя, яке то кипіло від злості, то видавало повний шок і нерозуміння.
   — Олексій… Невже до тебе не дійшло? — Дилія тихо додала: — Як ти міг подумати, що я цього не хотіла? Хіба я давала тобі засумніватись, в тому, що ти мені подобаєшся? — їй було незручно від своїх прямих зізнань, але вона точно не хотіла, щоб він гадав, що цей цілунок був для неї небажаним.
   — Я тобі подобаюсь? — він усміхнувся і ще сильніше її притис до себе.
   — А я? Я тобі подобаюсь Олексію? — запитання на запитання, яке збило з пантелику Олексія.
   — Ух ти, сором’язливу Дилію, як вітром здуло. — Йому подобалось те, що він бачить у ній той вогонь, який прокидається з кожною секундою. — Ну якщо я тебе поцілував, значить є логічним те, що ти мені подобаєшся. А от ти не дала мені зрозуміти цього! — з викликом закінчив він, намагаючись підштовхнути її таким чином до дій. До цілунку, якого він так бажав.
   — По-перше, цими словами ти не підштовхнеш мене до поцілунку. — Вона побачила, як Олексій був обурений і невдоволений, що його план не встигнувши розпочатись – здобув повне фіаско. — А по-друге, купи окуляри… ти короткозорий. Якщо ти не зміг зрозуміти мене, якщо не побачив в мені почуттів,  тоді нам не по дорозі.
   Закінчивши свою тираду, вона гордо задерла підборіддя. І мала цим дійством необачність, тому що Олексій схопив за нього своїми пальцями і міцно притиснув її вуста до своїх. Інша ж рука з талії, швидко перейшла на її потилицю, не даючи змоги вирватись від нього. Дилія впиралася долонями з новою силою, але його губи давали їй те, що вона так хотіла відчути. Їй стало соромно, коли вона почула власне зітхання, а Олексій розцінив це, як повний карт-бланш. Його губи натиснули на її вуста, а хитрий язик заволодів її ротиком. Дилія знову зітхнула, і геть обм’якла у його руках, і під його губами. Її шок повільно проходив, даючи змогу зрозуміти, що до чого, і що повинна робити вона. Повторюючи його дії, вона обережно наче ранішнє сонце, почала відповідати цілунком на цілунок. Тепер була його черга задоволено зітхнути. Але ці зітхання дуже скоро перетворились на шалений, і погано прихований стогін. Дилія злякалась такого натиску, такого неконтрольованого дійства, вона була не вона. Їй не хотілось зупинятись. Вона зрозуміла, нарешті, як це цілуватись – і що це не так важко, як вона гадала. Страх – зник, його місце зайняв суцільний захват. Ось, ось що відчувають закохані – ейфорію, повне заглиблення у почуття та відчуття. Олексій не міг повірити у те, що нарешті, нарешті ця дівчина його. Її губи так само шалено відповідають на цілунок. Її зітхання – шепочуть, як їй добре. На смак, вона наче… наче… нічого з її вустами не порівняти. Смачнішого нічого він не куштував дотепер. Суцільна насолода.
   Важко дихаючи, та неохоче відсторонившись від Дилії, Олексій дивився на неї, таку зніяковілу і водночас задоволену. Він торкнувся розпашілої щічки Дилії своїм великим пальцем, а потім обережно звільнив її коси від шпильки. Він про це мріяв з їхньої першої зустрічі.
   Дилія нічого не говорила і не порушувала цієї багатослівної тиші. Вона дивилась у його очі, доки він проводив долонею по її шовковому волоссю. Це була казкова мить. Лише їхня мить.
__________________________     
7Chevrolet Camaro — автомобіль сегменту Pony car виробництва Chevrolet, який виготовляється з 1966 року. Виробництво було припинено в 2002 році і відновлено на новій технічній базі в 2009 році. Назва Camaro є похідним від французького camarade — друг, приятель. Як модель, Chevrolet Camaro існує й досі, але за свою історію платформа і концепція автомобіля не раз зазнавала серйозних змін.



Анна Харламова

Відредаговано: 08.02.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись