Серце, що чекає.

Розмір шрифту: - +

Глава 9.

   — Ааа! — Дилія ошелешено закричала, коли позаду хтось чимось вологим і шорстким торкнувся до її руки.
   Дилія в поспіху сховалась за спину Олексія і нерішуче виглянула, щоб подивитись, що до неї торкнулось. Перед її очима задоволений життям, вітаючись розмахував хвостом хаскі.
   — Знайомся, це Синай. — Він засміявся і додав: — Синаю, це Дилія.
   Дилія засміялась і вийшла із-за спини свого «рятівника».
   — Привіт, Синаю. — Дилія обережно простягнула руку і торкнулась мордочки чотирилапого. Він у відповідь гавкнув і знову лизнув її своїм шорстким язиком.
   Притиснувши долоню до вуха, Олексій труснув головою.
   — Ні, не допомагає. — Знову похитавши головою, сказав він.
   — Що? Що таке? Чого ти тримаєшся за вухо? — круглі очі Дилії дивились у притул на хлопця.
   — Що? Що ти кажеш? — дражнився він. — Я не дочуваю… погано тебе чую… повтори… — хлопець сміючись продовжив, — це все наробили твої крики.
   — От, вже! — Дилія штовхнула Олексія в плече і насупилась. — Хотіла б я побачити, як би ти відреагував, коли ти стоїш ні про що не думаєш… і тут… бац! Щось вологе і шорстке торкається твоє руки.
   Олексій голосно засміявся, але дивлячись, як супиться Дилія від того, що він жартує над нею, промовив:
   — Ну, вибач… вибач… вибач нас обох. Хлопці іноді можуть бути розбишаками. — Приязно знизивши плечима, Олексій усміхнувся.
   — Я помітила це. — Її губки і досі були надуті, а темні правильної форми брови зведенні  невдоволено на переніссі.
   Олексій рішуче схопив Дилію за талію і притиснувши до себе, заволодів солодкими губами. Вона спочатку вперлась долонями об його груди, демонструючи свій характер, але його поцілунок зваблював і манив відповісти взаємністю. Що вона і зробила. Їхні губи сплелись у пориві пізнання один одного та суцільної насолоди. Тіло Дилії почало відгукуватись на його руки, які були довкола її тендітного стану. З нею раніше такого не відбувалось і ця неконтрольована енергія, яка зароджувалася у ній від його цілунку та обіймів – лякала її. Жар унизу, перси, які відчували його міцне тіло навіть під светром, усе бажало чогось, що їй було незвіданим, але вже таким бажаним. Вона застогнала, і вхопилася обома руками довкола його шиї, встаючи навшпиньки.
   Олексій уперше захотів цілувати дівчину з відкритими очима. Дивно… Але йому дуже кортіло побачити її задоволення, її прекрасне обличчя і те, як її щічки стають рожевими. Усе у цій дівчині було йому милим і водночас таким спокусливим. Її довгі коси – хотілось пестити так само, як і тіло. Його пальці іноді торкались волосся і це було дивовижно. Він усім тілом притискався до неї, все сильніше поглиблюючи цілунок. Їхні язики – танцювали вже свій танець, який був непідвладний їм обом. Зупинитись було не реально. Захопило до небес. Кожен рух, кожне зітхання підіймало їх все вище від землі.
   Це все відбувалось, доти, доки Синай не опустив їх на землю, своїм гавкотінням.
   — Синаю, Синаю… — нібито насупившись, Олексій засміявся.
   Дилія стояла і червоніла. Їй завжди після поцілунку було ніяково. Звикнути до таких поворотів у житті, ще трішки треба звикнути… хоча до його губ, вона вже звикла.
   — Ви тут самі з Синаєм живете? — запитала Дилія і ніжно торкнулась голови хаскі.
   — Ні. — Серйозно мовив він. — Ще моя дружина і троє дітей.
   Губи Дилії, відобразили букву «О». Дивлячись на неї і на її реакцію, він у мить вибухнув сміхом.
   — Олексію… — видихнула Дилія.
   Хлопець усміхнено мовив:
   — Так, у цьому будинку ми живемо у двох, але сподіваюсь, що… ти будеш тут так часто… що можна буде сказати, що у трьох. — Він ніжно взяв обличчя Дилії у свої долоні і ледь торкнувся її вуст.
   Дівчина замислилась, а наскільки частою гостею вона зможе бути тут? Вона скоро поїде… і бачитись вони зможуть раз в декілька місяців. А коли вона піде на стажування у ресторан, тоді вона взагалі не зможе приїжджати пів року. Як бути? Що робити? Коли йому краще про це сказати? Напевно після вечері. Їй так хотілось насолодитись його товариством, його присутністю.
   — Сподіваюсь. — Тихо промовила вона, швидко облизавши губи, після поцілунку.
   — Ну, що… сподіваюсь ти голодна? — його усмішка осяяла обличчя.
   — Дуже, дуже голодна. — Дівчина усміхнулась у відповідь, зачарувавши Олексія.
   — Тоді ти посидь на дивані, а я швидко все дороблю… Усі страви і досі в плиті… щоб не охололо. — Пояснив він.
   — Нумо допоможу? — Дилія одразу почала роздягати куртку.
   — Ні, ні… я все сам. — Він галантно допоміг зняти їй верхню одежу і повішати її у гардероб. Зробивши таку ж саму маніпуляцію зі своєю одежею, він запитав: — можливо хочеш помити руки?
   — Так. — Дилія загорнула рукава свого светра і підійшла до Олексія. — Куди йти?
   — На куні є дві раковини. Одна для миття рук, а інша для потреб на кухні. — Узявши дівчину за руку, він повів її у частину кімнати, де була столова, барна  стійка і гарна світла кухня. — Ось… — Увімкнувши воду, він запросив Дилію помити рученята.
   Вона швидко натиснула на пляшечку з рідким милом і так само швидко намилила долоні. Змивши піну, вона узяла з рук Олексія рушничка.
   — Дякую.
   Доки Дилія витирала вологі рученята, Олексій встиг вимити руки. Вдячно усміхнувшись, він узяв з її рук рушника.
   — Сідай на диван. І не про, що не турбуйся… коли все буде зроблено, ми підемо до альтанки.
   Швидко поцілувавши її, він не чекав на погодження або на протести Дилії, розвернувшись Олексій почав чаклувати над вечерею.
   — Давай… — Дилія намагалась підійти до плити, але міцні руки схопили її за талію, розвернули і направили до дивана.
   — Я сам. — Його серйозний, але теплий тон говорив про те, що їй краще погодитись і просто відпочити.
   — Добре, добре.
   Дилія слухняно пішла до дивана, а за нею і Синай. Всівшись поруч з дівчиною, він споглядав разом з нею за діями Олексія, який наче знав кухню, як своїх п’ять пальців і це було звичне для нього середовище. Сковорідки та каструлі – були для нього наче третя або четверта рука. Дилія усміхнулась, спостерігаючи за Олексієм. Кожну мить, яку вона проводила з цим дивовижним хлопцем, вона ставала ближчою до нього емоційно. У її грудях зростало, щось неймовірне під назвою кохання. Вона так давно хотіла пізнати, що це – і ось… вона з хорошим, чарівно гарним хлопцем, але її шлях був обраний ще пів року назад, коли вона вперше поїхала до Лондона вивчати англійську. Кохання і навчання у іншій країні – можна поєднати, чи ні? Її розум та серце опиралися – вона не хотіла думати про те, що скоро відбудиться, серйозна розмова з Олексієм.
   — Про, що задумалась? — голос Олексія наполохав її і повернув у реальність.
   — Про все… — Не знаючи, як пояснити все, що відбувається у її серці та голові, легше всього було сказати так, як це було сказано. 
   — Цікаво… може поділишся? — наполягав він і не полишав спроб розговорити Дилію.
   — Можливо… але трішки пізніше. — Її усмішка роззброювала. Олексій усміхнувся у відповідь, забувши про, що питав.
   — Я вийду у двір і накрию на стіл. — Хлопець звів брови на переніссі, і попередивши додав: — Ні! Мені допомога не потрібна… дякую. — Його усмішка розтягнулась до вух.
   — Я ще навіть не встигла нічого промовити, а ти вже встиг мене зупинити. — Вона похитала головою. — Ти читаєш думки?
   — Нажаль… такого я не вмію… — його сексуальна усмішка говорила про те, що він думає, як висловити думку. — Якщо б вмів… твоїх би думок не полишав ні на мить.
   Дилія затамувала подих,  а вже через мить швидко задихала. Їй так закортіло його поцілувати, але вона не наважилась. Проте, Олексій бачив в її очах той вогник і те бажання – для цього навіть не потрібно вміти читати думки. На обличчі Дилії усе було сказано без слів. Він хотів підійти і палко оволодіти її губами, але, і їй, і йому буде корисно трішки розбурхати апетит. Тому узявши тацю, на яку щойно усе порозкладав, і пишаючись собою, він пройшов по вітальні і вийшов, відкриваючи спиною скляні двері у двір.
   Дилія дивилась на це дійство і дивувалась, як Олексій не впав разом з усіма своїми стравами на спину, коли відчиняв двері?! Видно це звичайний для нього пілотаж.
   Сидячи майже десять хвилин, і чекаючи на Олексія, Дилія встигла роздивитись по другому колу, усе, що знаходилось у цій величезній кімнаті.
   Синай позіхнув, чекаючи на хазяїна.
   — Що, Синай, втомився? — хихикнула Дилія.
   — Пішли, Пташечко. — Увійшовши у вітальню, Олексій зустрівся поглядом з Дилією.
   Дилія кожного разу відчувала тепло у грудях від його ніжного «Пташечка».
   — Пішли. — Дівчина встала з дивана, а за нею і Синай.
   Допомігши одягнутись Дилії, і накинувши куртку на себе, Олексій узяв її за руку і вони вийшли у ті ж скляні двері. Декілька сходинок і вони позаду двору, крокують по такій же доріжці, як і спереду будинка. Дилія затамувала подих в очікуванні на романтичну вечерю. Підходячи все ближче, до білої альтанки, яка нагадувала конструкцію минулого століття, вона бачила на столику вазу з білими трояндами, келихи для шампанського, тарілки та прибори на дві персони і гарно складені серветки. Дилія втягнула носом, відчувши смачний, пряний аромат.
   Допомігши сісти Дилії, він промовив:
   — Хвилинку. — Опустившись біля альтанки, він увімкнув гірлянди, які у туж мить зробили усе довкола наче у зірочках.
   — Яка краса! Дивовижно! — Дилія завертіла головою і у повному захваті знову сказала: — Дивовижно!
   Олексій усміхнувся, а потім узявся чаклувати над свічками на столі. Усміхаючись, він дивився на Дилію, ще ніколи йому не хотілось так сильно здивувати, захопити і зачарувати дівчину, як її. Хлопец намагався тримати своє хвилювання під контролем, але не помітив, як вогник сірника торкнувся його пальців і цим він дав зрозуміти Дилії, що і він не такий спокійний, як здається на перший погляд.
   Всівшись навпроти Дилії, Олексій відкоркував рожеве Шампанське і наповнив келихи.
   — За тебе. І за цей дивовижний вечір у твоєму товаристві. Дякую, що погодилась повечеряти зі мною. — Він підняв келих до гори, щоб зустрітись з її келихом.
   — За нас. Дякую, що запросив. — Нарешті келихи зустрілись у повітрі, цим самим утворивши приємне дзеленчання.
   Зробивши декілька ковтків, Олексій і Дилія задивились одне на одного.
   — Ну, що… — узявши тарілку з картоплею, він заговорив: — Готував я вперше, тому…
   — Мені приємно, що ти приготував це все сам. — Підтримавши його, Дилія посунула до нього свою тарілку. Через мить на ній вже була картопля, салат і шматочок м’яса.
   — Смачного. — Він затамував подих.
   — Навзаєм. — Дилія відрізала шматочок м’яса і поклала його до рота.
   — Ну як? Смачно? — Олексій дуже сподівався вразити її і це йому вдалося, бо Дилія наче язика проковтнула. Він теж відрізав шматочок м’яса, і поклавши його до рота, – замовчав.
   Вони дивились одне на одного і нічого не кажучи, схопились за склянку з водою, потім за Шампанським, осушуючи їх до дна. Дилія закашляла і тихо промовила:
   — Смачно… і гостро… дуже гостро. — У її очах з’явились сльози, а носик почервонів. — Що ти додавав у м’ясо?
   — Сіль, перець і паприку. — Ледь вимовляючи слова, сказав він і закашляв.
   — Олексію… ти сплутав паприку і червоний гострий перець. — Дилія знову відкашлялась, а по обличчю потекли сльози.
   — Я ледь не вбив дівчину, яка мені подобається… Я ледь не вбив нас… — він намагався жартувати, але слова про те, що Дилія йому до вподоби, виражали не усю правду. Вона йому не лише подобається, він у неї закохався.
  Дилія усміхнулась його словам, а особливо зізнанню, але знову закашляла і запитала:
   — У тебе є щось молочне… Можливо йогурт, молоко чи кефір? Що завгодно. Воно зупинить палаючу дію перця. — Дилія облизала сухі губи.
   — Так, у холодильнику є йогурт. — Зараз принесу.
   Олексій швидкими кроками поспішив до хати, і узявши з холодильника пляшечки з йогуртом, повернувся до дівчини. Вони в одну мить осушили пляшечки і з полегшенням зітхнули, а за цими зітханнями пролунав їхній сміх.
   — Було гостро. — Підсумувала, сміючись дівчина.
   — Я б сказав навіть гаряче. — Підтримуючи її сміх, додав Олексій.
   — Ну, тоді… — вона потягнулась за тарілку з салатом, але хлопець її зупинив. — Що? Що таке? — Дилія здивовано поглянула своїми шоколадними очима.
   — Ну… як тобі сказати… я подумав,… якщо це паприка – то вона солодка, то чому б не додати її у картоплю і салат. — Його зізнання розсмішило Дилію у друге, а сам він гадав, як виправити ситуацію. Але її дзвінкий сміх не міг не полонити. Він тихо засміявся.
   — Йогурт теж… добре. — Знизивши плечима, Дилія усміхалась.
   Він потер чоло, гадаючи, як він так міг осоромитись. От тобі і романтична вечеря. Вечеря? Да її просто – немає.
   — Вибач, Диліє. — Серйозний тон змусив Дилію перестати усміхатись.
   — За, що?! Гадаю, що це побачення, ця вечеря – найкраща! — до неї знову повернулась усмішка.
   — Не розумію? Я привів тебе сюди… щоб ти просто подивилась на тарілки з їжею, до яких ми навіть не можемо доторкнутись, щоб скуштувати хоч щось. І ти кажеш, що ця романтична вечеря – супер?! — інша б дівчина вже виляла йому в лице Шампанське, а вона сміється.
   — Ми будемо пам’ятати це все життя. Спогади – це і є найголовніше. Колись, ти розповідатимеш онукам, як гарно і смачно ти готував. — Її оченята світились ніжністю, а усмішка була, наче у Янгола.
   — Ти наймиліша жінка, яка коли небудь мені зустрічалась. — Він простягнув через стіл свою руку, і узявши її пальчики у свою жменю, ніжно стиснув.
   — Ну… тоді в цієї «наймилішої», є одна ідея. — Вона примружилась, нібито перебирала щось у думках.
   — І… яка ж Ваша геніальна ідея? — він запитав це таким тоном, в якому відчувались сумніви.
   — Що у тебе є у холодильнику? — встаючи з лавки, і тягнучи його за руку, на ходу запитала вона.
   — Ну… ну… я не знаю. А ти хочеш щось приготувати разом зі мною? — він здивувався, але радість була супутником цих слів.
   — Ні, з королевою Великобританії! Ну звичайно з тобою. Якщо ти хочеш звичайно? — вона зупинилась на пів дороги до скляних дверей, які вели у дім.
   — Пташечко, я з великою радістю! — він схопив Дилію і швидко, але палко поцілував. Їхні губи притиснулись так сильно, що на мить стало боляче. Відпустивши її, він додав: — Ти неймовірна!
   — Ну, що… до справи?! — вона зашарілась, чуючи комплімент.
   — Звичайно! — тепер Олексій тягнув її за руку, крокуючи стрімголов додому.
   Увійшовши до будинку, знявши куртки, вони поспішили до холодильника. Відчинивши його, вони разом із Дилією вивчали його вміст.
   — Так… так… — промовляла Дилія, дивлячись у на пів порожній холодильник. — У нас є бекон, пармезан, — дівчина узяла ці продукти і віддала на утримання Олексію, потім знову узялась за вивчання продуктів, — ще є зелень та яйця. — Дилія шукала серед йогурту хоч одну пляшечку вершків, і ось – евріка! — узявши усе до рук, вона зачинила дверцята, бо більше нічого не знайшла, але більше й нічого не треба.
   — І що ми будемо готувати? — Олексій стояв, розглядаючи продукти, і його брови зійшлись на переніссі, гадаючи, що можна з цього всього приготувати.
   — Дуже, дуже сподіваюсь, що у тебе є спагеті. — Надія в очах бриніла маленьким вогником.
   — Є! — радісно оголосив він і побачив, як у її оченятах спалахнув той самий вогонь, який у неї всередині.
   — Тоді у нас буде паста «Карбонара». — Ідучи до столу, радісно говорила вона.
   — Нічого собі! Я коли дивився на ці інгредієнти окремо – навіть не гадав про таку страву. Геніально! — він пішов за нею і поклав усі продукти на стіл.
   — Треба поставити воду на пасту. Зроби це, будь ласка. — Повернувшись до нього обличчям, вона усміхнулась.
   — Клас! Це так… так… по-домашньому весело. — Гарний настрій Олексія злетів до небес.
   — Ой! — Дилія завмерла над сковорідкою, яку поставила на плиту і налила оливкову олію.
   — Що? — запитав хлопець і поставив каструлю з водою на плиту.
   — У нас немає часнику. — Її губки надулись і вона зітхнула.
   — Повинен десь бути. — Потерши чоло, він згадував куди мама поскладала цибулю, часник і імбир. — Знаю, знаю! Зараз хвилинку. — Він підбіг до однієї із тумбочок і відчинивши дверцята, пролунало радісне: — Є!
   — Ммм… як же це добре! Давай мені його, я почищу.
   — Я сам. — Усміхнувшись, він узявся знімати з часнику «одежину».
   — Тоді я візьмусь за бекон. — Мілко його порізавши, вона відклала його у бік. — Коли мілко пошинкуєш часник, кинь його на сковорідку нехай підрум’яниться, то можна буде додати до нього бекон.
   — Добре. — Хлопець узявся за часник. — А ти, що будеш робити?
   — Спочатку я б хотіла знайти терку. — Поставивши руки на талію, вона оглядала кухню.
   — Я і сам не знаю, де вона. Зазвичай, я харчуюсь або у мами, або у кафе чи ресторані. — Зізнався хлопець і знову узявся за нарізання. — Пошукай. Вважай, ця кухня твоя.
   Дилія усміхнулась його словам.
   Вона швидко відчиняла шухлядку за шухлядкою і ось, нарешті знайшла – аж три терки.
   — Ось, — усміхнено, вона почала натирати пармезан. Коли усе було зроблено, Дилія змішала його з вершками, жовтками та додала сіль і перець. Підійшовши до плити, вона кинула до каструлі спагеті. — Як там справи з беконом?
   — Гадаю готово. — Він уважно поміщував усе, що було на сковорідці.
   — Тоді треба зачекати на пасту і усе просто змішати на сковорідці. — Її задоволення відображалось на милому обличчі.
   Олексій підійшов до Дилії і ніжно торкнувся її шиї, обережно запускаючи пальці в її коси на потилиці. Вона була у полоні, у який добровільно здалась. Усе довкола наелектризувалось, їхнє бажання відчувалось у повітрі. Дилія зітхнула перед тим, як його губи торкнулись її вуст. Його жвавий язик захопив її – і вони закружляли у вирі пристрасті. Їхні губи, тіла, які тулилися одне до одного – стали одним цілим. Задихаючись у вирі бажань, та всепоглинаючої насолоди, вони неохоче зупинили поцілунок. Його чоло торкнулось її чола і він усміхнувся.
   — Диліє… Пташечко… Ти зводиш мене з розуму. — Прошепотів він їй на вухо, коли його губи попрямували до тендітної шийки.
   Дилія налякана своїми бажаннями та піддатливістю, відсахнулась і промовила:
   — Паста вже готова… треба її змішати з соусом. — Важко дихаючи, вона поспішила до плити.
   Олексій розумів, що вона тікає, що боїться своїх бажань і того, що вона дозволяє йому. Він усе розумів, тому просто підійшов до неї і весело запитав:
   — Знаєш, що тут бракує?
   Дилія спантеличено подивилась на нього через плече.
   — Чого?
   — Червоного перцю. — Засміявся він і ніжно обійняв її за плечі, які теж здригалися у сміху.
   — Як же я не здогадалась! — весело сказала Дилія, змішуючи пасту з соусом «Карбонара», і висипаючи це все на тарілку. — Все готово! Можна смакувати нашим сумісними зусиллями.
   — О, Боже! Ммм… як же смачно пахне. — Олексій на мить заплющив очі, а коли знову розплющив побачив, як на нього дивиться Дилія. — Що? — ніжно запитав він.
   — Нічого… просто дивлюсь на тебе…
   — І що бачиш? — його голос трішки осів від збудження.
   — Бачу того, хто дарує мені незабутні миті. — Її зізнання зробило свою справу. Олексій усміхнувся і ніжно поцілував смачні вуста Пташечки.
   Про нього, ще так ніколи не говорила ні одна жінка. Жодна ніколи не сказала, що він дарує їй щось таке безцінне, як миті, час, спогади і свою присутність. Дилія все більше полонила його душу і серце.
   — Моя, Пташечко. — Він у друге торкнувся вуст дівчини, а потім ніжно поцілував її волосся.
   — Нумо їсти… бо охолоне. — Зніяковіло, її погляд упав на його губи, але вона соромилась таких митей. Дилія розуміла, що це все правильно, природно і все так, як має бути, але до змін, навіть таких щасливих – потрібно звикнути. Треба звикнути до того, що вона жінка. Жінка зі своїми бажаннями та потребами. Жінка, яка має тіло, а у тіла є свої таємниці, які потрібно відкрити.
   Очі Олексія усміхнулись, і узявши з її рук тарілку, він хотів щось сказати, але, Дилія усміхнувшись навзаєм, провела своєю долонею по його обличчю. Інстинкт. Вона не могла і не хотіла цьому суперечити чи зупиняти себе. Олексій широко усміхнувся її теплому, ніжному та чуйному доторку.
   — Одягни куртку і візьми мою. — Уважно сказав він і почимчикував до скляних дверей, які вели на ту саму альтанку.
   Дилія усе слухняно виконала і вибігла на вулицю. Ставало більш прохолодно, відчувався осінній аромат листя та хвої. Вона вдихнула цей дивовижний аромат – аромат природи та затишку. Їй здавалось, що вона вдома. В Криму. Просто замість моря – річка. Чим ближче вона підходила до альтанки, тим сильніше відчувався аромат води, змішуючись з лісовими запахами. Купа зірок, молодий місяць і купа ліхтариків обіймають альтанку. Дивовижний хлопець. Дивовижний вечір. Дивовижне усе, що тут є.
   Дійшовши до Олексія, вона прийняла його долоню і піднялась до альтанки і сівши на місце, задоволено зітхнула.
   — Смачного, Олексію. — З легкою усмішкою, побажала Дилія.
   — І тобі смачного, Пташечко. — Промовив Олексій з урочистою радістю.
   Коли вони удвох одночасно скуштували те, що самі приготували – задоволені вигуки не переставали кружляти довкола стола. Шампанське, гарна їжа і цікаві історії про аукціони і про кафе Дилії – заполонили цей чудовий вечір.
   Промайнула майже година, непомітно для обох. Дилія трішки змерзла і це помітив Олексій. Присунувшись до неї ближче, він обійняв її за плече і пригорнув до своїх грудей. Дилія насолоджувалася такими проявами турботи. Раніше у неї ніколи не було такого досвіду, а зараз їй наче усе подають на тарілочки з гарною окантовкою. Усе було новим і таким бажаним.
   Олексій обережно узяв у свою долоню обличчя Дилії, і нахиливши її голову, почав цілувати. Поцілунок був ніжним, м’яким та цнотливим. Але вже через декілька хвилин таких непоспішних дій, усе змінилось. Вони тонули в океані насолоди, їхні язики розбурхували хвилі екстазу. Хлопець осмілів, і підхопивши Дилію, посадив її на спинку альтанки. Торкаючись її тіла руками, цілуючи шию, вуста, зітхаючи від насолоди, він божеволів від того, що вона дозволяла це робити.
   Дилія відхилила голову, дозволяючи пестити себе. Їй здавалось, що вона поводить себе безсоромно, але… Але їй було байдуже. Є він і вона. Вона відповідала так жадібно на кожен його цілунок, на кожен доторк його рук, які опинялись то на її талії, то на спині, то на стегнах. Він стояв між її стегнами, даруючи їй незабутні миті. Незабутнє і таке жадане задоволення.
   Вони пірнули в океан з головою.
   — Ого! Яка картина… — сарказм відчувався у голосі, а зухвала поза і плескання у долоні, говорила про те, що хазяйка цієї поведінки, ще та штучка.
   Дилія та Олексій відсахнувшись, подивились на жінку, яка завадила та порушила їхню ідилію.



Анна Харламова

Відредаговано: 08.02.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись