Серце, що чекає.

Розмір шрифту: - +

Глава 10

   Меланія демонстративно плескала у долоні і несамовито пихато усміхалась.
   — Що ти тут робиш? — розсерджено запитав Олексій. Він був дуже злим у цю мить. Як вона узагалі сюди потрапила? Як увійшла? Він на мить заплющив очі, і скривившись згадав, що не зачинив дверей. От бовдур! Тепер має те, що заслужив! Треба бути більш уважнішим.
   — І я рада тебе бачити, Олесю. — З сарказмом мовила жінка.
   Дилія, соромлячись свого становища, обережно злізла зі спинки і встала поруч з Олексієм. Дівчина роздивлялась новоприбулу гостю: білі локони до плечей розсипались шовком, мигдалевидні зелені очі сяяли, немов у кішки в темряві, трішки піднятий носик говорив про зухвалість своєї хазяйки, а пухкі губи – про пристрасну, дику вдачу.
   Дівчина опустила очі, коли зустрілась з очима гості.
   — Дилія,… це Меланія. — Представив Олексій, одну одній дівчат.
   — Дуже приємно. — Промовила Дилія, але побачивши погляд Меланії, зрозуміла, що вона про це не такої думки.
   — І мені. — Вдавано усміхнувшись, «кицька» додала: — Ммм… ти татарка чи суміш турецької крові? — її делікатність бажала кращого. — Не дивуйся, це я зрозуміла за твоєю м’якою вимовою. Хм… — вона торкнулась своїх вуст і сказала: — Гарна українська.
   — Так, я татарка. — Дилія випрямила спину і блиснула своїм поглядом на зухвалу жінку. — Я українка і це моя рідна мова.
   — Меланіє… припини. — Олексій люто подивився на неї. Його погляд попереджав її про те, що краще їй більше нічого не  говорити до Дилії.
   — Нічого собі! Як ти захищаєш свою нову забаву. Потягнуло на екзотику? — Меланія перевела свій погляд з нього на Дилію, зверхньо її оцінюючи.
   — Краще бути екзотикою, аніж «Барбі» з іграшкового будиночка. — Промовила вона до білявої красуні. Хоча Дилія розуміла та добре бачила красу цієї жінки – все ж таки мала право захищатись від її пазурів.
   — Крихітка має норовливий характер. — Засміялась Меланія і додала: — Він таких любить.
   — Меланіє! — Олексій стиснув щелепу, борячись з тим, щоб не виперти білявку за двері.
   — Ну добре, добре. — Ніжно та мелодійно пролунав голос Меленії. — Я прийшла по документи. — Вона подивилась на Дилію, а потім знову перевела погляд на Олексія: — Пам’ятаєш, нещодавню нашу подорож до Єгипту… — жінка переможно глянула на Дилію і продовжила говорити до Олексія. — Сподіваюсь ти вже всі документи переглянув, вони мені потрібні.
   — Я зараз їх принесу. — Сказавши це, він повернувся до Дилії, і поцілувавши її у чоло, закрокував до будинку.
   Меланію потішило те, як він мило та безневинно поцілував свою «крихітку».
   — Не поспішай. — Нахабність та зверхність – були її тінню.
   Він зупинився біля своєї колишньої і тихо, але погрожуючи сказав:
   — Сховай пазурі. Я тобі давно не належу.
   Жінка нервово усміхнулась, і торкнувшись його плеча, прошепотіла:
   — Це ти так думаєш.
   — Я тебе попередив. — З цими словами він закрокував до будинку.
   Жінки дивились, як за ним зачиняються скляні двері.
   Дилія відчувала себе маленькою пташечкою, на яку спостерігає Яструб. Вона начебто чула думки Меланії: «Нова здобич».
   — І давно ви разом? — почала Меланія, сідаючи на лавку у альтанці.
   — Вас це не стосується. — Дилія не звикла до проявів злості, але ця жінка її дратувала.
   — Чого ж ні… — узявши келих Олексія, вона зробила великий ковток Шампанського. — Ми з ним гарні друзі… Нещодавно їздили разом до Єгипту відпочивати. — Дивлячись на реакцію Дилії, вона продовжила свою занадто прикрашену історію. — Ну знаєш… Один номер… Одне ліжко. — Її усмішка говорила про перемогу над пташечкою.
   — Навіщо Ви мені про це розповідаєте? — Дилія відчувала, як до горла підступила нудота, а до очей сльози. Але показувати, що вона слабка і закохана до нестями дурненька дівчинка, вона не буде.
   — Просто говорю, що знаючи його смаки… ви довго з ним не будете разом. От і все. — Меланія облизала губи та сексуально перекинула ніжку на ніжку, демонструючи під дорогим пальто, червону сукню і чорні панчішки. — Олексій любить коли жінка вільно може говорити про свої бажання, знає чого вона хоче у ліжку… — усміхнувшись, як лисиця, вона додала, — а головне, що вона може дати. А я знаю, що він хоче і як саме.
   — Ось. — Голос Олексія пролунав, як грім серед ясного неба. — Ось, документи. — Віддавши до рук Меланії папери, він додав: — Я проведу тебе до дверей.
   — Ой, ну як не гарно... Олексію. — Замурликала Меланія і вдавано надула губки. — Я думала ми посидимо разом, як гарні друзі… вип’ємо шампанського… А потім… потім, ти провів би Дилію додому. — Вона розсміялась, і встаючи подивилась на Олексія. — Жартую, жартую. Відпочивайте голуб’ята. — Пройшовши до хлопця, та цмокнувши його у щоку, вона промовила: — Бувай милий. — А потім повернулась до Дилії. — Бувай крихітко.
   — Бувай, Меланіє. — Стримано сказав Олексій.
   — Бувайте. — Дилія тихо, наче мишеня, попрощалась з зухвалою білявкою.
   Меланія наче кицька, граційна, зваблива та хижа повільно пішла до скляних дверей. Увійшовши у дім, вона зникла з поля зору двох розгублених ситуацією людей.
   — Мені теж час повертатись додому. — Приховуючи сльози за усмішкою, Дилія спустилась з альтанки.
   — Що вона тобі сказала? — він схопив Дилію і притягнув до себе.
   — Нічого. — Знизила плечима вона. — Мені дійсно час йти. Мене вдома чекають.
   Її пояснення не переконали його і він знову запитав:
   — Що Меланія тобі наговорила? — Олексій пронизував її своїми темними зеленими очима.
   — Вона розповіла про Єгипет. Про номер на двох. — Очі Дилії наповнились сльозами. — Про… ліжко на двох.
   — Все не так, я поясню. — Його очі видавали страх, розгубленість та відчай. Як їй довести, що між ними з Меланією нічого немає?
   — Не треба. Ми познайомились нещодавно… ти не мусиш мені щось пояснювати. — Дилія відчула, як його руки сильніше стиснули її талію.
   — Ми дійсно щойно познайомились, але це мені не заважає божеволіти від тебе і… і… — він задивився у її очі повні сліз. — Диліє… Пташечко…
   Дилія, нібито, прочитала його думки. В його очах були ті почуття, які він не зміг озвучити.
   — Олексію…
   — Повір мені, Меланія говорить не правду. Так ми були у Єгипті, але це стосувалось лише бізнесу. — Його голос виказував схвильованість. — Ми жили у різних номерах, а тим паче спали у різних ліжках.
   — Ти можеш нічого не пояснювати.
   — Але я хочу, щоб ти мені вірила. Не їй, а мені.
   Вона відчула, як він тремтить.
   — Олексію, я не повірила жодному її слову… Вона жінка, яка ревнує і яка хоче тебе. Тому її місією було мені наговорити усього такого, що змусило б мене відмовитись від нас.
   «Нас». Хлопець радісно усміхнувся і з полегшенням зітхнув.
   — Я знав, я знав, що ти не така як всі. Дякую, Диліє.
   — Я дійсно не така, як всі, тому…
   — Що тому? — він став серйозним.
   — Олексію, я не та дівчина, яка тобі потрібна. І я гадаю. Що нам треба зупинитись вчасно. — З її великих шоколадних очей закапали сльози.
   — Що? Як ти можеш так говорити? — він розсерджено ставив питання.
   — Це правда. Меланія в де в чому права… — Дилія затремтіла від пекучих сліз.
   — І в чому ж? — всередині нього вирувала лють.
   — Ти… і… я… ми…
   — Що? Ти про секс? — він поставив запитання ребром.
   — Так.  — Дилія опустила очі додолу і додала. — Я не зможу зараз тобі дати те, що тобі необхідно. Меланія знає…
   — Що? Що знає? — він стиснув її в обіймах так, що почув, як калатає її сердечко, як в пташечки швидко-швидко. 
   — Вона знає твої смаки і знає, що ти бажаєш. — Її голос зірвався від сліз і став зовсім тихим.
   — Якщо вона мене так добре знає, як говорить… тоді вона знає, що я хочу тебе і тільки тебе. — Олексій цілував її коси і продовжував говорити: — Те, що було колись, це лише минуле, як і в кожної людини. Я не можу змінити того, що було колись. Проте, я знаю яким хочу бачити майбутнє. Я хочу прикласти усі зусилля на те, щоб створити щось назавжди.
   — А жінки гадають, що такі чоловіки тільки у книгах. — Усміхнулась вона крізь сльози. Але на її серці все так само було важко. — Мені лише двадцять один… Я багато чого не знаю… Тим паче у відносинах. — Дилія підняла на нього свої заплакані очі і додала: — Але ти і сам це добре знаєш.
   — Тобі вже двадцять один, а не лише. — Витираючи її повіки, мовив він. — Мені двадцять дев’ять, можливо, це я для тебе старий дядько?! — засміявся хлопець. — Я теж багато чого не знаю про нормальні відносини, тому цей світ ми будемо пізнавати разом… я сподіваюсь на це.
   Дилія хотіла зізнатись йому про навчання за кордоном, але не змогла. Можливо, це взагалі останній вечір разом. Вона ніяк не могла викинути із голови слова Меланії, яка так добре знала потаємні бажання Олексія.
   Олексій відчував, що Дилія залишилась при своїй думці. Меланія добре її накрутила. Як це виправити? Як довести дівчині, яка безмежно сподобалась, у яку він закохався з першого погляду, як юнак, що все, що сказала Меланія повне  безглуздя.
   — Олексію…
   — Що?
   — Мені дійсно треба бути вже вдома. У мене завтра робота в тата. — Їй хотілось втекти, сховатись від реальності. Тим паче від реальності, яка називається секс. Зараз вона не в змозі дати Олексію те, що він хоче. Він нормальний чоловік і все, щоб він зараз не стверджував, на ділі все не так. Через якийсь місяць він втомиться і захоче порвати з нею. Вона цього не витримає. А головне, що це не єдина проблема – вона їде. Він не стане чекати її, знаючи, що у них не буде інтимного життя. Поки що.
   — Звичайно. Я відвезу тебе. — Поцілувавши її у чоло, він відпустив Дилію з обіймів і додав: — Тільки візьму ключі від автівки і можемо їхати.
   Йому було боляче усвідомлювати те, що ця зустріч може бути останньою. Але хіба його зупинить якась невеличка перепона?! Сьогодні не слід бути наполегливим і щось доводити Дилії, вона не в тому настрої і він не знає, які слова підібрати. Але аукціон вже на «носі», і тоді він обов’язково переконає її у тому, що вона потрібна йому. Так, так, так! Він зізнається їй у кохані. Олексій усміхнувся, відчуваючи приємне хвилювання.
 



Анна Харламова

Відредаговано: 08.02.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись